Довідник_2014

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА………………………………………………………………….

МАТЕРІАЛИ ДО КУРСУ «ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ»……….

МАТЕРІАЛИ ДО КУРСУ «ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ»………………….

МАТЕРІАЛИ ДО КУРСУ «ІСТОРІЯ СЛОВ'ЯНСЬКИХ НАРОДІВ»………….

МАТЕРІАЛИ ДО КУРСУ «НОВА ІСТОРІЯ КРАЇН ЄВРОПИ І АМЕРИКИ»...

МАТЕРІАЛИ ДО КУРСУ «НОВА ІСТОРІЯ КРАЇН АЗІЇ І АФРИКИ»……

МАТЕРІАЛИ ДО КУРСУ «НОВІТНЯ ІСТОРІЯ КРАЇН ЄВРОПИ І АМЕРИКИ»…………………..

МАТЕРІАЛИ ДО КУРСУ «НОВІТНЯ ІСТОРІЯ КРАЇН АЗІЇ І АФРИКИ»…

МАТЕРІАЛИ ДО КУРСУ «ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ».

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З «ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ»……….

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З «ІСТОРІЇ СЕРЕДНІХ ВІКІВ»………………….

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З «ІСТОРІЇ СЛОВ'ЯНСЬКИХ НАРОДІВ»………

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З «НОВОЇ ІСТОРІЇ КРАЇН ЄВРОПИ І

АМЕРИКИ»...

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З «НОВОЇ ІСТОРІЇ КРАЇН АЗІЇ І АФРИКИ»……

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З «НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ КРАЇН ЄВРОПИ І АМЕРИКИ»…………………..

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З «НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ КРАЇН АЗІЇ І АФРИКИ»…

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З КУРСУ «ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ».

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………

ПЕРЕДМОВА

Пропонований до вашої уваги довідник є навчальним виданням довідкового характеру, який містить вичерпні відомості необхідні студентам історичних факультетів для складання державних екзаменів з всесвітньої історії. У посібнику докладно подано хронологічно і тематично згрупований теоретичний матеріал з навчальних дисциплін «Історія стародавнього світу», «Історія середніх віків», «Історія слов'янських народів», «Нова історія країн Європи і Америки», «Нова історія країн Азії і Африки», «Новітня історія країн Європи і Америки», «Новітня історія країн Азії і Африки», «Теорія та методика навчання історії». Окремим блоком представлені екзаменаційні питання, що виносяться на державний іспит із всесвітньої історії, які у переважній більшості сформульовані проблемно. Містить довідник і списки рекомендованої літератури із запропонованих курсів. Це підручники,

навчальні посібники, монографічна література.

Стислий та доступний стиль викладення, комплексний підхід з широким використанням знань із історії – усе це робить книгу незамінним помічником як під час підготовки до складання державних екзаменів, так при вивченні чи повторенні певного навчального курсу.

Це видання адресоване, в першу чергу, студентам історичних факультетів вищих навчальних закладів, які складають державні екзамени з названих навчальних дисциплін. Але воно прислужиться усім, хто вивчає всесвітню історію, а також укладачі сподіваються, що довідник стане у пригоді студентам заочних відділень, або тим, хто здобуває освіту дистанційно.

Довідник може стати в пригоді людині будь-якого віку, фаху та рівня знань.

Укладачі.

МАТЕРІАЛИ ДО КУРСУ «ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ»

УТВОРЕННЯ ДАВНЬОЄГИПЕТСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Відповідь на дане питання рекомендується розпочати з визначення географічних меж Давнього Єгипту (Єгипет розташований у ПівнічноСхідній частині Африканського континенту, а її територію омивають Середземне й Червоне моря). Далі відповідь слід продовжити з характеристики природо-географічних умов, які відіграли сприятливу роль в утворенні держави (обов’язково підкреслити роль річки Ніл). Необхідно також наголосити на тому, що в додержавний період Єгипет поділявся на Верхній і Нижній (традиційно землі у дельті річки називають Нижнім Єгиптом; вище по течії простягається Верхній Єгипет).

