П

ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЗАПОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО

УПРАВЛІННЯ»

Рег.№ _____________________

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: «Політологія»

ВИКОНАЛА Полякова Ольга Геннадіївна

Студентка ІІІ курсу ЗА – 102 групи

дата здачі_____________________________

перевірив: Волков Олександр Григорович

оцінка_________________________________

Мелітополь

Зміст.

стор.

І. Механізм функціонування політичної системи…………………………3

ІІ. Політичні партії України………………………………………………..9

ІІІ. Скласти тест з теми «Влада, як суспільне явище»…………………..15

Література………………………………………………………………16

І. Механізм функціонування політичної системи.

Система – це певна кількість взаємозв’язаних елементів, що утворює стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті. У навколишньому світі існують різноманітні системи, однією з яких є політологія. Поняття «система» запозичене з електроніки та кібернетики, а його «перенесення» у політичну науки здійснили американські учені Г.Алмонд, Д.Істон, У.Мітчел.

Політична система є центральною проблемою політології. Вона дає загальне цілісне уявлення про організацію та функціонування політичного життя суспільства, його структуру тощо. У сучасній політичній науці існує багато теорій політичних систем. Зокрема, вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили Д.Істон, Г.Алмонд (системний аналіз), К.Дойч (кібернетичний підхід), Т.Парсонс (політична система, як специфічний елемент соціальної системи), Г.Пауелл, М.Каплан (зовнішньополітичний аспект функціонування політичної системи) та інші учені.

Політична система – це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб’єктів, структур і відносин, що відображає інтереси усіх політичних і соціальних сил суспільства.

Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. Дослідження політичної системи ведуть свій початок від Аристотеля, але по-справжньому вагомих результатів досягнено лише у ХХ ст. після застосування американським теоретиком Д.Істоном, є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя, на його думку, є неврівноваженою системою. У якій весь час відбуваються порушення та розробляються спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Д.Істон вважає, що нерухомість політичної системи недосяжна, поки політична система живе.

Основними ознаками політичної системи є:

• взаємозв’язок групи елементів;

• утворення цими елементами певної цілісності;

• внутрішня взаємодія всіх елементів;

• прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

• здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Визначальним елементом політичної системи є держава, крім неї, у політичну систему суспільства входять політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об’єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.

Структуру політичної системи складають такі основні компоненти:

• політичні відносини – взаємини суб’єктів політики з приводу завоювання та здійснення влади (між класові, внутрішньокласові, міжнаціональні, міждержавні);

• політична організація суспільства – це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства; вона складається з власне політичних організацій (держава, політичні партії, політичні рухи), політизовані організації (народні рухи, профспілки), неполітичні організації (об’єднання за інтересами);

• засоби масової інформації – розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації, пропагуючи вироблені політичні та правові норми;

• політичні принципи та норми, які формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи;

• політична культура – це сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.

Виділяються такі функції політичної системи:

1. вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства;

2. організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави;

3. координація окремих елементів суспільства;

4. легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політичної системи);

5. політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

6. артикуляція інтересів (пред’явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

7. агрегування інтересів (узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

8. інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

9. політична комунікація складових політичної системи та ін.

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв’язку і взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість елементів; закон зв’язку між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, яким чином і організоване системне ціле.

У політичній системі суспільства є центральний компонент, який зв’язує всі інші складові в систему і стосовно з якого визначається його компонентна структура. Це політична влада.

До структури політичної системи входять: політичні відносини, політичні інститути (організації), політичні і правові норми, політична свідомість і політична культура.

Політичні відносини показують, яким чином соціальні суб’єкти можуть здійснювати політичну діяльність через систему політичних інститутів, норм і процедур, визначати засоби, методи, і регламентувати цю діяльність.

Через них соціальні суб’єкти здійснюють свою функцію суб’єкта політичної діяльності.

Невід’ємним компонентом будь-якої політичної системи є політичні і правові норми. Вони становлять її нормативну 1 основу. Будучи виробленими в процесі суспільної політичної практики, вони регулюють політичні відносини.

