Оглавление

2)Мистецтво як важлива складова духовної культури. Його види та стилі. 4

3)Поняття форми культури. Класифікація форм культури за масштабністю, за рівнем майстерності й носіями і творцями відповідної культури. 7

4)Історичні витоки культури українського народу. Трипільська культура та її роль у подальшому розвитку української культури. Досягнення та значення скіфської культури. Античні впливи на розвиток української культури. 9

5)Формування та особливості східнослов’янської культури. Запровадження християнства та його вплив на розвиток культури Київської Русі. 14

6.Розвиток освіти Київської Русі. Основні види навчальних закладів, що з’явилися після прийняття християнства. Наукові знання русичів. 15

7)Писемна література часів Київської Русі: основні види і жанри. Найвидатніші літературні пам’ятки 16

8)Розвиток давньоруської архітектури та образотворчого мистецтва: видові, функціональні та стильові особливості. 18

9)Соціально-політична та культурна ситуація в Галичині та на Волині в ХІІ –ХІІІ ст. Особливості розвитку освіти, літератури, архітектури, живопису, художніх ремесел і музики в Галицько-Волинському князівстві 20

10)Історичні умови розвитку української культури у ХІV – першій половині ХVІІ ст. Братства та їх роль в обороні української культури від асиміляції. 23

11)Розвиток української освіти у ХVI – першій половині ХVII ст.: головні тенденції, типи шкіл. Острозький культурний осередок та його роль у розвитку української культури. 25

12)Книжкова справа в Україні у ХVI – першій половині ХVII ст. Поява і поширення книгодрукування та території України та за її межами. 26

13)Українська література ХVI – першої половини ХVII ст.: традиційні та нові жанри. 27

14)Основні тенденції розвитку архітектури й образотворчого мистецтва України литовсько-польської доби. 27

15)Загальна характеристика історичних умов розвитку культури України другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. 28

16)Києво-Могилянська академія — перший вищий навчальний заклад України європейського типу. Петро Могила та його роль у розвитку культури України. 29

17)Українська барокова література: драматичне письменство, козацькі літописи, проповідницька та публіцистична проза, поезія. 30

18)Українська барокове зодчество та особливості розвитку українського живопису і графіки у другій половини ХVII – ХVIII ст. 31

 20) Українське національно-культурне відродження ХIХ – початку ХХ ст.: сутність, етапи і чинники розвитку. 33

21) Українська освіта у ХІХ – на початку ХХ ст.: тенденції розвитку, здобутки та проблеми. Провідні досягнення української науки у цей період. 34

22) Розвиток української мови та становлення нової української літератури у ХІХ – початку ХХ ст. Асиміляційні заходи російського самодержавства щодо української культури. 36

23) Музичне мистецтво України ХIХ – початку ХХ ст. Становлення та розвиток професійного театру в Україні у ХІХ ст. Роль і місце Полтави в цьому процесі. 37

24) Архітектура та скульптура України ХIХ – початку ХХ ст.: стильові напрями. 38

25) Розвиток українського живопису та графіки у ХIХ – на початку ХХ ст. 38

26)Українська культура в роки боротьби за державну незалежність (1917 – 1920 рр.). 39

27) Радянська політика „українізації” та її вплив на розвиток культури України в 1920 – на початку 1930-их рр. 41

28)Національна культура в умовах сталінського тоталітаризму 1930-их рр. „Розстріляне відродження” в українській культурі. 43

29)Розвиток української культури в роки Другої світової війни та в перше повоєнне десятиріччя. 45

30)Українська культура в роки хрущовської „відлиги” (1953 – 1964 рр.). „Шістдесятництво”. 46

31)Кризові явища в культурі УРСР 1970 – 1980-их рр. Дисидентський рух в Україні та його вплив на культурний розвиток. 47

32)Культура УРСР у 1985 – 1991 рр.: тенденції розвитку та проблеми. 49

33)Проголошення незалежності України 1991 року та формування сучасної української культури. Проблеми розвитку культури України у ХХІ ст. 50

29. Охарактеризуйте діяльність Острозької академії. Визначте її роль у розвитку української культури. 51

1)Візантійсько-руський стиль як домінуючий стиль архітектури часів Київської Русі. 51

Володимирський собор у Києві 52

Благовіщенський собор у Харкові 53

53

Скіфська пектораль 53

5.Ярослав Мудрий як будівничий культури Київської Русі. 54

Найдавніші пам'ятки народного мистецтва на території сучасної України, що зійшли до нас, належать до епохи палеоліту (20 тис. років до н.е.). Це вироби з кістки, оздоблені різними геометричними мотивами. Їх знайшли археологи під час розкопок Мізенської стоянки на Чернігівщині. Предметів із дерева із тих далеких часів не збереглося. Пізніше почала розвиватися кераміка, ткацтво, художня обробка кістки, а потім і дерева. 55

