Довідник_2014

помітне падіння виробництва. В Англії і Голландії «революція цін», навпаки, сприяла процесу первісного накопичення, даючи перевагу підприємцям, у порівняні з одержувачами феодальної ренти, викликаючи випереджуюче зростання цін на промислові товари. В порівнянні із вартістю сільськогосподарської продукції і грошовою оплатою праці найманих робітників.

У цілому «революція цін» прискорила перехід до мануфактурного капіталізму. Вона викликала перерозподіл доходів між станами і загострила процес класоутворення. Ще більшу роль в цьому плані відіграла Реформація в країнах Північно-Західної Європи. Вона супроводжувалася секуляризацією церковної власності, відносним зменшенням невиробничих і збільшенням виробничих витрат населення, укріпленням трудової етики, підйомом активності людини і раціоналізації її діяльності, сприяла накопиченню капіталів, збільшенню ефективності його використання.

Окрім прямого перерозподілу власності і зростання рівня накопичень існували і інші фактори «первісного накопичення капіталів» - формування т. з. «старого капіталу», необхідно для створення нових підприємств. Розгортання процесу первісного накопичення капіталів забезпечило випереджуючий економічний розвиток тих країн і регіонів, де торговофінансові, адміністративно-політичні і соціальні фактори діяли в комплексі – Голландії, Англії, Північно-Східної Франції і Північно-Західної Німеччини. Але «класичною» можна вважати саме англійську модель первісного накопичення капіталів. Тут ефективне включення в колоніальну експансію і оновлену систему міжрегіональної торгівлі поєднувалося з масовим відривом селянства від засобів виробництва (землі) і витісненням його на ринок праці. В результаті так званих «обгороджувань» маси селян позбавлялися звичного розпорядку життя і поповнювали зростаючу армію найманих робітників. Тим самим забезпечувалася соціальна база для розвитку мануфактурного виробництва.

ЕПОХА МАНУФАКТУРНОГО КАПІТАЛІЗМУ В ЄВРОПІ

З другої половини XVI ст. в Європі розпочинається період тривалого демографічного і господарського піднесення, яке змінило економічну депресію XIV – XV ст. В цей період не тільки значно збільшилась чисельність народонаселення Європи, але і покращилися умови життя основної його маси. Показниками економічного зростання були розширення промислового виробництва і збільшення продуктивності сільського господарства. Але першість за рівнем економічної активності першочергово належала торгівлі і фінансово-кредитній сфері. Активізація внутрішньої і міжнародної торгівлі, організація дорогих колоніальних експедицій вимагали створення особливої інфраструктури, здатної забезпечити потреби в грошових капіталах і стійких каналах збуту. Після завершення національновизвольної війни лідером європейської торгівлі стала Голландія.

З кінця XVII ст. на лідируючі позиції в європейській торгівлі виходить Англія. Уже в епоху королеви Єлизавети англійці з успіхом включилися в

боротьбу з іспанцями і португальцями за панування на морських комунікаціях. Події революції, громадянських війн і реставрації призупинили рух Англії до ролі провідної морської держави світу, але вже Навігаційний акт 1651 р. показав готовність англійців кинути відкритий виклик своїм суперникам. Меркантилістські положення Навігаційного акта пізніше неодноразово підтверджувалися державними законами і призвели до того, що більша частина колоніальних товарів почала потрапляти в Європу саме на Англійських суднах.

Змінювалася і організація торгівлі. Провідну роль у світовій торгівлі постарому грали великі компанії. У XV – XVI ст. торгівельні компанії створювалися як монополістичні об’єднання, які контролювали торгівлю з певною країною або регіоном. При цьому купці, які входили в ту чи іншу компанію, часто вели торгівельні операції самостійно. З часом з’явилися і нові типи компаній – «повні товариства», де купець брав участь як особисто, так і своїми капіталами , і товариства «по вірі», частина членів яких брали участь у торгівлі тільки своїм капіталом. На кінець, починаючи з XVII ст. з’являються і акціонерні компанії, які зіграли велику роль в розвитку не тільки торгівлі, але і промисловості.

