30. Передумови формування особистості у ранньому дитинстві. Криза трьох років

Найважливішим новоутворенням раннього дитинства є формування установки "Я сам", коли з'являється усвідомлення своєї особистості, виникають перші уявлення про себе.

Дитина вже розуміє, до якої статі вона належить, засвоює статеві ролі, як слід поводити себе у суспільстві, керуючись соціальними нормами. Вона вже чітко розрізняє, що їй належить, відстоюючи цю власність. Проявляючи своє ставлення до навколишнього світу, дитина відчуває гордість, вину, сором тощо. У неї зароджуються механізми саморегуляції.

Психологічна характеристика поведінки дитини раннього віку

У своєму психічному розвитку дитина не просто оволодіває різноманітними діями, не лише вчиться бачити світ, мислити, вона засвоює, що таке "добре" і "погано*, звикає підпорядковувати свої бажання необхідності, вбирає в себе правила поведінки, властиві людям. Завдяки цьому починає формуватись особистість дитини, її внутрішній світ.

Дітям раннього віку значною мірою властиві безпосередність, імпульсивність поведінки, вони діють під впливом почуттів і бажань, не усвідомлюючи їх, не виокремлюючи головного. Для них важливо те, що турбує їх саме на цей час. Ці почуття і бажання породжуються насамперед тим, що безпосередньо оточує дитину, впадає їй в очі. Тому її поведінка цілком залежить від зовнішніх обставин. Поступово вона оволодіває правилами поведінки, вчиться підпорядковувати свої бажання обставинам, контролювати свої і чужі вчинки.

Особливу роль у житті переддошкільника відіграють почуття, які є спонукальною силою, мотивами поведінки. На фоні гарного настрою краще утворюються умовні рефлекси, успішніше формуються вміння і навички. Позитивні емоції активізують фізіологічні процеси в організмі, негативні - пригнічують їх. У дітей раннього віку проявляється широка гама почуттів: любов і прихильність до близьких людей, зніяковілість стосовно навколишніх, засмучення при невдачі, страх тощо.

Емоційний стан дитини у перші роки життя дуже нестійкий. Вона легко переходить від плачу до сміху, і навпаки, тому її неважко заспокоїти. Почуття спонукають дитину до вчинків і у них закріплюються. Віддавши іграшку молодшому, поділившись з іншою дитиною солодощами, вона вчиться бути доброю. Дуже рано у неї проявляється здатність до співпереживання.

У немовлячому віці починають формуватися любов, симпатія до близьких людей - мами, тата, братика, сестрички, бабусі, дідуся. У ранньому дитинстві вони набувають нових форм. Дитина намагається отримати від дорослого похвалу, засмучується, якщо нею незадоволень Приблизно із середини 2-го року життя, якщо вона спілкується з іншими дітьми, з'являється почуття симпатії, яке виявляється у співчутті, допомозі, бажанні поділитися солодощами, іграшками. Діти легко переймаються почуттями інших: якщо заплакала одна дитина, цей плач підхоплює й решта дітей.

Одним із найважливіших джерел почуттів півторарічної дитини є оцінка її поведінки дорослими. Похвала, заохочення викликають у неї почуття гордості, демонструючи дорослим свої досягнення, вона намагається заслужити їх позитивну оцінку.

Дещо пізніше, ніж почуття гордості, дитина починає переживати почуття сорому, якщо її дії не виправдовують очікувань дорослих, засуджуються ними. Найчастіше їй соромно, якщо вона неправильно вимовляє слова, помиляється, розповідаючи віршик, тощо. Однак поступово дитина починає соромитися несхвалених дорослими вчинків, коли їй спеціально вказують на них. Іноді почуття сорому може пригнічувати інші спонукання, змушуватиме відмовитися від привабливої іграшки або здійснення важливого вчинку.

Дитина вчиться оцінювати свої і чужі вчинки, однак свідомо управляти поведінкою їй ще важко. Особливо не* легко втриматися від негайного задоволення бажання (з'їсти цукерку), виконати непривабливу дію на пропозицію дорослого (прибрати іграшки). 2-3-річні діти вже вибірково ставляться одне до одного: частіше граються з одним і тим самим однолітком, помічають, якщо хтось із них не прийшов до дошкільного закладу. Свої емоції вони проявляють не лише щодо людей, а й щодо іграшок, тварин.

До старших дітей вони ставляться шанобливо, з радістю відгукуються на їхнє запрошення гратися, до молодших - ставляться доброзичливо, піклуються про них, беруть під опіку.