Продовжуючи відповідь студенти мають вказати на особливості клімату цієї країни, адже саме він дав поштовх до виникнення у долині Нілу в V тис. до н. е. перших невеликих держав – номів, їх у різні часи було від 26 до 42. Кордони цих невеличких держав визначалися зрошувальними каналами. Вони розташовувалися уздовж Нілу, одна за одною. Тяжка праця в умовах спекотного клімату й щорічних розливів Нілу потребувала великих зусиль тисяч єгиптян. Поступово племінні вожді землеробських общин об'єднали під своєю владою населення окремих частин Єгипту.

За логікою викладу потрібно розповісти про те, що найсильніші номи перетворювалися на царства, що воювали між собою за родючі землі долини. До кінця IV тис. до н.е. в Єгипті лишилося тільки два великих царства, що об'єднали землі Нижнього і Верхнього Єгипту. Кожне з них було відоме своїми священними містами Буто і Ен-жаб (Нехен). Вони мали власних богів

– Сокола та Гадюку, а символами царств вважалися відповідно квітки лотоса та папірусу. Давні держави Єгипту довго ворогували між собою і боролися за владу над усією долиною Нілу.

Варто також у своїй відповіді згадати про першого загально єгипетського володаря Скорпіона, який, згідно з легендами, вважається царем Верхнього Єгипту і який близько 3200 р. до н.е. об'єднав під своєю владою все населення Єгипту. Але ця держава проіснувала недовго.

Найважливішим аспектом відповіді на дане питання має стати розповідь про царя Менеса – засновника Давньоєгипетської держави.

Близько 3000 р. до н.е. цар Верхнього Єгипту Менес (Нармер) знову об'єднав під своєю владою обидві держави і заснував давньоєгипетську державу, яка увійшла в історію під назвою Давнє царство (2686-2173 рр. до н.е.). Деякі вчені вважають, що Менес і Нармер – це одна особа. На думку інших, Єгипет об'єднав спочатку Нармер, а потім закріпив одноособову владу та створив єдину державу Менес.

Його столицею було місто на півночі країни Мен-Нефру (давні греки його називали Мемфіс). Жителі нільської долини вважали Менесавтіленням

бога і називали Пер-А, тобто «великий будинок». Від цього слова пішла назва єгипетських царів – «фараон».

Номи за часів Давнього царства не мали самостійності, а були частинами держави (сучасною мовою – адміністративними одиницями). Основу ному, як і раніше, становила землеробська община.

У відповіді також має прозвучати характеристика державного апарату давньоєгипетської держави.

Давньоєгипетська держава було централізованою майже на всіх етапах свого розвитку, за винятком нетривалих періодів розпаду. Об'єднання Єгипту в кінці IV тисячоліття до н.е. під початком єдиного царя прискорило створення тут централізованого бюрократичного апарату, який на регіональному рівні був організований по древнім традиційним номам і представлений правителями-номархами, храмовими жерцями, вельможами і царськими чиновниками різних рангів.

За допомогою цього апарату відбувалося подальше зміцнення могутності фараона, що починаючи з III династії не просто обожнювався, але вважався рівним богам. Логічним наслідком змін у єгипетській теології стає скрупульозна розробка ритуалу поклоніння богу-фараона, будівництво гігантських пірамід на місцях їх поховань.

Влада фараона в Древньому царстві передавалася у спадщину (принаймні в часи царювання тієї або іншої династії).

На всіх етапах розвитку Єгипту особлива роль в управлінні державою належала царському двору. Про розвиток функцій державного апарату можуть свідчити зміни повноважень першого помічника фараона –джаті. Джаті спочатку жрець міста – резиденції правителя. Він разом з тим начальник царського двору, що займається придворним церемоніалом, канцелярією фараона. Повноваження джаті згодом виходять за рамки управління царським двором, царським господарством.