Ярмаркова торгівля поступово втрачає своє значення. Поява оптових і спеціалізованих ярмарків стало початком формування цілісної торгівельної інфраструктури. Швидко розвивалися зв’язки з товаровиробником, поширювалася практика торгівлі зі складів, нерідко у вигляді аукціонів. Все чіткішим ставало розмежування на зовнішню і внутрішню, оптову і роздрібну торгівлю. Принципово новою формою організації торгівлі стала біржа. Перша біржа з’являється ще в кінці XV ст. в Брюггі (слово «біржа» пов’язане з прізвищем відомої купецької сім’ї фон дер Берзе; в Італії і Франції спочатку існувала інша назва – «ложа»). На відміну від ярмарки, яка діяла періодично, біржа функціонувала постійно, і тут йшла торгівля за зразками товарів. У XVII ст. утверджується спеціалізація біржової торгівлі. В Антверпені і Ліоні біржа була розділена на товарну і фондову (вексельну). Оплата векселями, тобто комерційний кредит, набувала в період первісного накопичення капіталів все більшого значення. Незабаром на фондових біржах стали проводитися операції і з державними цінними паперами.

Розвиток торгівельної і банківської інфраструктури забезпечував умови і для швидкого зростання промислового виробництва. Реміснича праця, яка орієнтувалася на міський і регіональний ринок, змінювалася спеціалізованим виробництвом, яке забезпечувало міжрегіональну торгівлю. Н а відміну від ремісничих майстерень на підприємствах нового типу – мануфактурах – стала широко застосовуватися наймана праця. Спершу поширилася «розсіяна мануфактура», заснована на надомній праці. Пізніше стали з’являтися і централізовані мануфактури, які часто являли собою досить великі підприємства з сотнями робітників. Велику роль в поширені цієї форми організації виробництва відіграла держава. Проводячи політику меркантилізму і протекціонізму, держава брала на себе організацію і фінансування мануфактур в найбільш важливих галузях, заохочувала до

співпраці іноземних майстрів. Для забезпечення достатності ринку збуту знижувалися і навіть відмінялися внутрішні митні збори, розширювалося будівництво доріг і каналів, практикувалися податкові пільги і монопольні привілеї. Саме мануфактура стала основою для перетворення капіталістичних відносин у найважливішу частину суспільного життя, яка мала самі серйозні соціальні і культурні наслідки.

Очевидне зростання протягом XVII – XVIII ст. переживало і сільське господарство. Удар по системі феодальних відносин був нанесений «революцією цін». В умовах падіння вартості грошей і зростання цін фіксовані грошові оброки втрачали свою привабливість для власників землі. Вигідним заходом ставали передача землі в оренду або збір в якості оброку частини врожаю. Оренда поширювалася в кількох варіантах – дольова (коли господар землі надавав оренду не тільки наділ, але і реманент, посівний матеріал, житло, отримуючи натомість певну частину від урожаю), спільна (коли і орендар і землевласник несли спільні затрати і ділили прибутки порівну), грошова (орендар вносив гроші за оренду). Заради отримання орендної плати землевласники прагнули зігнати селян з їхньої землі. Подібні процеси активно проходили в Англії, Нідерландах і Північній Франції, де поступово формувалася соціальний прошарок фермерів-орендарів, що застосовували у своїх господарствах найману працю і які віддавали частину отриманого при цьому урожаю власнику землі у вигляді ренти. Частина земель взагалі вилучалася із сільськогосподарського виробництва і переорієнтовувалася на потреби текстильної промисловості (вівчарство, виробництво технічних культур).

