- •Предмет та структура дитячої психології
- •Поняття про онтогенез людини
- •3. Основні закономірності психічного розвитку людини.
- •4. Передумови, умови і рушійні сили психічного розвитку дитини.
- •5. Рушійні сили психічного розвитку
- •6.Принципи вивчення психіки дитини.
- •7. Класифікація методів дитячої психології.
- •8. Спостереження як метод дитячої психології.
- •9. Експеримент у дитячій психології.
- •10.Методи бесіди та вивчення продуктів діяльності дітей.
- •11. Вивчення психічних особливостей дитини педагогом
- •12. Роль біологічних і соціальних факторів у психічному розвитку дитини
- •13. Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини
- •14. Вікова періодизація психічного розвитку дитини від народження до закінчення школи
- •15. Анатомо-фізіологічні особливості новонародженого, значення рефлексів у житті новонародженого
- •16. Особливості розвитку органів чуття новонародженого
- •17. Розвиток емоційної сфери новонародженого
- •18. Криза новонародженості
- •19. Немовлячий вік та його особливості
- •20. Загальна характеристика психічного розвитку немовлят
- •20. Загальна характеристика психічного розвитку дітей раннього віку
- •21. Роль рухової активності у психічному розвитку дитини
- •22. Мовленнєвий та когнітивний розвиток дитини першого року життя
- •23. Особливості психічного розвитку дітей раннього віку.
- •24. Ранній вік і його значення у подальшому розвитку дитини
- •25.Формування предметної діяльності у ранньому дитинстві
- •26. Зародження нових видів діяльності у ранньому дитинстві
- •27. Розвиток спілкування з дорослими і однолітками
- •28. Розвиток мовлення дитини раннього віку
- •29. Новоутворення пізнавальної сфери у період раннього дитинства
- •30. Передумови формування особистості у ранньому дитинстві. Криза трьох років
- •31. Психологічні особливості образотворчої діяльності дошкільника
- •32. Трудова діяльність дитини дошкільного віку
- •33. Становлення навчальної діяльності в дошкільному віці
- •34. Умови розвитку навчальної діяльності дітей в дошкільному віці
- •35. Спілкування дитини з дорослими і однолітками
- •36.Особливості спілкування дитини з дорослими
- •37. Форми спілкування дошкільників з однолітками. Конфлікти між дітьми і їх причини.
- •38. Розвиток пізнавальних процесів дошкільника
- •39. Особливості уваги дітей дошкільного віку
- •40. Мовлення і його розвиток у дошкільному віці
- •41. Сенсорний розвиток дошкільників
- •42. Мислення і його види у дошкільному віці
- •43. Розвиток пам’яті
- •44. Формування уяви у період дошкільного дитинства
- •45. Розвиток емоцій і почуттів у дошкільному віці
- •47. Управління розвитком волі у дошкільників
- •48. Розвиток мотиваційної сфери і формування самосвідомості дошкільника
- •49. Розвиток здібностей дошкільника
- •50. Самосвідомість і самооцінка дошкільника
- •51. Управління розвитком самосвідомості у дошкільників
- •52. Темперамент і характер дитини дошкільного віку
- •53. Вікові особливості виникнення і прояву різних властивостей темпераменту дошкільників
- •54. Психологічні особливості дітей різних типів темперамету
- •55. Характер дитини. Особливості формування характеру дитини
- •56. Психологічна готовність дитини до школи
- •57. Криза 6-7 років та формування внутрішньої позиції
- •58. Розвиток особистості у старшому дошкільному віці.
- •59. Основні компоненти готовності дитини до школи
- •60. Формування психологічної готовності до школи у різних видах діяльності
51. Управління розвитком самосвідомості у дошкільників
Виникнення і розвиток самосвідомості, формування Я-концепції залежать від дорослого, який організовує, діяльність дитини, у процесі спілкування створює зразки оцінювальної діяльності.
Гра є сюжетним і рольовим втіленням перспективи Я-образу, а через нього - самооцінки дитини. Водночас у грі виявляється її готовність до саморегуляції. Для цього необхідно, щоб дитина розвивала рефлективність, реалістичне бачення себе та інших, опановувала моральні критерії оцінювання і самооцінювання.