Під безпосереднім контролем джаті перебували голови спеціалізованих управлінь: «начальник будинку зброї», який керував військовим відомством, що відповідало за озброєння, за постачання армії, будівництво фортець, «завідувач тим, що дає небо, земля і приносить Ніл» – хранитель державних комор і складів, «начальник робіт», що відповідали за велике будівництво та ін.

Слабка диференціація окремих ланок управлінського апарату, їх нерозривний зв'язок з релігійно-господарською діяльністю в Древньому Єгипті визначили існування тут особливих груп осіб, що одержали при XVIII династії назву «слухняних призову». Кожна з цих груп не була однорідною ні за становою, ні за класовою точкою зору. В одну з цих груп могли входити лише великі сановники, придворні фараона, в іншу – разом з вільними їхні раби, в третьому – тільки раби. Ці групи осіб займали певне місце й у виробництві, і в управлінні давньоєгипетським суспільством.

«Слухняні призову» – це ті, хто міг безпосередньо вислухати і повинен був виконати наказ свого пана. Одна й те ж особа могла мати «слухняних

призову» і входити в групу «слухняних призову» свого пана, начальника вищого рангу.

Важливим аспектом відповіді, про який не варто забувати, має стати коротка характеристика розвитку давньоєгипетської культури та науки.

Древні єгиптяни створили високу по своєму рівні, складну по своїй структурі, багату за змістом культуру, що зробила величезний вплив на культурний розвиток не тільки багатьох народів Близького Сходу, але й стародавніх греків. Багато культурних цінностей, створені єгиптянами, увійшли в скарбницю світової культури й у цей час стали надбанням усього людства.

Єгипетській культурі властивий глибокий консерватизм і традиціоналізм. Єгиптяни уникали вносити радикальні нововведення у свою систему культурних цінностей. Навпаки, їхнім головним принципом було дбайливе збереження й наслідування вже відомим ідеям, канонам, художнім прийомам.

Панування релігійного світогляду, звичайно, стримувало, але не могло зупинити нагромадження знань. У системі єгипетської культури наукові знання досягли досить високого рівня, і насамперед у трьох сферах: математиці, астрономії й медицині.

Студент повинен завершити свою розповідь коротким, логічно побудованим, узагальнюючим висновком.

ВАВИЛОНСЬКА ДЕРЖАВА У ІІ ТИС. ДО Н. Е. ЗАКОНИ ХАММУРАПІ

Підготовку до питання варто розпочати з 1895 р. до н. е., коли на територію Вавилонської держави вторглися аморейці. Цим племенам вдалося захопити північну частину царства Ісин і створити тут самостійну державу, столицею якої стало місто Вавилон. Нова держава протягом приблизно століття не грала великої ролі. Але до початку XVIII ст. до н. е. Ісин, ослаблений відпаданням Вавилона, втратив колишнє значення, а Ларса незадовго до цього (в 1834 р. до н. е.) була завойована еламітами. На півночі настав період тимчасового посилення Ассирії, яка поставила в залежність від себе деякі області Аккаду, зокрема, області міст Марі і Ешнунни. Доцільно наголосити, що саме ці обставини і були використані вавилонським царем Хаммурапі (1792-1750).

При розгляді питання варто схарактеризувати зовнішню політику Хаммурапі. Щоб розв'язати собі руки в боротьбі за панування в Дворіччі, Хаммурапі тимчасово визнав свою залежність від царя Ассирії Шамшіадада I. Вже в 7-му році свого царювання Хаммурапі завоював Урук і Ісин. Після смерті Шамшіадада Хаммурапі сприяв вигнання його сина з Марі. За допомогою Хаммурапі знову на престол своїх батьків сів представник старого царського дому Марі – Зімрілім, який став союзником Хаммурапі. Настав новий розквіт держави Марі, яке успішно відбивало напади степових племен і вторгнення військ царства Ешнунни. Торговельні зв'язки Марі доходили до далекого Криту. Хаммурапі, який допомагав Зімріліма