Процес закріплення ринкових відносин в сільському господарстві мав значну специфіку в різних країнах Європи. В Англії, Голландії, Швейцарії, Північній Італії він призвів до повної ліквідації селянства як класу в його традиційній, феодальній якості. Ліквідація особистої залежності селян супроводжувалася розпадом общини. Бідніша частина селян позбувалася землі і поповнювала ряди найманих робітників. В регіоні на схід від Ельби, навпаки, наслідком появи в Європі капіталістичного ринку стало так зване «друге видання кріпацтва» - бажання поміщиків збільшити товарність свого господарства вело до збільшення панщини, феодальних та інших повинностей. Проміжний варіант був характерним для Франції і Західної Німеччини – тут аграрні відносини зберігали багатоукладність.

ПРОМИСЛОВИЙ ПЕРЕВОРОТ І ФОРМУВАННЯ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

Промисловий переворот – це перехід від ручного, ремісничомануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Важливою складовою промислового перевороту було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей; парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.

Промисловий переворот – це світовий процес. Для нього були характерними як загальні закономірності, так і специфіка та особливості у кожній окремо взятій країні.

Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія. Соціально-економічні передумови для його здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст. Важливою передумовою промислового перевороту була буржуазно-демократична революція середини XVII ст., яка ліквідувала основні перепони розвитку підприємництва, розчистила шлях для становлення індустріального суспільства.

Цьому сприяв і аграрний переворот ХVІ – ХVІІ ст., внаслідок якого прискореними темпами розвивалося високотоварне, базоване на фермерській основі, сільське господарство. Аграрні зрушення сприяли вивільненню великої кількості людей і створили резерв дешевої робочої сили, необхідної для розвитку фабрично-заводської промисловості.

До другої половини XVIII ст. в Англії завершилося формування нації – важливого політичного чинника, який мав великий вплив на становлення економічної основи цивілізації нового типу. У цей же час у країні відбулося становлення єдиного національного ринку, який стимулював розвиток господарства в цілому.

Зовнішньоекономічні передумови промислового перевороту в Англії полягали у безоглядному пограбуванні колоній. На кінець XVIII ст. Англія перетворилася у найбільшу морську і колоніальну державу світу. Величезні прибутки, які забезпечувалися пануванням у світовій торгівлі, використанням незліченних багатств Північної Америки, Індії та інших колоніальних володінь, вкладалися в англійську промисловість.

Промисловий переворот у Франції мав свої особливості і специфіку. Він розпочався пізніше, ніж в Англії і був затяжним. Перші машини тут з'явилися ще в кінці XVIII ст., але не мали широкого застосування. Промислове піднесення відбулося у 1805 – 1810 рр. в часи правління Директорії та Наполеона, які активно підтримували промисловість і торгівлю. У цей же час у Франції знайшли поширення англійські винаходи.

На другому етапі промислового перевороту (1815 – 1848 рр.) хід економічного розвитку Франції прискорюється. Зростають темпи механізації виробництва. Вже на цьому етапі промислового перевороту у Франції сформувалися фінансова буржуазія, яка відігравала значну роль в державі, зате мало опікувалася розвитком промисловості. Вона збагачувалася за рахунок лихварства, фінансових та біржових спекуляцій. Грошовий капітал зростав швидше, ніж промисловий.

Третій етап промислового перевороту у Франції відбувся після революції 1848 – 1849 рр. і тривав до кінця 60-их років ХІХ ст. У цей період фабрично-заводське виробництво охопило більшість галузей промисловості.

Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловий переворот тут розгорнувся лише в другій половині XIX ст. Найважливішою причиною такого відставання була

наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни.

На відміну від Англії та Франції, становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту. Політичне роздрібнені німецькі держави будували свою власну економічну політику.

Поява у Північній Америці сильної самостійної держави створила сприятливі умови для економічного зростання. Промисловий переворот розпочався у північних штатах. Його особливість полягає у відсутності тих докапіталістичних пережитків, які мали місце у країнах Західної Європи, цехових порядків зокрема. Здійсненню промислового перевороту сприяло вигідне територіально-географічне розташування країни. Важливу роль у здійсненні промислового перевороту відіграє демографічний фактор. Жодна країна світу не знала таких темпів росту населення. До середини XIX ст. кількість жителів США збільшилася у 4,5 рази, в основному за рахунок переселенців із Європи – людей підприємливих, енергійних, які в першу чергу спричинилися до економічного поступу США.

