- •Робоча програма дисципліни “політологія "
- •Тема 1. Предмет політології. Природа політики
- •Додаткова
- •Тема 2. Розвиток політичної думки Стародавнього Сходу, Стародавньої Греції і Стародавньому Римі
- •Додаткова
- •Тема 3. Західноєвропейська політична думка Середньовіччя, Відродження і Нового Часу
- •Додаткова
- •Тема 4. Основні напрямки західноєвропейської політичної думки XIX- початку XX ст.
- •Додаткова
- •Тема 5. Політичні погляди у Київської Русі, українська політична думка Литовсько-Руської держави і Речи Посполитої
- •Додаткова
- •Тема 6. Політична думка України в XIX ст. І першої половині хх ст.
- •Додаткова
- •Тема 7. Політична влада
- •Додаткова Амелин в.Н. Власть как общественное явление // Социально-полит. Науки. – 1991. - №2.
- •Тема 8. Політична культура і ідеологія
- •Додаткова
- •Тема 9. Світові політико-ідеологічні доктрини
- •Додаткова
- •Тема 10. Політика і мораль
- •Додаткова
- •Тема 11. Громадянське суспільство та правова держава
- •Додаткова
- •Тема 12. Політичні партії та політичні рухи
- •Додаткова
- •Тема 13. Демократія як засіб функціонування політичної системи
- •Додаткова
- •Тема 14. Політичні режими
- •Додаткова
- •Тема 15. Політичне лідерство та елита
- •Додаткова
- •Тема 16. Політика і засоби масової інформації
- •Додаткова
- •Тема 17. Конфлікти і кризи у суспільно-політичному житті
- •Додаткова
- •Тема 18. Міжнародна політика
- •Додаткова
- •План семінарських занять
- •Самостійна робота студентів
- •Форми і методи контролю
- •Контрольні курсові роботи
- •Методичні рекомендації до виконання контрольних робіт
- •Навчально-методичні матеріали
- •Доповнення і зміни до робочої програми
Тема 16. Політика і засоби масової інформації
Засоби масової інформації - розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації. Характерні риси засобів масової інформації: публічність; наявність спеціальних технічних засобів; непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів; непостійний характер аудиторії; переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта. Найбільш масовий і сильний політичний вплив на суспільство мають аудіовізуальні Функції засоби масової інформації: інформаційна; освітня, соціалізаці; критики і контролю мобілізаційна, оперативна
Політичне маніпулювання - приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх до дії (бездіяльності) всупереч власним інтересам. Способи політичного маніпулювання: пряма підтасовка фактів; замовчування невигідної інформації; розповсюдження брехні та наклепів; напівправда (висвітлення конкретних, незначущих деталей при одночасному замовчуванні більш важливих фактів або загальна неправдива і інтерпретація подій); навішування ярликів для компроментації політиків чи політичних ідей тощо.
Література
Основна
Королько В Основи паблік-рілейшинз. - К., 1997.
Почепцов Г. Теорія комунікації. - К, 1996.
Почепцов Г. Проблеми мас-медіа // Політична думка. - 1994. - №1.
Фролов П. Роль ЗМІ у формуванні іміджу політика // Українські варіанти. - 1998. 'si.
Чиж І. Роздержавлення ЗМІ: проблеми і перспективи // Віче.- 1999. - №1
Шкляр В. Политика й средства массовой информации. - Одесса, 1990.
Додаткова
Бебик В., Сидоренко О. — Засоби масової інформації посткомуністичної України. — К., 1996.
Власенко Н., Зорько С., Сиротим М. Україна на шляху до інформаційного суспільства: проблеми та здобутки. — К., 1995.
Доценко Е. Психология манипуляции. — М., 1996.
Землянова Л. Американская коммуникативистика. — М., 1995.
Современные политические мифологии: содержание и механизмы функ-ционирования. — М., 1996.
.
Тема 17. Конфлікти і кризи у суспільно-політичному житті
У науковій думці XX ст. співіснують дві парадигми - функціоналістська і конфліктологічна. Функціоналісти (Е. Дюркгейм, Г. Спенсер, Т. Парсонс, В. Парето та ін.) наголошують на важливості внутрішньої гармонії та упорядкованості суспільства. Прихильники конфліктологічного підходу (Л. Козер, Дж. Рекс, Р. Дарендорф та ін.) розглядають конфлікт як явище цілковито нормальне й неминуче у суспільстві.
У своєму розвитку політичні конфлікти проходять три основні стадії: передконфліктна ситуація; конфлікт у неприхованому вигляді; через появу нових чинників; конфлікт усувається свідомою діяльністю однієї або усіх конфліктуючих сторін шляхом взаємних поступок.
З точки зору масштабів і рівнів прояву політичних конфліктів розрізняють зовнішньополітичні (міждержавні) та внутрішньодержавні конфлікти. Крайньою формою прояву конфлікту є кризи. До внутрішньополітичних криз відносяться урядова, парламентська, конституційна, загальнонаціональна кризи.
У авторитарних та демократичних суспільствах проблема розв'язання конфліктів вирішується по-різному. У суспільствах авторитарного типу владні структури намагаються придушити конфлікт у зародку, що призводить або до суспільної стагнації, консервації віджилих структур, або до переходу конфлікту в стадію латентного розвитку, яка обтяжена наступним вибуховим розвитком конфлікту (насильство, революція).
Література
Основна
Конфликты в обществе // Общественные науки. – 1995. - № 1.
Марчук П.П. Політологія. – Тернопіль, 1998.
Мельник В.А. Политология: Учебник. - Минск, 1996.
Небоженнко В.С. Соціальна напруженість ы конфлікти в українському суспільстві. – К., 1994.
Овчинников В.Е. Политические конфликты и кризисные сиуации // Социально-политический журнал. 1990. -№10.
Пірен М.І Основи конфлітології– К., 1997.
Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навчальний посібник. –К., 1999.
Політологія: Підручник. / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. – К., 2001.
Райнет П. Теория конфликта // Полис. – 1991. - №5.
Томенко М. Реальны та удавані конфлікти вдержавній владі // Політична думка. – 1997. - №1.
Шляхтун П.П. Політологія: Підручник. – К.: 2002.