19. Поняття та загальна характеристика речових прав. Поняття і види речей.

Одне з головних завдань римського цивільного права є розподіл майнових благ, насамперед речей, якими володіє дане суспільство, між окремими його членами. Засобом такого розподілу є надання членам суспільства суб’єктивних речових прав. Відповідно до цієї функції кожне речове право являє собою деякий безпосередній зв’язок особи з річчю - jus in rem: річ належить певній особі, отож усі інші члени даного суспільства зобов’язані визнавати цей зв’явок приналежності і не порушувати його своїми діями.

      Класифікація майнових прав на речові і зобов’язальні римськими юристами не згадується. Вони розрізняли лише речові позови(actio in rem) іособисті позови(actio in personam). різниця між речовим і зобов’язальним правом проводиться за об’єктом права. Якщо об’єктом права є певна річ, то цеправо речове, а коли об’єктом права є певна дія іншої особи з приводу певної речі - то цеправо зобов’язальне.

      Речові та зобов’язальні права відрізняються також і за змістом, і за обсягом. Зміст речових прав встановлюється законом, а зобов’язальних, як правило, зумовлюється договором. Речові права за своїм обсягом ширші, ніж зобов’язальні (наприклад, права власника і права наймача будинку.

      Річ - це певна частина природи, що являє собою певну цінність для її володільця. Римське приватне право речами визнавало все, що оточувало людину, могло бути об’єктом речового права і містило в собі певну цінність.

      Важливим, виключно римським поділом речей на окремі види був поділ на речі, які підлягали складній процедурі передачі, та речі, які не підлягали такій процедурі. До речей, які підлягали складній процедурі передачі - манципації, римляни відносили землю, будівлі, рабів, робочу худобу, земельні сервітути та інші цінні речі, що становили економічну основу римського рабовласницького суспільства.

      Наступним суто римським поділом речей було розмежування речей за їх субстанцією (суттю, матерією). Речі, які мали матеріальну субстанцію, називалися тілесними,а ті, які не мали матеріальної субстанції, мали назвубезтілесних речей.

      Однак юридично важливими є інші поділи речей, які перейшли в наступні системи права. Зупинимо свою увагу на таких видах.

      1.Речі рухомі і нерухомі.Рухомимивважалися такі речі, які можна було пересувати в просторі, це, зокрема, тварини, раби, дрібні домашні речі. Донерухомих речейвідносили найперше землю, будинки, дороги, міські стіни.

      2.Речі прості і складні.Простимиоголошуються речі, усі частини яких створюють щось фізично зв’язане і однорідне, створене з єдиного матеріалу (коштовне каміння, раб, кінь та ін.).Складні речіскладаються із штучно з’єднаних різнорідних речей, які мають між собою матеріальний зв’язок і носять загальну назву (корабель, шафа).

      3.Речі подільні і неподільні. За визначенням Ульпіана,подільними слід вважати таку річ, яка від поділу не змінює свого роду, ні своєї якості, ні цінності.,неподільнимиє ті речі, які в разі поділу знищуються або втрачають свою цінність.

      4. Речі споживні і неспоживні.

      5.Речі, наділені родовими ознаками, іречі індивідуально-визначені

      6. Речі головні і побічні(придаткові).Головноюназивалася річ, яка давала назву цілому, або та річ, без якої інша не може вживатися. Речіпобічніпевним чином залежали від головної і підпорядковувалися її юридичному становищу. До побічних речей відносили: частини речі, приналежність, плоди і витрати

      7. Речі в обороті і вилучені з обороту. Римські юристи розрізняли речі в обороті і речі, вилучені з обороту. До першої категорії -в обороті- відносилися речі, які становили об’єкти приватної власності і обороту між окремими людьми.Вилученими з оборотуназивалися такі речі, які не могли бути об’єктом особистої власності в силу свого специфічного призначення, а не за своєю природою.

      8. Майно. Сукупність різних речей, об’єднаних господарським призначенням римські юристи розглядали як одне ціле - майно.Майномвони вважали все, що належить певній особі.

20.

Дієздатність - здатність громадянина вчиняти від свого імені певні правові дії і відповідати за протиправні діяння.

Дієздатність римського громадянина залежала від віку. Вважалося, що з віком людина набуває здатність керувати своїми вчинками і осмислювати їх.

Виділяли два вікових критерію:

1) неповнолітні:

а) повністю недієздатні (діти до 7 років);

б) частково недієздатні (хлопчики від 7 до 14 років, дівчинки від 7 до 12 років);

2) повнолітні:

а) частково дієздатні (молоді люди з 14 до 25 років, дівчата з 12 до 25 років);

б) повністю дієздатні (особи, які досягли двадцятип'ятирічного віку).

Частково недієздатні особи могли набувати майно і здійснювати деякі угоди, спрямовані на придбання майна. Частково дієздатні особи могли складати заповіт і вступати в шлюб.

Цивільна правоздатність римського громадянина складається з двох основних елементів: 1) jus connubii  - права вступати в шлюб, в якому діти набувають статус римських громадян; 2) jus commercii - права торгувати, яке охоплює право бути власником всякого майна, здійснювати будь-які цивільно-правові правочини, зокрема дарувати, міняти, право бути спадкоємцем, вести цивільно-правові спори в суді.

21.

Право власності – це право найбільш абсолютним чином, у встановлених правопорядком межах, користування власною річчю, отримання із неї доходів та розпорядження останньою.

   Право володіння (jus possidendi). Це право означає, що власник може фактично володіти річчю, тобто річ повинна фактично бути в господарстві власника і виконувати своє господарське призначення. Право володіння власник може здійснювати як особисто, так і передаючи його іншим особам (наприклад, за договором), при цьому зберігаючи право власності на дану річ.

Право користування (jus utendi). Користуватися річчю можна в різних формах: позичити річ, передати  в оренду, споживати тощо, не завдаючи при цьому шкоди іншим особам, або користуватися річчю всупереч закону.

Право розпоряджатися річчю (jus abutendi). Це право полягає в тому, що власник міг вирішувати правову долю речі всіма дозволеними способами: продати, заповідати, встановлювати сервітут на користь іншої особи тощо. Право розпорядження річчю може здійснюватися в різних формах, але з однією умовою - воно не повинно суперечити закону.

 

22.

Зміст права власності в Стародавньому Римі складався з таких елементів: право володіння, право користування, право розпорядження, право одержувати прибутки та право захисту.

Традиційно вважалося, що римський власник має такі правоможності: право володіння; право користування; право розпорядження; право одержувати прибутки; право захисту.

 

23.