Розвиток залізничного будівництва сприяв прискореному росту металургії, добувної та машинобудівної галузей промисловості. У 40-х роках широко застосовуються пудлінгові печі. Виробництво чавуну у 1830 - 1850 рр. зростає у три рази.

Спочатку машинобудування розвивалося повільними темпами. На початку XIX ст. американська промисловість працювала в основному на англійських машинах. Проте в середині XIX ст. у США вже існували власні машинобудівні заводи. Особливо швидко розвивалося сільськогосподарське машинобудування. В цей же час активно впроваджуються в життя оригінальні досягнення американської інженерно-технічної думки. Серед найвидатніших винаходів того часу були швейна машина Зінгера, ротаційна типографська машина, телеграф Морзе, револьверний, шліфувальний, фрезерний верстати, косарка Мак-Корміка, комбінована молотилка-віялка Хейрема та багато інших.

Незважаючи на високі темпи промислового розвитку у першій половині XIX ст., США залишалися в основному аграрною країною, промисловий переворот завершився лише на Півночі.

Розвиток промисловості гальмували південні штати, в яких панувало рабовласницьке плантаційне господарство. Рабовласництво було основною перепоною на шляху розширення внутрішнього ринку – ринку товарів і робочої сили, освоєння земель Заходу, інтенсивного розвитку сільського господарства.

Суперечності між північними і південними штатами викликали Громадянську війну в США (1861 – 1865 рр.), яка водночас була буржуазною революцією. Війна закінчилася перемогою Півночі. Важливими її наслідками було скасування рабства, ліквідація політичної та економічної роз'єднаності США.

ЕПОХА ПРОСВІТНИЦТВА

Просві тництво– широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII – XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого – переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.

Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.

Зазвичай вважається, що епоха Просвітництва розпочалася в другій половині XVII століття й тривала до Великої французької революції. Їй передувала наукова революція першої половини XVII століття. Галілео Галілей заклав основи наукового методу у вивченні явищ природи, винаходи телескопа та мікроскопа сприяли встановленню геліоцентризму й першому спостереженню мікроорганізмів. Швидкий розвиток фізики й математики увінчався публікацією в 1687 «Математичних начал натуральної філософії» Ісаака Ньютона – фундаментальної праці, що заклала основи класичної механіки й математичного аналізу. Наукові відкриття сприяли розкріпаченню мислення в інших областях.

Велика французька революція ознаменувала кінець сподіванням на перебудову суспільства на розумних засадах, однак ідеї епохи Просвітництва вплинули на формулювання важливих документів епохи: Декларації прав людини і громадянина, Декларації незалежності, Конституції США, польської Конституції 3 травня 1791 р.

Суттєвою відмінністю епохи Проствітництва від попередніх було те, що в цей час почало складатися громадське життя. Надалі питання суспільства обговорювалися в пресі, дискусійних клубах, кав'ярнях, салонах на асамблеях, у масонських ложах. Хоча держава та церква намагалися стримувати вільнодумство, часто зробити це було неможливо, оскільки заборонені цензурою праці часто можна було опублікувати за кордоном, у країнах із ліберальнішими поглядами, таких як Англія та Нідерланди.

До другої половини XVII ст. Західна Європа втратила релігійну цілісність. Унаслідок Реформації і періоду тривалих релігійних воєн у частині європейських країн панівною християнською конфесією став протестантизм, тоді як у інших державах католицизм зберіг домінантне становище. Між державами із різними релігіями встановився модус вівенді, що означало толерантне ставлення до релігійних розбіжностей хоча б у

межах усієї Європи, якщо не окремих країн. Релігійна боротьба продовжувалася у вигляді полемік і дискусій, а це сприяло розширенню діапазону висловлюваних думок.

