Тема 16. Політика і засоби масової інформації

Засоби масової інформації - розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації. Характерні риси засобів масової інформації: публічність; наявність спеціальних технічних засобів; непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів; непостійний характер аудиторії; переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта. Найбільш масовий і сильний політичний вплив на суспільство мають аудіовізуальні Функції засоби масової інформації: інформаційна; освітня, соціалізаці; критики і контролю мобілізаційна, оперативна

Політичне маніпулювання - приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх до дії (бездіяльності) всупереч власним інтересам. Способи політичного маніпулювання: пряма підтасовка фактів; замовчування невигідної інформації; розповсюдження брехні та наклепів; напівправда (висвітлення конкретних, незначущих деталей при одночасному замовчуванні більш важливих фактів або загальна неправдива і інтерпретація подій); навішування ярликів для компроментації політиків чи політичних ідей тощо.

Література

Основна

Королько В Основи паблік-рілейшинз. - К., 1997.

Почепцов Г. Теорія комунікації. - К, 1996.

Почепцов Г. Проблеми мас-медіа // Політична думка. - 1994. - №1.

Фролов П. Роль ЗМІ у формуванні іміджу політика // Українські варіанти. - 1998. 'si.

Чиж І. Роздержавлення ЗМІ: проблеми і перспективи // Віче.- 1999. - №1

Шкляр В. Политика й средства массовой информации. - Одесса, 1990.

Додаткова

Бебик В., Сидоренко О. — Засоби масової інформації посткомуністичної України. — К., 1996.

Власенко Н., Зорько С., Сиротим М. Україна на шляху до інформаційного суспільства: проблеми та здобутки. — К., 1995.

Доценко Е. Психология манипуляции. — М., 1996.

Землянова Л. Американская коммуникативистика. — М., 1995.

Современные политические мифологии: содержание и механизмы функ-ционирования. — М., 1996.

.

Тема 17. Конфлікти і кризи у суспільно-політичному житті

У науковій думці XX ст. співіснують дві парадигми - функціоналістська і конфліктологічна. Функціоналісти (Е. Дюркгейм, Г. Спенсер, Т. Парсонс, В. Парето та ін.) наголошують на важливості внутрішньої гармонії та упорядкованості суспільства. Прихильники конфліктологічного підходу (Л. Козер, Дж. Рекс, Р. Дарендорф та ін.) розглядають конфлікт як явище цілковито нормальне й неминуче у суспільстві.

У своєму розвитку політичні конфлікти проходять три основні стадії: передконфліктна ситуація; конфлікт у неприхованому вигляді; через появу нових чинників; конфлікт усувається свідомою діяльністю однієї або усіх конфліктуючих сторін шляхом взаємних поступок.

З точки зору масштабів і рівнів прояву політичних конфліктів розрізняють зовнішньополітичні (міждержавні) та внутрішньодержавні конфлікти. Крайньою формою прояву конфлікту є кризи. До внутрішньополітичних криз відносяться урядова, парламентська, конституційна, загальнонаціональна кризи.

У авторитарних та демократичних суспільствах проблема розв'язання конфліктів вирішується по-різному. У суспільствах авторитарного типу владні структури намагаються придушити конфлікт у зародку, що призводить або до суспільної стагнації, консервації віджилих структур, або до переходу конфлікту в стадію латентного розвитку, яка обтяжена наступним вибуховим розвитком конфлікту (насильство, революція).

Література

Основна

Конфликты в обществе // Общественные науки. – 1995. - № 1.

Марчук П.П. Політологія. – Тернопіль, 1998.

Мельник В.А. Политология: Учебник. - Минск, 1996.

Небоженнко В.С. Соціальна напруженість ы конфлікти в українському суспільстві. – К., 1994.

Овчинников В.Е. Политические конфликты и кризисные сиуации // Социально-политический журнал. 1990. -№10.

Пірен М.І Основи конфлітології– К., 1997.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навчальний посібник. –К., 1999.

Політологія: Підручник. / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. – К., 2001.

Райнет П. Теория конфликта // Полис. – 1991. - №5.

Томенко М. Реальны та удавані конфлікти вдержавній владі // Політична думка. – 1997. - №1.

Шляхтун П.П. Політологія: Підручник. – К.: 2002.