Луцька фортеця 57

Гоголь Микола 62

В історії нашої культури є діячі, які особливо яскраво й багатогранно відобразили в своїй творчості душу народу, його націо­нальну своєрідність, поетичну вдачу. До таких належить Іван Пет­рович Котляревський, класик нової української літератури, видат­ний письменник-реаліст, автор славнозвісної "Енеїди" і "Наталки Полтавки" 62

ДОВЖЕНКО ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ 65

Питання для підготовки до екзамену (теоретична частина)

1. Суть поняття „культура”: структура еволюція, провідні підходи у трактуванні. Загальна характеристика функцій культури.

слово “культура” походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). До середини І ст. до н.е. ці слова пов’язувалися саме із землеробською працею. Поступово поняття „культура” поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, навчання, вдосконалення самої людини й уживається у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини.

Так, відомий римський оратор Марк Тулій Цицерон у своїй праці „Тускуланські бесіди” називає філософію культурою душі.

Щоб стати філософом, уважає він, треба наполегливо вдосконалювати свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його, як селянин землю. Отже, основний зміст культури Цицерон убачав у розвитку мисленнєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. Завдяки Цицерону була зроблена перша спроба вживання слова “культура” як теоретичного гуманітарного терміна, синоніма вихованості та освіченості людини.

В епоху Середньовіччя, „культура” асоціюється з міським укладом життя. Культура пов’язується з духовністю та релігійністю.

Німецький учений Самуель Пуфендорф (1632 – 1694) у 1684 р. уперше вживає слово “культура” як самостійний термін для позначення духовного світу людини, котра починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти “натурі” (природі), а “культурна” європейська людина Нового часу наділяється якостями, що значно відрізняють її від “природної” людини минулого та звичайного тваринного існування.

В епоху Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Італійський мислитель Джакомо Віко (1668 – 1744) відводив культурі вирішальну роль у суспільному розвиткові. Французький філософ Шарль Монтеск’є (1689 – 1755) у праці “Про дух законів” доводив, що розвиток культури того чи іншого народу залежить від розміру території держави, від клімату, географічного середовища, ґрунту. Французький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712 – 1778) протиставляв культуру “чистій природі”. Згідно з його теорією, культуру почали розуміти як “людяність” на противагу “природності”, “тваринності”. Звідси віра в те, що культура – це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій і художній творчості.

Французькі просвітителі вважали, що „культурність”, „цивілізованість” нації чи країни, на противагу „дикунству” і „варварству” первісних народів, полягають у „розумності” суспільних порядків, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки й мистецтв.

Німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Фрідріх Шіллер (1759 − 1805) досить точно побачив суперечність між природою й культурою, однобічність людини, яка відірвалася від природи та замкнулася у штучно витвореному нею світі культури. З осмислення суперечностей культури і цивілізації починає відлік сучасний підхід до культури як складного суспільно-історичного явища.

Певну ясність у розуміння поняття «культура» внесла Всесвітня конференція з культурної політики, проведена під егідою ЮНЕСКО 1982 року. Вона прийняла декларацію, в котрій культура тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття.

культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, яка визначає рівень розвитку суспільства, а також сам процес творення та розподілу цих цінностей.

Відповідно до двох основних форм людської діяльності культуру поділяють на:

МАТЕРІАЛЬНА	ДУХОВНА
1. Житло	1. Мова
2. Їжа	2. Освіта
3. Речі повсякденного вжитку	3. Наука
4. Знаряддя праці	4. Мистецтво.
5. Техніка	5. Звичаї та обряди
6. Транспорт	6. Релігія
7. Комунікації	7. Етика (мораль)
	8. Право
	9. Політика

Загальна характеристика функцій культури:

1. Пізнавальна функція полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу.

2. Світоглядна функція проявляється у тому, що за допомогою культури у людини формуються (чи трансформуються протягом життя) погляди, ідеали та переконання

3. Комунікативна функція зводиться до передачі історичного досвіду поколінь

4. Нормативно-регулювальна функція культури реалізується через систему цінностей і норм, які служать регуляторами суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на певному етапі розвитку суспільства.

5. Інтегративна функція культури виражається в здатності об’єднувати людей незалежно від їх світоглядної й ідеологічної орієнтації, національної приналежності у певні соціальні спільноти, а народи – у світову цивілізацію.