До політичної системи суспільства входить як підсистема (також політична свідомість, політична структура – її духовні компоненти. Політична свідомість включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, традиції, що є відображенням політики і політичних відносин. Зміст політичної свідомості виявляється у формі політичної діяльності, зокрема діяльності політичних інститутів, класів, партій, масових організацій, рухів. Важливою умовою функціонування політичної системи є розвиток політичної і правової культури.

На думку польських політологів, це насамперед закономірність рівноваги. Розвиток можна розглядати як єдність перервних і безперервних рухів. Тому політична система перебуває у постійному русі у зв’язку економічними, екологічними змінами. Для успішного функціонування система вимагає певної врівноваженості підсистем, прийняття рішень, які б враховували інтереси більшості. Це рішення є певним компромісом.

Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів і ідей, пов’язаних із формуванням і здійсненням влади та управління суспільством. Україна обрала демократичний тип політичної системи. Сьогодні у нашій державі відбувається активний процес формування нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів самоврядування, запровадження інституту президентської влади, поділу політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг.

В.Якушик вважає, що з точки зору особливостей її загальносистемних якостей, політична система України характеризується як6

• відносно стабільна (на поверхні) система, яка спроможна легко трансними політичними блоками, в т.ч. й в середині державного механізму;

• система з відносно низьким темпом соціальних процесів та недостатньо сприятлива до соціальних новацій;

• молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефективних сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування;

• централізована з деякими елементами регіоналізації та децентралізації;

• система, що здійснює не весь комплекс функцій, які є необхідними для забезпечення нормального функціонування цивільного суспільства;

• перехідна від закритої до відкритої;

• система, що діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації. З точки зору особливостей політичної природи існуючої в Україні системи політичних інститутів політична система України характеризується як:

• перехідна від неправого до правого типу;

• легітимна для більшості населення;

• перехідна до втілення консенсуальної моделі розв’язання соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);

• миролюбна, неагресивна;

• позбавлена власної, глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;

• система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи «соціальної держави»;

• світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

• етатизована (одержавлена);

• система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

• система з політичним домінуванням певних соціальних верств «реформованої традиційної номенклатури», нової номенклатури, «нуворишів» та ін.

ІІ. Політичні партії України.

Політична партія – це найпоширеніша форма організованої участі громадян у політиці, відносно стабільна суспільна організація, яка: 1) виражає інтереси і формулює політичні пріоритети певних суспільних груп; 2) домагається контролю над органами державної влади (переважно шляхом змагання і перемоги на виборах); 3) мають структури, що опосередковують зв’язки між громадянами і державою; 4) виробляє власну ідеологію або заявляє про свою прихильність до однієї з уже існуючих ідеологій, узгоджуючи з нею свої політичні вимоги. У цьому визначенні розкриті основні риси партії, як соціального утворення, її соціальна суть, особливість структури, функціональне призначення.

Спробуємо виділити основні групи функцій політичної партії. В парламентарних демократіях ними є: 1) функції, що стосуються організації виборчого процесу; 2) функції, що забезпечують участь партій у створенні уряду, виробленні і здійсненні його політики; 3) функції, що роблять партію агентом громадського життя і знаряддям залучення значних верств населення до контролю за діяльністю держави.

Охарактеризуємо кожну з них:

1. Партії висувають кандидатів для участі у виборах і на пости в певних державних установах. Вони сприяють тому, щоб політично активне населення зробило свій вибір, щодо політичних курсів, які пропонуються партіями, і щодо конкретних осіб, яких вони висувають своїми кандидатами. Партії роблять виборчий процес більш чіткими і організованими. Проводячи виборчу кампанію, вони доводять до виборців значний об'єм інформації з різних суспільно важливих питань, з’ясовують політичну орієнтацію претендентів на державні посади, допомагають виборцям зрозуміти різницю в їхніх поглядах і програмах, критикують один одного, і стараються не допустити будь-яких зловживань з боку суперника.