Європа стала різноманітною також у плані політичних режимів. Якщо у Франції, Австрійській імперії чи Іспанії цей період відповідав розквіту (абсолютизму), то Англія вже минула цей етап свого розвитку й після Славетної революції 1688 року Англія стала конституційною монархією, у якій влада короля була обмежена «Біллем про права 1689 р.». Нідерланди тішилися демократичним правлінням, Німеччина та Італія були роздроблені на низку малих держав, у деяких країнах, таких як Росія та Австрійська імперія ще міцно зберігалося кріпацтво. При широкому спектрі політичних устроїв неминуче виникали порівняння, що в свою чергу призводили до дискусій щодо ідеального облаштування суспільства.

Векономіці Європи теж відбувалися докорінні зміни, формувалися капіталістичні виробничі відносини, зростала й зміцнювала свої позиції буржуазія. Економічний центр Європи змістився з півдня, де раніше основну роль відігравали Венеція та Генуя, на північ, в Амстердам, де вже відбулася буржуазна революція. В другій половині XVIII ст., з початком промислової революції, головним центром економіки Європи став Лондон.

Ідею освіченого абсолютизму висловив французький філософ Вольтер. Чимало європейських монархів XVIII ст. підтримували її хоча б частково. До них належали цариця Російської імперії Катерина II, імператор імперії Габсбургів Йосип II та інші. Відкидаючи ідеї суспільного контракту і не схвалюючи вільнодумство, ці можновладці піклувалися про освіту й науку в своїх державах, були меценатами мистецтв.

Для епохи Просвітництва властиве нове суспільне явище – виникнення сфери громадського життя, тобто інституцій, де відбувалися дебати щодо важливих для суспільства проблем. До таких інституцій належали новостворені академії та наукові товариства, гуртки, салони, кав'ярні, масонські ложі тощо.

ВЄвропі й Америці сформувалося міжнародне «віртуальне» товариство, яке отримало назву «Республіка листів». Члени цього товариства обмінювалися думками через кордони держав, листуючись один із одним.

Літературні салони зародилися у Франції в епоху правління Людовика XIV. Зазвичай господиня салону запрошувала до себе якусь знаменитість, письменника або філософа, який розпочинав дискусію на цікаву для гостей філософську, суспільну або політичну тему. Господарями салонів були й чоловіки. Найвідоміший із них салон барона Гольбаха, в якому збиралися Дідро, д'Аламбер, Гельвецій, Мармонтель, Реналь, абат Гальяні та інші.

Кава з'явилася в Європі в XVII ст. На початку XVIII ст. кав'ярні Оксфорда, Лондона і Парижа стали виконувати роль наукових і літературних клубів. В паризькому «Café Procope» зародилася ідея «Енциклопедії». Кав'ярні Лондона та Оксфорда стали свого роду «грошовими університетами», де в атмосфері, вільній від університетської строгості, читалися лекції і проводилися демонстрації наукових експериментів. Однак,

до кінця століття кава стала дешевшою і доступнішою ширшим колам буржуазії, і кав'ярні втратили просвітницький статус. Найкращі з них, втім, перетворилися в закриті клуби з обмеженим членством.

Академії та рівнозначні їм наукові товариства на кшталт Лондонського королівського сформувалися у великих європейських державах у XVII ст. Вони сприяли розповсюдженню наукових знань і заохочували наукові дослідження. Професія вченого набула престижності. Французька академія наук регулярно оголошувала конкурси на найкращі наукові дослідження, Французька академія публікувала словники французької мови й сприяла її стандартизації. Зусиллями Леонарда Ейлера піднявся рівень спочатку Прусської академії наук, а потім Петербурзької академії наук.

Важливою віхою в розвитку ідей Просвітництва стало видання «Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», здійснене в середині XVIII ст. під керівництвом Дені Дідро та Жана ле Рона д'Аламбера. Вона не тільки зібрала в одному виданні тогочасні знання людства, а й виклала їх у світському, науковому дусі, відкидаючи теологію, як вихідну основу. Жан д'Аламбер написав до «Енциклопедії» вступне слово, в якому сформулював її мету, задачі та засади, на яких вона створювалася.

