І група – методи формування свідомості особистості

1. Переконання (вплив на свідомість, почуття й волю особистості). Основні методи: бесіда, лекція, диспут, зустрічі, конференції тощо.

2. Метод позитивного прикладу.

Іі група – методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки

1. Педагогічна вимога – пряма (характеризується такими ознаками, як позитивність, інструктивність, рішучість і проявляється у вигляді наказу, вказівки) та опосередкована (спирається на сформованість у вихованців мети, цілей, переконань і проявляється у вигляді прохання, поради, натяку та ін.).

2. Суспільна думка колективу.

3. Привчання (вправи) - організація планомірного та регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх на звичні форми громадської поведінки. Основні форми: режим, самовиховання, доручення.

4. Створення виховних ситуацій (спеціально створені педагогічні умови). Це можуть бути подорож, екскурсія, вечір, дискотека і т.п.

Ііі група – методи стимулювання діяльності та поведінки

1. Методи заохочення (спосіб вираження оцінки поведінки або рис учня з боку педагога або колективу товаришів – публічно або в особистій формі). Проявляється як особиста похвала вчителя, гарний відзив про поведінку учня у присутності товаришів, подяка вчителя, нагородження похвальними грамотами, медалями та ін.

2. Методи засудження (виражаються у несхваленні та негативній оцінці дій і вчинків особистості, які суперечать нормам і правилам поведінки). До них відносять: зауваження вчителя, усна догана, догана у наказі по школі, виклик на педраду, виключення зі школи, направлення у спеціальний навчальний заклад та ін.

IV група – методи контролю та самоконтролю, самооцінки діяльності та поведінки

1. Вимога (спосіб безпосереднього пробудження учнів до тих чи інших вчинків або дій, спрямованих на поліпшення поведінки: прохання, тактовні вказівки і розпорядження вчителів).

2. Контроль (спосіб спостереження за діяльністю й поведінкою учнів з метою спонукання їх до дотримання встановлених правил, виконання запропонованих вимог або завдань засобами контролю й спостереження за поведінкою і роботою учнів: індивідуальні бесіди, психолого-педагогічні тести, анкетування тощо).

Певна річ, що тільки високий рівень застосування всієї сукупності методів виховання забезпечує успіх. При аналізі прийомів педагогічного впливу пропонуємо визначення Ю.К.Бабанського: “Прийом – це частковий прояв методів виховання або окремі дії всередині даного методу”.

У повсякденній практиці вихователю доводиться постійно коригувати поведінку вихованців, розвивати потрібні риси особистості й характеру, переборювати недоліки. У цих випадках вихователь використовує різні прийоми педагогічного впливу, які є його педагогічним інструментом.

Застосування прийомів педагогічного впливу ґрунтується на певних принципах: педагогічного оптимізму, поваги до вихованця, розуміння його душевного стану, розкритті мотивів і зовнішніх обставин, вчинків вихованця, зацікавленості в його долі.

Кожний прийом педагогічного впливу характеризується створенням певної педагогічної ситуації.

Прийоми, що допомагають поліпшити поведінку переважно на основі розвитку позитивних почуттів (радість, повага до вчителя, віра у свої сили і т.і.), називаються творчими. Прийоми, які допомагають виправити поведінку, викликаючи переважно негативні почуття (сором, розчарування), називаються гальмуючими.

У практиці виховної роботи застосовується також метод “вибуху”, тобто пробудження у вихованців сильних почуттів, які ведуть до швидких і докорінних змін у свідомості та поведінці.

У виховній діяльності зустрічаються і такі прийоми, які застосовуються майже непомітно для вихованців і не викликають ані позитивних, ані негативних почуттів. Вони називаються допоміжними.

Оптимальний вибір методів характеризується такими умовами:

а) органічний зв‘язок з навчально-виховною метою;

б) необхідність застосування цілої системи методів (без універсалізації будь-якого з них);

в) залежність при виборі методу від конкретних обставин, в яких здійснюється виховний процес;

г) підпорядкованість конкретним завданням і змісту виховного заходу;

д) врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів;

е) відповідність методу виховання особистості вихователя.

Методи виховання у народній педагогіці: “Добрий приклад краще за сто слів”, “Приклад кращій за правило”, “Бурчання наскучить, приклад научить” (приклад), “Стид хоч і не дим, а очі виїсть”, “Раз на віку спіткнешся та й то люди бачать” (громадська думка), “Поважай старших”, “Шануй батька і матір” (вимога), “Перед тим як карати полічи до ста”, “Злість – погана порадниця” (покарання), “Не вчи дитину штурханами, а добрими словами”, “Добрі діти доброго слова послухаються, а лихі й дрючка не бояться” (переконання), “Перехвалення – як пересолення” (заохочення).