завоювати престол, став його союзником. Вони називали один одного «братами». Зімрілім мав своїх постійних представників при дворі вавилонського царя, але останній в листах часто звертався безпосередньо і до самого Зімріліма, і до його сановникам. В своїй зовнішній політиці обидва царя зазвичай виступали узгоджено. Хаммурапі переміг своїх північних ворогів на чолі з Ешнунною і розбив військо Еламу, яке намагалося прийти їм на допомогу. Після перемоги над Ешнунною Хаммурапі вторгся в царство Зімріліма. На 33-му році свого правління він підкорив собі царство Марі і союзні з ним області. Хаммурапі став господарем торгових шляхів на схід, північ і захід. Він підпорядкував своєму впливу на сході значні області Еламу.

Далі потрібно детально зупинитись на характеристиці зводу законів Хаммурапі, висіченого на базальтовому стовпі, який зберігся до нашого часу. Складається він з 282 статей.

Закони Хаммурапі з'явилися не на пустому місці, їх поява була лише одним з виявів фіксації місцевих правових норм, доповнених законодавчою практикою правителя.

Показово, що норми права кодексу Хаммурапі були практично вільні від релігійного впливу. Вчені вважають це свідченням того, що релігійна система Межиріччя не була тотальною, тобто не монополізувала сферу духовного життя. Ці закони як за своїм змістом, так і за рівнем розвитку тогочасної юридичної думки були великим кроком уперед порівняно з давнішими шумерськими та аккадськими правовими пам'ятками. Зокрема, був прийнятий, хоча й не завжди послідовно відстоювався, принцип провини та злої волі. Так, було встановлено різні покарання за навмисне і ненавмисне убивства.

Закони викладалися за певною системою: порядок судочинства, майнові відносини, шлюб і сім'я, знаряддя праці, захист особи. Древній Вавилон був різновидом східної деспотії. Цар (патесі-лугаль) має необмежену владу, управління побудоване на засадах бюрократичного централізму. В країні діє відрегульована податкова система, населення задіяне у суспільних роботах. Місцеві адміністрації очолювали призначувані (а не спадкові) царські чиновники. В армії владу здійснювали декум і нубутту. Воїни (реддум та баірум) отримували від царя землю і худобу в пожиттєве користування, але без права відчуження (ст. 35, 36). Вільне населення ділилося на два розряди - авілум (мужі) та мушкенум (покірні). У питаннях приватної власності чи приватного володіння рабами авілум і мушкенум абсолютно рівноправні. Але в питаннях про образу, завдання шкоди чи тілесного ушкодження покарання для мушкенум суворіші. У випадку, коли тілесні ушкодження завдаються між рівними, відповідальність настає за принципом таліону – «око за око, зуб за зуб».

Суворо охороняється приватна власність. Будь-яке посягання на рухоме чи нерухоме майно, на рабів чи худобу карається штрафом у 10-30-кратному розмірі або ж, що частіше, – смертю. За крадіжку майна палацу і храму (ст. 6), за купівлю без свідків у неповнолітнього чи раба (ст. 7), за грабунок (ст.

22) і навіть за мародерство під час пожежі (ст. 25) загрожувала смертна кара. Спроби присвоєння зданого на зберігання хліба чи срібла караються набагато м'якше – подвійним штрафом (ст. 12, 24). Земля, вода, зрошувальна система вважалися державною власністю. Одним із об'єктів власності були раби. Крадіжка раба, його переховування чи навіть сприяння втечі раба (див. ст. 13) однозначно каралося смертю. Існувало і боргове рабство, однак термін боргової кабали обмежувався трьома роками (ст. 117). Цікаво, що закон передбачає віддання в боргову кабалу дружини, сина або дочки боржника, але не його самого. Подібні паралелі – діти власність батька, який може продати їх у рабство, мають місце і в інших рабовласницьких суспільствах. Закон захищає тих рабів, які опинилися у рабстві у разі неповернення боргу. Убивство такого раба тягне за собою убивство сина господаря. Діти раба і вільної вважаються вільними.

