Луцька фортеця
В Іпатіївському літописі згадки про Луцьку фортецю датовані 1085 роком, коли під час міжусобних воєн Володимир Мономах узяв в полон матір і дружину князя Ярополка, який в той момент відправився по військову допомогу до Польщі.
Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки і в основному, було завершено у 1430 р. , хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1502 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після Люблінської унії — резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Волинського воєводства.
У XVIII столітті замок почав утрачати свої функції, що було пов'язано із трансформаціями суспільства Речі Посполитої. Окольний замок припинив своє існування, а в XIX столітті, коли Волинь була анексована Російською імперією, і Верхній замок перестав використовуватись за призначенням. Залишилися руїни, які тільки на зламі XIX—XX століть почали оберігати законом.
Упродовж XX століття Верхній замок і залишки Окольника були реставровані та на сьогодні відкриті для відвідування. А на початку XXI століття був відновлений і фрагмент Окольного замку.
Софійський собор, або Софія Київська — визначна пам'ятка історії та архітектури України, розташована на Софійській площі міста Києва. Збудований у 1011–1018[2] роках київським князем Ярославом. Названий на честь Святої Софії. Мав статус кафедрального собору. З перервами був резиденцією київських митрополитів (православних та унійних). До XIII століття використовувався як головна церква Русі, місце поховання великих князів київських. При соборі велося літописання, була створена перша бібліотека. Занепав у XIV столітті. Відновлений стараннями митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи. Був головним храмом Софійського монастиря (з 1638). Складова Національного заповідника «Софія Київська» (з 1934). Поєднує візантійський і бароковий архітектурні стилі. Одна з небагатьох уцілілих споруд часів Русі. Пам'ятка української архітектури та монументального живопису XI—XVIII століть. Об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (1990).
Іван Федорович, Іва́н Фéдоров, Іван Феодорович, Друкар (близько 1510, Велике князівство Московське — 5 (15) грудня 1583, Львів) — один із перших східнослов'янських друкарів, гравер, інженер та ливарник.
Вважається засновником друкарської справи у Московському царстві (див. Історія книгодрукування в Росії[ru]). Спільно з Петром Мстиславцем видав 1564 року в Москві свою першу книгу — «Апостол». 1566 року, через переслідування з боку вищого духівництва та боярства, вирішив покинути російську столицю та емігрувати до Речі Посполитої.
Тут Іван Федоров також зайнявся книговиданням: у Заблудові (1566—1572), Львові (1572—1575), Дермані й Острозі (1575—1581), знову у Львові (1581—1583). У 1574 уклав і надрукував перший східнослов'янський посібник «Буквар» — з граматикою та цього ж року здійснив друге видання «Апостола»[3].
Пересо́пницьке Єва́нгеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один з перших українських перекладів канонічного тексту (четвероєвангелія) на староукраїнську літературну мову[3][1], здійснений 1556–1561 рр. Михайлом Василевичем із Сянока та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у селі Двірці та у Пересопниці на Волині (тепер село Рівненського району Рівненської обл.)[3].
Створене за меценатством волинської княгині Анастасії Заславської та князів Чорторийських — Івана Федоровича і Євдокії[1][4]. Оригінальне видання зберігається у Києві в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Національна святиня України. Президенти України під час інавгурації присягають народові не лише на Конституції, а й на Пересопницькому Євангелії, яке символізує історичні корені української духовност
Ікона Свята Трійця дослівно переказує сюжет, взятий зі Старого Завіту, недарма друга назва цього способу - "Гостинність Авраама" або "Авраама гостинність"
Образами, з яких можна робити списки ікон Трійці, встановленими Стоглавим собором у 1551 році, являються старі грецькі фрески і ікона "Живоначальної Трійці" Андрія Рубльова. Образ Трійці, створений Андрієм Рубльовим, передає індивідуальність кожного ангела за допомогою художніх засобів, але без додання ангелам іпостасей. Ікона Трійці, створена за образом "Живоначальної Трійці" Андрія Рубльова відповідно до канонів Православ'я, підписується "Свята Трійця". (ІКОНОПИС).
Петро Могила молдавський боярин Молдовського князівства, український політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року,екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року. За його участю був заснований найбільший в Малоросії центр освіти - Могилянська академія.
Г.Сковорода є найяскравішим і найхарактернішим представником української національної філософської думки. Характерним для філософської позиції Сковороди є широке використання мови образів, символів, а не чітких раціоналістичних понять, які не в змозі задовільно розкрити сутність філософської та життєвої істини.
Філософська спадщина Сковороди – це 17 трактатів і діалогів. Центральним у вченні філософа є теорія про “сродну працю”. У ній Сковорода чи не першим з філософів того часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя в найпершу і найвищу життєву потребу й насолоду. Суттєвим моментом на шляху досягнення “сродної праці” є самопізнання й самовдосконалення людської особистості. Це друга теза вчення Сковороди.
Главный храм на территории Полтавской крепости. Собор строился 22 года — с 1748 по 1770 год. Руководил постройкой талантливый архитектор Степан Стобенский, а строили собор полтавские мастера. Собор был полностью разрушен в 1934 году. В 2000—2004 годах Свято-Успенский собор был заново отстроен.[1]
Памятником архитектуры национального значения (охранный номер 582).[2] является колокольня этого собора, заложенная в 1774 и построенная в 1801 году. Внешние формы и элементы декора колокольни несут черты барокко. Однако чёткая композиция, шпиль, а не купол, вход в виде четырёхколонного портика свидетельствуют о значительном влиянии классицизма. Сегодня колокольня Свято-Успенского собора удачно замыкает перспективу главной улицы города — Соборности.[3]
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Ц
інною
пам’яткою історії та архітектури
козацького (українського) бароко
є Хрестовоздвиженський
монастир на
північно-східній околиці Полтави.
Монастир заснований у 1650 році поблизу
міста на мальовничій, порослій віковими
деревами горі, де впадає у Ворсклу
річечка Полтавка,
відома більше під назвою Тарапунька.
У XVIII
столітті вся гора була вкрита старим,
переважно дубовим лісом, через нього
до монастиря вилася вузенька стежина.
А засновано було цю обитель з ініціативи
й на кошти полтавського полковника Мартина
Пушкаря, Івана
Іскри та
іншої козацької старшини, а також міщан
за дозволом тодішнього Київського
митрополита, відомого церковного діяча
й письменника Сильвестра Косова. Очолював
будівництво ігумен Лубенського Мгарського
монастиря Калістрат.
Кру́гла пло́ща (стара назва — Олекса́ндрівська) — історичний майдан у Полтаві, композиційний центр і символ міста. Пам'ятка містобудування і архітектури національного значення[1]. Основа класичного архітектурного ансамблю площі закладена в 1805–1841 роках. У 1840–1842 роках центральна частина площі, засаджена деревами, перетворилася на парк з кільцевою магістраллю та радіальними алеями — Корпусний сад. Композиційне завершення площа отримала в 1945–1969 роках після відбудови.
Ансамбль Круглої площі є одним з найвизначніших архітектурних комплексів України в стилі російського класицизму[2] і єдиним на пострадянському просторі композиційно завершеним архітектурним ансамблем доби губернського класицизму[3].