24.Захист права власності.

Власність захищається різними право​вими способами залежно від наявності речі у власника. Власнику надавалися такі речево-правові позови:

віндикаційний (actio rei vindicatio); негаторний (actio negatoria); прогібіторний;

публіціанський;

особистий.

Віндикаційний позов отримав назву від "vin dicere ", що в перекладі з латинської означає "застосовую силу". Він надається власнику для застосування сили, для витребування речі, володіння якою було ним втрачене. Це позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Відповідно позивачем у віндикаційному процесі вист​упав власник, у якого вкрадено річ, а відповідачем — будь-яка третя особа, яка утримувала річ.

Негаторний позов (позов про заперечення) надавався власнику, коли річ залишалась в його фактичному володінні, але хтось заважав йому розпоряджатися нею.

Прогібіторний позов — це позов про порушення права володіння, яке може виникнути в майбутньому.

Публіціанський позов — це позов, спрямований на захист добро​совісного власника. З часом два останніх позови зливаються з двома першими.

Особисті (персональні) позови:

а) позов про упорядкування і захист власності у відносинах між сусідами;

б) позов про утримання дощової вологи: хазяїн вищерозташованої не на користь нижчерозташованої ділянки змінює природний стік води;

в) позов про збір плодів: право виходити на сусідську ділянку для того, щоб зібрати плоди, які впали з дерева, яке росте на межі сусідських ділянок;

г) гарантія на випадок загрози шкоди; ґ) повідомлення про проведення робіт;

д) інтердикт про обрізку дерев — це розпорядження претора, який уповноважує власника нерухомості самостійно обрізати гілки дерева, що росте на сусідній ділянці, які нависають над його ділянк​ою не менше ніж на п'ять футів.

25.Просте тримання(detentio).

Не будь-яке фактичне утримання речі визнавалося в Стародавньому Римі володінням. Право цієї країни розмежовувало два поняття: а) володіння в точному розумінні (possessio) — фактичне утримання речі з наміром вважати її своєю; б) просте тримання (detentio) — фактичне утримання речі без такого наміру. Так, possessio завжди виникало у власника, а detentio — в особи, що тимчасово користувалася річчю (наприклад, в орендатора).

Розмежування володіння та тримання мало практичне значення для захисту відповідного права. Володілець завжди мав право судового захисту від посягань третіх осіб, а утримувач міг захищатися тільки через власника. Таким чином, він був також захищений від посягань третіх осіб, але цілком беззахисний перед власником. Якщо хтось фактично володіє річчю, але в нього немає бажання мати її виключно для себе, якщо річ утримується тільки для якоїсь певної мети, то в такому випадку матиме місце не володіння, а просте тримання речі (detentio).

26.Поняття і види прав на чужі речі

Крім виключного (ексклюзивного) права власності і володіння, римські юристи розробили цілий ряд прав на речі з обмеженим змістом повноважень або речове право на чужу річ (jure in re aliene). Як і право власності, право на чужі речі є абсолютним речовим правом, тому що об'єктом цих прав були речі і ці права захищались від будь-якого порушника. На річ, яка належала на праві власності одній особі, інша особа мала таке само речове право, але обмежене за своїм змістом. Права на чужі речі виникли в давні часи, але поступово розвиваючись, утворили особливі групи повноважень різ​ного змісту. У класичному римському праві права на чужі речі вклю​чали такі правові інститути як: сервітути, емфітевзис, суперфіцій і заставне право.

27.servitus) — це речове право користування чужою річчю в одних або кількох відносинах. Поява сервітутів була пов'язана з появою приватної власності на землю.Особисті сервітути — це право користування чужою річчю в інте­ресах конкретної особи. Цей вид сервітуту відрізнявся від земельних об'єктом, суб'єктом і строками. Об'єкт земельних сервітутів — земля, особистих — інші речі; суб'єкт земельного сервітуту — власник пану­ючого земельного наділу, особистого — та особа, на користь якої сервітут встановлений. Особисті сервітути не підлягали відчужу­ванню, оскільки їх встановлювали в інтересах конкретної особи і нікого іншого. Земельні сервітути не обмежувалися строками, а особисті сервітути, як правило, були довічними або укладалися на строк існування юридичної особи. Основними видами особистих сервітутів були: ususfmctus, usus, habitatio, орете servorum.

Ususfructus — узуфрукт — це повне право користування чужою річчю та її плодами без зміни її субстанції. Предметом узуфрукту могли бути як рухомі, так і нерухомі речі. Узуфрукт встановлювався довічно або на певний термін і припинявся зі смертю узуфруктуарія, не переходячи в спадщину. Узуфруктуарій мав право на одержання всіх прибутків (в натурі або грошима), міг своє право передати іншій особі, був зобов'язаний користуватися річчю добросовісно і з належ­ною турботою, відповідав за будь-яку вину, був зобов'язаний сплачувати податки і нести всі повинності.

На відміну від інших сервітутів, узуфрукт міг поділятися і міг належати у частках кільком особам.

Usus - узус - особисте право користування чужою річчю без отримання прибутків. За своїм змістом узус більш обмежений, ніж узуфрукт. Узуарій міг лише користуватися чужою річчю, проте не мав права одержувати доходи від неї. Наприклад, він міг користува­тися садом сам в міру своїх потреб, але міг не продавати плоди, вони належали власнику.

Habitatio — проживання — це довічне право жити в чужому будинку або в його частині. Такому мешканцю надавалося право здавати в найм приміщення, яке відводилось для нього під житло.

Operae servorum — довічне право на послуги чужих рабів або тварин. Це право підпорядковувалось тим же правилам, що і право жити в чужому будинку

28.Емфітевзис — це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис встановлюється за договором між власником земельної ділянки й особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою. Строк емфітевзису, розмір оплати, її форма, порядок та строки виплати встановлюються договором.

Суперфіцій. Власник земельної ділянки має право надати її іншій особі не лише для сільськогосподарських потреб, а й для будівництва. Право передачі земельної ділянки у користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель називають суперфіцієм.

Суперфіцій може виникати на підставі договору або заповіту, як на визначений, так і невизначений строк

29.Заставне право є різновидом прав на чужі речі. Це один з основних способів забезпечення виконання зобов'язань, які являють собою комплекс правомочностей (повноважень) кредитора майна, виді­леного боржником як забезпечення виконання своїх зобов'язань. Кредитор як володілець заставного права на майно називається зас-таводержцем (заставодержателем), а боржник, який надає в заставу майно, що йому належить на праві власності, - заставодавцем.

Римське