Доцільно схарактеризувати сімейно-шлюбні стосунки. У давньовавилонській сім'ї становище чоловіка і жінки різниться. Чоловік сплачує тестеві викуп чи приносить шлюбний дарунок (ст. 160, 159), після чого жінка стає залежною від нього. Подружню зраду чоловік на свій розсуд може покарати смертю, якщо є достатньо доказів (ст. 129). Перелюб з боку чоловіка не вважався злочином, якщо він тільки не спокусив дружину вільної людини. Щодо дітей, батько не може без підстав позбавити сина спадщини (ст. 168), якщо тільки той не вчинив злочину, але може продати його під виглядом усиновлення.

Успадкування відбувається двома шляхами: за законом і за заповітом. Карне право у зводі законів відзначається своєю жорстокістю. У законах Хаммурапі ми бачимо відхід від первісного принципу таліону, що також є вже ознакою класового суспільства. Правило «око за око, зуб за зуб» може спрацьовувати лише у відносинах між рівними. Смертна кара згадується у законнику (підраховано) у 30 випадках. Як правило, це кваліфікована смертна кара.

Проте суддя не завжди міг виявити істину. В такому випадку вдавалися до ордалій – суду Божого. Так, ст. 2 передбачала, що звинувачення у сумнівному випадку «перевірялося» водою. Звинуваченого кидали у ріку. На відміну від варварської Європи, де невинний «мусив» іти на дно (вода – чиста субстанція і грішника не приймає), тут смерть звинуваченого підтверджувала його провину.

У висновку потрібно з’ясувати, який вплив справив звід законів царя Хаммурапі на розвиток давньовавилонського суспільства та підбити підсумок реформ, проведеним даним правителем.

ДЕРЖАВА АХЕМЕНІДІВ. ПРАВЛІННЯ ДАРІЯ І

Відповідь на дане питання студентам слід розпочати із загальної характеристики давніх іранців (окреслити географічні та хронологічні межі їхнього розселення, описати природо-кліматичні умови Іранського плато). Наприклад, давні іранці, які належали до однієї з гілок індоєвропейців, з'явилися на території сучасного Ірану на рубежі II – I тис. до н.е. Центром

освіти цивілізації був південь Іранського плато, оточеного з усіх боків горами. Природно-кліматичні умови тут були досить суворими і відрізнялися різкими коливаннями температури, незначною кількістю опадів і невеликим числом маловодних річок.

Далі у відповіді потрібно згадати про наслідки асиміляційних процесів давніх іранців з місцевим населенням. Давні іранці вступили у взаємодію з місцевим населенням і, частково асимілювавши його, вже в VIII ст. до н.е. Стали тут переважним етносом. Незабаром вони розділилися на дві частини мідійців, населяли північно-західні райони Іранського плато, і персів, мешкали на півдні в районі Аншан.