«Енциклопедія» стала вершиною епохи Проствітництва, але видавництво наукової, філософської і полемічної літератури далеко не обмежилося нею. Перший науковий журнал «Journal des Scavants» почав виходити в Парижі у 1665 р., а з 1680 р. видавництво журналів набрало силу. Спочатку журнали видавалися латиною та французькою, але згодом французька мова повністю витіснила латину. Оскільки видавнича справа у менших країнах Європи мала менший ринок, а, отже, на шляху її розвитку було більше перешкод, французькі журнали, що друкувалися здебільшого в Нідерландах, щоб уникнути цензури, стали виписувати по всій континентальній Європі. Саме в цей період французька мова набрала статусу мови міжнародного спілкування для освічених людей Європи.

Поряд із якісними виданнями, в епоху Просвітництва з'явилося також багато низькопробних видань і верства літераторів-поденників, які публікували здебільшого плітки й скандальні історії. В Лондоні центром цієї літературної братії була Ґраб-стрит, вулиця яка вже не існує, але залишися в англійській мові синонімом низькопробної літератури. Новим явищем у книгодрукуванні стала поява дешевих книжок для нижніх класів.

З'явилася мода на приватні бібліотеки. Одну з таких бібліотек, бібліотеку Дідро, придбала й розширила російська цариця Катерина II. Водночас розширювалася межа публічних бібліотек, в яких можна було позичити книгу.

Складовою частиною Просвітництва було братерство вільних каменярів, масонство, всесвітній орден, який ставив перед собою мету змінити суспільство шляхом впливу на владні органи і державних діячів. Чимало просвітників належали до тієї чи іншої масонської ложі. Серед них Монтеск'є, Вольтер, Александр Поуп, Горас Волпол, Роберт Волпол, Моцарт, Гете, Фрідріх Великий, Бенджамін Франклін, Джордж Вашингтон. Деякі

масонські символи увійшли до символіки новонароджених Сполучених Штатів Америки.

АНГЛІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ XVII СТОЛІТТЯ

До середини XVII ст. Англія досягла значних успіхів в розвитку промисловості і торгівлі. Основою економічного прогресу країни був розвиток нових форм виробництва – капіталістичної мануфактури (головним чином у вигляді розсіяної мануфактури). Проте система промислових монополій, що насаджувалася королями з династії Стюартов, так само як і цехова регламентація, що панувала в містах, звужувала поле діяльності підприємців.

Принцип вільної конкуренції і вільного підприємництва став тому однією з головних вимог буржуазії в революції. Раннє проникнення капіталістичних елементів в село привело до розвитку капіталістичної оренди

іпояви класу капіталістичних орендарів, з одного боку, і сільських робочих батраків – з іншою. Англійське дворянство розкололося на дві групи, одна з яких – «нове дворянство», яке пристосувалося до умов капіталістичного виробництва, вступило в союз з буржуазією. Селянське землеволодіння в Англії опинилося під загрозою зникнення; звільнення копігольда і перетворення його в фрігольд було основною умовою збереження в Англії селянства як класу.

Одна з найважливіших особливостей Англійської революції – своєрідна ідеологія, драпіровка її класових і політичних цілей. Це було останній революційний рух в Європі, що проходив під середньовічним прапором боротьби однієї релігійної доктрини проти іншої. Штурм абсолютизму в Англії почався з штурму його ідеології, етики і моралі, які втілилися в доктрині напівкатолицької державної англіканської церкви. Буржуазні революціонери виступали як церковні реформатори – пуритани. Проповіді пуритан заклали основи революційної ідеології – ідеології народного антифеодального повстання. До початку XVII ст. сформувалися дві основні течії пуританізму – пресвітеріан і індепендентів.

