2. Категоріальні визначення буття в історико-філософському окресленні.

Категорії визначають моменти людського мислення, які не можна оминути, про що б і коли ми не мислили.

Найперший спосіб розуміння буття – «усе», що межує з «нічим». "Усе" межує з "нічим", тому перші визначення буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій.

Поняття буття вводить Парменід. Те, що ми сприймаємо як змінне та нестале, є результатом не істинного бачення та розуміння, а лише людської гадки, людського вважання. Важливим моментом у судженнях Парменіда є те, що він розглядає буття у єдності з мисленням та розумінням. Але найпліднішою виявилась думка Парменіда про самототожність і незмінність істинного буття. Цю думку підхопили Демокріт. Платон, Анаксагор, Арістотель а далі вона стала загальновизнаною у добу Середньовіччя.

Але найбільше розвинені концепції буття розробили Платон та Арістотель.

Платон вважав джерелом буття ідею («Єдине»), що є незмінною та вічно. Речі та явища лише частково причетні до до Єдиного, щоб їх вивчити треба вивчити ідеї.

Арістотель ототожнював річ з Єдиним. Вивчити річ означало дослідити її будову, причину та функції.

Платон і Арістотель окреслили два підходи до вивчення буття.

Перший – реальне буття належить речам, їх складовим, а поза тим нічого немає.

Другий – речі утримуються в бутті через зовнішній чинник (наприклад, через Бога).

У Середні віки Бог вважається абсолютним буттям, вічним, незмінним, запорукою невмирущості та буття. Буття розмежовується на самодостатнє (субстанцію) та породжене(створене, субстанцію), що має і внутрішній зміст і зовнішні якості. Отже буття у Середні віки постає подвійним.

У Новий час на перше місце виходить поняття «субстанція» як основа всього наявного в світі і те, що пояснює різноманітність різних форм реальності. Водяться поняття «субстанція – атрибут – акциденція – модус», де атрибут – вихідні якісні характеристики, акциденція – мінливі якості, модус – конкретні утворення (речі, явища, стани реальності). Загалом буття – субстанція постала як багаторівнева, ієрархічна реальність, що існує завдяки зв’язку внутрішніх та зовнішніх чинників.

Водночас розуміння субстанції наштовхнулось на невирішуваний конфлікт: виникли дві лінії у тлумаченні вихідної природи субстанції. Прихильники однієї лінії наполягали на тому, що основою світу, тобто субстанцією, може бути лише духовне. Ця лінія дістала назву ідеалізму, вона була певною формою продовження платонівської традиції. Прихильники другої лінії вважали субстанцією чуттєву сутність, або матерію. Ця лінія дістала назву матеріалізму.

Представники некласичної філософії вважали, що розмови про буття мають сенс лише в межах людського усвідомлення дійсності. Необхідно вести розмову не про буття як таке, а про те, що і як нам надано в контактах із дійсністю.

Буття – це інтенція свідомості ( тобто, факт мислення не може бути з «нульовим змістом», якщо є мислення , то є зміст, а зміст=є). А звідси випливає, що буття є першою і необхідною умовою будь якого людського усвідомлення.

Буття — це тривалість, неперервність, необхідна націленість свідомості на змістове відношення.

Гайдеггер вважав, що свідомість вибудовує свій зміст, але не кожен зміст виправдовує себе в межах реального життя свідомості. На його думку, виправдовує себе лише така думка, яка, окреслюючи межу між буттям та небуттям, здатна утриматись у тривалості становлення, а не зникнення. Такий хід думки М. Гайдеггер називає "правильним мисленням».

Сьогодні онтологію М.Гайдеггера можна вважати найповнішою та найдокладніше розробленою. Інший варіант філософської онтології розробив у XX ст. німецький філософ М. Гартман. Він назвав своє вчення "критичною онтологією". М. Гартман доводив, що буття можна визначити тільки категоріально і розрізняв буття ідеальне та реальне. Ідеальне буття перебуває поза простором і часом з тієї простої причини, що у будь-яких наших міркуваннях ми ніколи не виходимо за його межі, а воно не зазначає ніяких змін.

Підсумовуючи здійснений історико-філософський екскурс, можна вибудувати таку сукупність категорій, що окреслюють різні рівні та ступені осмислення буття: ніщо - першопочаток; стале — мінливе, єдине - множинне, будова абсолют - причетність - ієрархія; субстанція - акциденція — модус; інтенція - тривалість - час — правильне мислення.