Після вступної частини студентам варто перейти до висвітлення основної частини питання, а саме про утворення держави Ахеменідів, про правління Кіра І та Кіра ІІ.Війни Ассирії з Урарту, вторгнення кіммерійців і скіфів сприяли консолідації мідійських племен і утворенню держави (Мідія).Серед іранських племен, які перебували в залежності від царів Мідії, були і перси. Розташовувалися на півдні іранського плато перси довгий час існували автономно від мідян. Консолідація персів у державу відбувалися повільніше в порівнянні з мідянами. Засновником династії традиція вважаєАхемена. У 675-650 рр. до н.е. персів очолював син АхеменаЧішпіш, а потім Кір I. Проте справжнім творцем Перської держави став Кір II (558-530 рр. до н.е.) організатор війська і один з найбільших лідерів-вождів персів. В 558 р. до н.е. він об'єднав перські племена, серед яких особливо виділялися пасаргади. Територія цього племені, по всій вірогідності, і стала центром консолідації персів. Тут відбулася вирішальна битва з мідійцями, на місці якої було побудовано місто Пасаргади (фортеця Персії), що стала першою столицею Перської держави. Кір IIу 553 р. до н.е. виступив проти Мідії і в 550 р. до н.е. підкорив її, з'єднавши владу над обома родинними гілками давніх іранців. Йому вдалося підкорити Парфію, Гірканію, Вірменію, Лідійське царство, підпорядкувати собі територію Плато і ряд оазисів Середньої Азії. Кір досяг північно-західних кордонів Індії, південних відрогів Гіндукушу і басейну річки Яксарт. В 538 р. до н.е. захопив Вавилон. Формально була збережена самостійність вавилонського царства, народу обіцяна недоторканість.

Роблячи висновок по першій частині означеного питання, студенти мають наголосити на тому, що Ахеменідам вдалося створити першу в стародавньому світі найбільшу поліетнічну імперію; її кордони простягалися від Греції до Ефіопії і від Лівії до Індії. За 30 років (менше ніж за одне покоління) була створена могутня великомасштабна імперія з населенням в 10 млн. чоловік з єдиним правителем і єдиною офіційною мовою, сирійською.

Розпочинати відповідь на другу частину питання, яка стосується правління Дарія І, було б логічно з короткої розповіді про попередника Дарія І Камбіза.

Син Кіра, Камбіз (529-523 рр. до н.е.) ставши царем Персії, продовжив починання батька. Його єгипетський завойовницький похід був спрямований

на збереження міцності держави, а також на затвердження власної слави, доблесті і царственого походження на противагу образу свого великого батька. В 525 р. до н.е. перси розгромили єгипетську армію і захопили Єгипет. Камбіз був проголошений фараоном, але, повертаючись в 523 р. до н.е. до Персії, помер при загадкових обставинах.

У характеристиці періоду правління Дарія І студентам найперше потрібно дати коротку біографічну характеристику самого Дарія.

522 р. до н.е. до влади прийшов Дарій I (522-484 рр. до н.е.), який не належав до царської родини, хоча й походив з роду Ахеменідів. Дарій, хоча й походив з роду Ахеменідів, насправді був лише далеким родичем перських царів. Його батько – Віштаспа був лише правителем однієї з областей. Царем Дарія обрали представники перської знаті, що влаштували заколот і 29 вересня 522 року вбили володаря, що правив під іменем Бардії (заколотники пізніше стверджували, що вбитий насправді був не справжній цар, а маг Гаумата, який лише видавав себе за Бардію, сина Кіра; Геродот іменує Гаумата Смердісом). Згодом Дарій, аби підтвердити свої права на престол одружився на донці Кіра Атоссі.

Після надання біографічної довідки подальшу відповідь слід побудувати на основі розповіді про реформаторську політику Дарія І.

Новий цар зіткнувся з важкою ситуацією. У всіх кінцях імперії спалахували повстання. Спираючись на армію, Дарій жорстоко придушив повстання і відновив ефективну владу центру. Діяльність Дарія не обмежилася військовими успіхами, основну увагу зосередив на реформах, які забезпечили майже двовікове панування персів на Близькому Сході. Суть реформ зводилася до забезпечення панування персів у рамках створеної ними світової держави. Державний апарат, привілейовані війська комплектувалися з числа персів. На чолі адміністративного апарату стояла рада з семи шляхетних вельмож. Проміжною ланкою між центральною адміністрацією та адміністрацією області був великий сановник, що носив титул – «око царя», а його помічники – «очі і вуха царя».