2. Партії виробляють програму політичних дій на випадок приходу до влади і намагаються втілити її в життя через своїх людей, з яких вони формують уряд в разі перемоги на виборах. Партії – це готове джерело кадрів, особливо для тих постів, на яких потрібні політики-професіонали . При чому для людей, що займуть ці пости, буде властивою щонайменше номінальна лояльність до глави виконавчої влади і певна прихильність для його політичного курсу. А це розглядається західними політологами як позитивний фактор, що посилює ефективність державного управління. Партії допомагають мобілізувати населення на підтримку урядових програм і, працюючи з населенням на місцях, фіксують, які напрями політичного курсу схвалюються або не схвалюються народом, доводять інформацію до уряду і служать, таким чином, ланкою зворотного зв’язку між громадянами і урядом.

3. До третьої групи належать представницько-інтрегуючі та соціалізуючи функції. Вони полягають в тому, що партії акумулюють соціальні інтереси тих чи інших суспільних груп, підводять їх під певні ідеологічні концепції і захищають (хоча й не завжди послідовно) на державному рівні. Таким чином. Партії відіграють роль провідника, через який існуючи в суспільстві групи інтересів заявляють в політичний процес, знайомляться з методами політичної боротьби, вчаться спрямовувати соціальні суперечності в таке русло де вони можуть бути мирно розв’язані. Партії створюють коаліційні структури для політичних суперників, що прагнуть до влади, і роблять можливою співпрацю представників різних суспільно-політичних сил в органах влади.

До перебудови в Україні, як і в колишньому СРСР, існувала безальтернативна однопартійна система з однією партією гігантом, що зрослася з державними структурами і безроздільно панувала в економіці, політиці, ідеології. Рух до політичного плюралізму, що почався приблизно з 1987 р. пройшов певні етапи. Спочатку це була дозволена гласність і плюралізм в засобах масової інформації, потім – політичних клубів і неформальних громадських об’єднань, потім народних фронтів і нарешті – партій. Перший крок до юридичного узаконення багатопартійності було зроблено аж у березні 1990 р., коли позачерговий ІІІ з’їзд народних депутатів СРСР прийняв рішення про виключення з Конституції СРСР положення про «керівну роль КПРС». А в Україні це відбулося ще пізніше – в жовтні 1990р. вже після того, як було прийнято Декларацію про державний суверенітет України.

Рубіжним для закінчення етапу став Березань – квітень 1990 року. Завдяки новим виборам до Верховної Ради Демократичний блок України, в якому рух був головною силою, дістав можливість створити парламентську опозицію – Народну Раду. У квітні ж було проведено з’їзд Української християнсько-демократичної партії, розгорнулося робота по створенню Селянсько-Демократичної партії, Партії зелених. Відбулося розмежування на консерваторів і реформаторів КПРС з якої виділилась «Демократична платформа» (у майбутньому – ПДВУ).

Саме другий етап власне і став етапом створення реальної багатопартійності в Україні. Протягом цього етапу поступово заповнилися всі ніші політичного спектру: від лівих до правих. Свої установчі з’їзди провели соціал-демократи, селянські демократи, народні демократи, Народна партія, «зелені», Партія демократичного відродження України, Демократична партія. Під тиском студентів та інших демократичних сил у жовтні 1990р. Верховна рада УРСР знала статтю 6 Конституції УРСР, в якій стверджувалася «провідна і спрямовуюча» роль КПУ, а в результаті ІІ Всеукраїнських зборів Руху було проголошено курс на створення блоку «Демократична Україна» з метою усунення КПРС від влади.

Третій етап розвитку багатопартійності в Україні тривав з кінця 1991 року і до кінця 1993 – початку 1994 р. Для нього характерне зміцнення партій, уточнення їх програм у зв’язку з досягненням однієї з найважливіших цілей національно-демократичного руху – правового утвердження незалежності України. В цей час відбувається диференціація сил в рамках існуючих партій і об’єднань і утворення нових, розгортається ідейна та організаційна боротьба навколо питання про місце кожної з них у політичній системі та про їх ставлення до владних структур. Це яскраво виявилося на ІІІ Всеукраїнських Зборах Руху. Де було зроблено крок до його майбутнього розколу, остаточно оформлено на ІV Зборах, а також у росколі УРП на виході з неї групи С.Хмари на ІІІ з’їзді партії (травень 1992 р.), на базі якої утворилася Українська Консервативна Республіканська право-радикального спрямування.