Розвиток емоційної сфери дитини, багатство і різноманітність почуттів, які виникають стосовно до інших людей, є суттєвою передумовою формування особистості.

Криза трьох років — це рубіж між раннім дошкільним віком — один з найбільш складних моментів у житті дитини. Це розпад, перегляд старої системи соціальних відносин. Як вважав Д.Б. Ельконін, криза 3 років — це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого "Я".

Зміна позиції дитини, ріст її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини, виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками.

Ця криза вперше була розкрита в роботі Ельзи Келер "Про особистість трирічної дитини". Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років.

1. Негативізм. Це негативна реакція, пов'язана із стосунками однієї людини з іншою. Дитина відмовляється взагалі підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дії — зробити навпаки, прямо протилежне тому, що йому запропонували. Божович описує два приклади негативізму. Хлопчик вирішив малювати, але замість очікуваної відмови отримав згоду батьків. З одного боку, малювати йому хочеться, з іншого— ще більше хочеться зробити навпаки. Хлопчик знайшов вихід із цієї складної ситуації: розплакавшись, він почав вимагати, щоб малювати йому заборонили. Після виконання цієї вимоги він із задоволенням; почав малювати. Інший хлопчик читав "навпаки" відомі рядки О. Пушкіна: "И не по синим, и не по волнам, и не океана, и не звезды, и не блещут, и не в небесах".

2. Вередливість. Це реакція на своє власне рішення. Вередливість заключається в тому, що дитина настоює на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особистості і висувається вимога, щоб з цією особистістю рахувалися. Впертість не слід змішувати з наполегливістю, завдяки якій дитина добивається бажаного. Вперта дитина настоює на тому, чого їй не так сильно хочеться, або й зовсім не хочеться, або давно розхотілось.

3. Гонорливість. Близька до негативізму та вередливості, але мас свої особливості. Це протест проти порядків, які існують вдома. Вона спрямована не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, що склалися в сім'ї, норм виховання. Дитина настоює на своїх бажаннях і невдоволена всім, що їй пропонують і роблять інші. "Да ну!" — найбільш поширена реакція в таких випадках. Враховуючи, що гонорливість — це риса, яка властива українській ментальності, то слід особливо бути уважним до дитини.

4. Своєвілля. Стремління до емансипації від дорослого. Зрозуміло, яскраво проявляється тенденція до самостійності: дитина хоче робити і вирішувати все сама. У принципі, це позитивне явище, але під час кризи гіпертрофована тенденція до самостійності призводить до своєвілля, вона часто неадекватна можливостям дитини і викликає додаткові конфлікти з дорослими.

5. Знецінювання. Це характеристика всіх наступних перехідних періодів. Що ж знецінюється в очах дитини трьох років? Йде знецінення старих правил поведінки. Дитина може почати сваритися, кинути або поламати улюблену іграшку і таке інше. Ш. Бюлер описала жах сім'ї, коли мати почула від дитини "дура".

6. Протест-бунт. Він проявляється в частих суперечках з батьками. "Вся поведінка дитини набуває рис протесту, нібито дитина знаходиться в стані війни з навколишніми, в постійному конфлікті з ними",— писав Л.С. Виготський.

7. Деспотизм. У сім'ї з однією дитиною може з'явитися деспотизм. Дитина жорстоко проявляє свою владу над оточуючими її дорослими, диктує, що вона буде їсти, що не буде, може мама йти додому чи ні і таке інше. Якщо в сім'ї кілька дітей, замість деспотизму можуть виникнути ревнощі: та ж сама тенденція до влади тут виступає як джерело ревнощів, нестерпного ставлення до інших дітей, які не мають майже ніяких прав у сім'ї, з погляду маленького деспоту.

Криза трьох років являє собою значну зміну взаємовідносин, які існували до цього часу між дитиною і дорослим. У кінці раннього віку виникає тенденція до самостійної діяльності, яка знаменує собою те, що дорослі більше не закриті для дитини предметом і способом дій з нею, а нібито вперше розкриваються перед нею, виступають як носії зразків дій і відносин в навколишньому світі. Феномен "Я сам" означає не лише . виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасне відділення дитини від дорослої людини. У результаті такого відділення дорослі нібито вперше виникають у світі дитячого життя. Світ дитячого життя із світу обмеженого предметами, перетворюється в світ дорослих людей. Тенденція жити загальним життям з дорослим проходить через все дитинство; дитина, відділяючись від дорослого, встановлює з ним більш глибокі стосунки, підкреслював Д.Б. Ельконін.