Вся держава при Дарії була розділена на 20 областей – сатрапій, кожна з яких повинна була платити як податок певну кількість срібла. Сукупний податок, який щорічно надходив з усіх сатрапій, перевищував 400 тонн срібла. Сатрап (правитель області) – був необмеженим володарем її цивільного населення. Основним завданням сатрапів було негайне забезпечення виконання наказів царя і справний надходження до скарбниці податків. При збереженні майже необмеженої влади сатрапів над місцевим населенням Дарій підпорядкував всі військові гарнізони, що розташовувалися у великих містах сатрапій, особливим воєначальникам, абсолютно непідконтрольним сатрапам. Таким чином, забезпечувався необхідний для центральної влади взаємний контроль.

Особлива увага була приділена реорганізації армії. Елітою армії був корпус «безсмертних» з 10 тис. кращих перських воїнів, перша тисяча яких, що складалася з представників знатних родів, виступала особистою охороною царя. Решта армія ділилася на піхотинців-лучників і вершників.

Більше впорядковано стала вестися фінансова політика. Дарій I запровадив єдину для всієї держави монетну одиницю, що становила основу ахеменідської грошової системи, а саме золотий Дарік. Карбування золотої монети була прерогативою перського царя. Сатрапи могли карбувати срібну монету, а автономні міста випускали мідні гроші.

Успіхи Дарія припинилися, коли він зіткнувся з волелюбними греками. Греко-перські війни тривали довгі десятиліття. Деякі успіхи в сухопутних боях захмарювалися поразками на морі (Саламінський бій в 480 р. до н.е.). Перси у V ст. до н.е. були змушені відступити з Малої Азії. Це викликало ряд антиперсидських повстань у великих сатрапіях – в Єгипті, Сирії, Лідії. Хоча повстання були придушені, вони свідчили про поступове ослаблення могутності персів.

Роблячи висновок, студенти мають вказати на історичне значення утворення держави Ахеменідів, і визначити роль реформ Дарія І для розвитку цієї держави.

СИСТЕМА ВАРН І КАСТ В ІНДІЙСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

При підготовці першого питання потрібно з’ясувати процес становлення системи варн і каст. Найдавнішою формою соціальної стратифікації індійського населення є система варн, яка, можливо, почала формуватись ще в Доведійський період, але остаточно утвердилась із приходом у Північну Індію «аріїв». Поступово знатні роди, які постачали суспільству жерцівбрахманів, царів-раджів та військову знать, перетворились на замкнені соціальні стани – варну брахманів та варну кшатріїв. Рядові общинники, переважно селяни та купці, стали варною вайшів. Пізніше з’явилась також варна шудрів, до якої входили здебільшого ремісники, наймити та раби.

В історичній літературі систему варн часом називають кастовою. Проте варна і каста – це далеко не одне й те саме. Доцільно зауважити, що касти в Індії остаточно оформилися вже в середньовічну добу, вони існують і нині (їх налічується понад 10 тисяч). До касти входять представники однієї професії, що стала спадковою. Варни ж – інститути соціальні. Вони відрізнялися між собою передусім своїм суспільно-правовим статусом, місцем у певній релігійній системі, кодексом моралі й поведінки (дхармою), родинними зв’язками, професією.

Далі варто охарактеризувати кожну з варн детальніше. Вершину соціальної піраміди становили брахмани, яких релігійні тексти називали «володарями всесвіту», а населення вважало земними богами. Кшатрії були військовою елітою (колісничними, кіннотниками, вожаками бойових слонів). Байті займались торгівлею, землеробством, престижними видами ремесел, служили в піхоті, посідали дрібні адміністративні посади, проте на державну політику майже ніякого впливу не мали. Шудри, священним обов’язком яких вважалося прислуговування представникам вищих варн, передусім брахманам, були цілком відлучені від релігії (їм навіть заборонялося слухати Веди), що являло собою жорстоку форму дискримінації в суспільстві, де ритуально-міфологічне життя цінувалося надзвичайно високо.