Як свідчать експериментальні дані (Л. Уманець), без спеціального керівництва вихователя гра не може сформувати в дитини самооцінку, яка б оптимально регулювала її стосунки з однолітками. Це підтвердили спостереження за зміною бажання виконувати роль під впливом оцінки ігрової групи. Високому рівню домагання відповідав вибір ролей помічників виконавців головних ролей, низькому - вибір рядових ролей. В уявлюваних ігрових ситуаціях діти всіх вікових груп обирали для себе, як правило, головні ролі. У реальних - різні. Середні дошкільники під впливом очікуваної оцінки групи не змінювали своїх домагань виконувати головні ігрові ролі; старші - свої ігрові домагання визначали під впливом очікуваної оцінки групи однолітків. Тобто їх самооцінка залежала і від оцінок однолітків, що означає зближення самооцінки з груповою оцінкою.
Отже, дитяча гра не лише формує в дитини самооцінку, а й розвиває її регулятивну функцію. У старшому дошкільному віці самооцінка починає активно впливати на стосунки між дітьми, вибір ними групових ролей.
У дошкільному дитинстві на становлення активності, розвиток самосвідомості і впевненості в собі особливо впливає спілкування з дорослими, під час якого дитина висловлює своє ставлення до життєвих подій і явищ, людей, оцінює їх. Не менш важлива його роль в організації діяльності дошкільника, яка збагачує його досвід (формулювання завдань, демонстрування способів їх виконання, оцінювання результатів). Нерідко дорослі організовують спільну з однолітками діяльність дитини, що допомагає їй бачити в ровеснику особистість, враховуючи його бажання, інтереси, використовувати у спілкуванні з ним зразки діяльності і поведінки дорослих.
Ефективність впливу дорослих на формування самооцінки дошкільника залежить від їх особистісних якостей, стилю поведінки, уміння обирати правильну тональність у спілкуванні, коректно формулювати свої думки, оцінки.
Відповідно до цього виділяють такі типи дорослих:
1) "суворі дорослі". Вони зосереджують свою увагу на провинах дітей, їхньому невмінні, незнанні, невдачах. Позитивного у поведінці і діяльності малюка вони не помічають, сприймають як належне. У такому разі діти систематично одержують, хоч і заслужені, але тільки негативні оцінки, що зумовлює надмірну їхню чутливість до оцінок дорослого, низьку самооцінку. Активність, допитливість дитини внутрішньо обмежується страхом помилки. Все це пригнічує її ініціативу і самостійність, тримає в постійному напруженні;
2) "захоплені дорослі". Ці дорослі заохочують успіхи, радіють навіть незначним досягненням дитини. Тому вона стає малочутливою до негативних оцінок, некритичною до себе, часто - незадоволеною своїм становищем серед одно* літків або сторонніх дорослих. Бажання його змінити своє становище спонукає малюка до обману, щоб здобути позитивне ставлення. Сувора реакція дорослого тільки погіршує ситуацію;
3) "байдужі дорослі". Несистематично, випадково вони оцінюють дії дитини, що позбавляє її орієнтирів у діяльності і поведінці, породжує недисциплінованість;
4) "справедливі дорослі". Однаково помічаючи успіхи і невдачі, дорослі відповідно оцінюють їх. Діти легко розрізняють, за що їх хвалять, що засуджують. Вони впевнені в собі, що сприяє розвитку адекватної самооцінки.
Оцінки дорослого бувають позитивними (спонукають до дій) і негативними (з метою загальмувати або не допустити певні дії).
Зловживання підвищеним тоном, суворими безумовними формами вимог і оцінок, постійними нагадуваннями породжують пасивність, сліпу слухняність, низьку ініціативність і несамостійність. Особливо шкодять формуванню особистості завчасні негативні оцінки, оскільки вони виконують функцію песимістичного прогнозу, виражають впевненість у нездатності на добрі, правильні, потрібні, результативні дії.
Оцінна діяльність вимагає від дорослого вміння виявляти доброзичливість стосовно дітей, аргументувати свої вимоги, гнучко і вмотивовано використовувати оцінки з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх становища серед однолітків. При цьому бажано негативну оцінку пом'якшувати своїми сподіваннями, прогнозуванням позитивної. Досвідчені педагоги спочатку підкреслюють успіхи, потім тактовно і конструктивно вказують на недоліки. За таких умов позитивні оцінки посилюють схвалювані форми поведінки, розширюють ініціативу дитини; негативні - перебудовують діяльність і поведінку, орієнтують на досягнення результату. За відсутності негативної оцінки позитивна втрачає свою виховну силу, оскільки дитина не відчуває її цінності. Велика кількість негативних оцінок за відсутності позитивних породжує невпевненість, страх нового, створює напруження у стосунках з дорослими. Тільки врівноважене поєднання позитивної і негативної оцінок створює сприятливі умови для розвитку особистості, її самосвідомості, самооцінки.