Королям з династії Тюдорів вдавалося маскувати абсолютизм парламентськими формами правління, але вже Стюарти – Яків I (1603 – 1625)

іКарл I (1625 – 1649) – вступили в конфлікт з парламентом, що особливо загострився за Карла I. З 1629 р. в Англії встановився беспарламентський режим, що втілював упадницьку форму абсолютизму. Разом зі своїми радниками графом Страффордом і архієпископом Лодом Карл I став здійснювати «твердий курс» в Англії, Шотландії і Ірландії, який викликав незадоволеність і обурення і підсилив еміграцію за океан, до Північної Америки. У Ірландії продовжувалося пограбування ірландських землевласників; політика «церковної одноманітності» в умовах панування католицизму в країні, гнобленій завойовниками іноземців, гранично загострювала відносини. У Шотландії спроба ввести «церковну одноманітність» привела в 1637 р. до загальнонаціонального повстання проти Карла I – до створення т.з. Ковенанта, а в 1639 р. до англо-шотландської

війни, в якій англійський абсолютизм потерпів поразку. Ця поразка і селянське і міське повстання, що спалахнули у 20-30-х рр.XVII ст., прискорили початок революції.

Короткий парламент (13 квітня – 5 травня 1640) відмовився надати субсидії для ведення шотландської війни. Відсутність грошей, незадоволеність не лише в народних низах, а і серед фінансистів і купецтва, зробили положення Карла безвихідним. Був скликаний новий парламент, що отримав назву Довгого парламенту (3 листопада 1640 – 20 квітня 1653 рр.); у країні почалася революція.

Довгий парламент зруйнував основні знаряддя абсолютизму: були ліквідовані надзвичайні королівські суди – «Зоряна палата», «Висока комісія», знищені всі монопольні патенти і привілеї, а їх володарі видалені з парламенту, прийнятий білль про заборону розпуску парламенту без його згоди. Був притягнений до суду парламенту і страчений (12 травня 1641 р.) найближчий радник короля Страффорд. Пізніше його долю розділили архієпископ Лод та інші радники короля.

Проте вже в 1641 р. в парламенті виявилися розбіжності. Побоюючись, що принцип «рівності і самоврядності», перемігши в церковних справах, зможе вплинути і на політичні порядки в країні, лендлорди і крупна буржуазія зірвали рішення питання про знищення епископату і реорганізації церкви на початках кальвінізму. Боязнь поглиблення революції з ще більшою очевидністю виявилася в запеклій боротьбі, що розвернулася в Довгому парламенті при обговоренні т.з. Великої ремонстрації, яка була прийнята 22 листопада 1641 р. більшістю голосів.

Таємниця перемог парламенту, до якого в серпні 1641 р. фактично перейшла влада в державі, полягала в тому, що за ним стояв повсталий народ (раніше всього Лондона), що зірвав, зокрема, спробу короля (січень 1642) заарештувати лідерів опозиції Піма, Гемпдена і ін. 10 січня 1642 Карл виїхав на Схід під захист феодальних лордів.

22 серпня 1642 р. король, що знаходився в Ноттінгемі, оголосив війну парламенту. Почалася перша громадянська війна між роялістами – «кавалерами» і прибічниками парламенту – «круглоголовими». На стороні парламенту виступили економічно розвинені південно-східні графства на чолі з Лондоном, на стороні короля – порівняно відсталі графства Сходу і Заходу. Були створені регулярні армії. Нерішуча політика «помірної» більшості парламенту – пресвітеріан – привела до того, що парламентська армія потерпіла поразку в першій же битві – при Еджхиллі (23 жовтня 1642) і, більш того, дала можливість королівської армії влаштуватися в Оксфорді. У цей критичний момент розвернувся масовий селянський рух в селі і плебейський – в містах, відгомоном якого в парламенті і армії була революційно-демократична лінія індепендентів, яких очолював О. Кромвель.

Він прагнув перетворити армію в народну, революційну, здатну добитися перемоги. Старе (головним чином пресвітеріанське) командування було розбещене. 11 січня 1645 р. було вирішено створити нову парламентську армію – армію т.з. «Нового зразка». 14 червня 1645 р. при