На третьому етапі становлення багатопартійності в Україні відбулося організаційне відновлення, але вже на іншій, парламентській основі прокомуністичної частини політичного спектру. На місці тоталітарної КПУ в 1992 р. сформувалася Соціалістична партія на чолі з Олександром Морозом, а також декілька менших комуністичних об’єднань , які попри всі їх особливі можливості, тепер стоять поряд, а не над іншими партіями України.

ПОЛІТИЧНИЙ СПЕКТР УКРАЇНИ (СТАН НА ПОЧАТОК 1994 р.)*

Крайні ліві Ліво- Право- Крайні Праві

центристи центристи

праві

КПУ СПУ ПДВУ ЛПУ НРУ КУН ДСУ

СКУ** ГКУ ТКУ НПУ УРП УКРП УНА-УНСО

ФТУ** СелПУ СДПУ УПШН ДемПУ УНКП*** ОУНвУ

ПП*** УПССС ПЧ «ГЗ» ПЗУ

УПС*** КДПУ*** УХДП

ВО «Г»** ПНПУ*** ХДПУ

НУ** ПСЄУ*** УСДП

ПЄВК*** ПВСУ

ЛДПУ

КНДС**

ВНРУ**

Примітки: * Назва партій та об’єднань див. на наступній сторінці.

** Громадські організації та об’єднання.

***Дане місце в політичному спектрі – під сумнівом.

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

СКУ –Союз Комуністів України

ФТУ – Фронт трудящих України

КПУ – Комуністична партія України

СПУ – Соціалістична партія України

ГКУ – Громадянський конгрес України

СелПУ – Селянська партія України

ПП – Партія праці

ПДВУ – Партія демократичного відродження України

ТКУ – Трудовий конгрес України

СДПУ – Соціал - демократична партія України

УПССС – Українська партія солідарності і соціальної справедливості

УПС – Українська партія справедливості

ВО «Г» - Всеукраїнське об’єднання «Громада»

«НУ» - Нова Україна

ЛПУ – Ліберальна партія України

НПУ – Народна партія України

УПШП – Українська партія шанувальників пива

ПЦ «ГЗ» - Партія центру «Громадська злагода»

КДПУ – Конституційно-демократична партія України

ПНПУ – Партія національного порятунку України

ПОЄУ – Партія слов’янської єдності України

ПЕВК – Партія економічного відродження Криму

НРУ – Народний Рух України

УРП – Українська республіканська партія

ДемПУ – Демократична партія України

ПЗУ – Партія зелених України

УХДП – Українська християнсько-демократична партія

ХДПУ – Християнсько-демократична партія України

УСДП – Українська селянсько-демократична партія України

ПВСУ – Партія вільних селян України

ЛДПУ – Ліберально-демократична партія України

КНДС – Конгрес національно-демократичних сил

ВНРУ – Всенародний Рух України

КУН – Конгрес українських націоналістів

УКРП – Українська консервативна республіканська партія

УНКП – Українська національна консервативна партія

«ДСУ» - Об’єднання «Державна самостійність України»

УНА-УНСО - Українська національна асамблея – Українська національна самооборона

ОУНвУ – Організація українських націоналістів в Україні

ІІІ. Скласти тест з теми «Влада, як суспільне явище».

Тоталітарна

Х

Влада здійснюється представниками громадян, обраними в відповідності з законом

арактер та міра здійснення влади

в

Злиття з владою

ідношення громадян до влади

Дозволено то, що не має відношення до політики

Характер заборонень влади

Наука про владу називається …

а) партологією;

б) біхевіоризмом;

в) кратологією;

г) ідеократією.

Література.

1. Андреев С.С. Политическая система и политическая организация общества // Социально-политические науки. – 1992. - №1.

2. Гавриленко І. Політична система суспільства // Політологічні читання. – 1993. №1.

3. Основы теории политической системы /Г.Н.Манков, М.Н. Мариенко, В.В.Мшвернадзе и др. – М., 1985.

4. Політологія /За ред. О.І.Семківа. – Львів, 1994. – с.253 – 289.

5. Работяжев Н.В. Политическая система тоталитаризма: структура и характерные особенности // Вестник Моск. Ун-та. – Серия 12. Политические науки. – 1998. - №1

6. Якушик В. Політична система та політичний режим // Політична думка. – 1994. - №1.

16