2. Узагальнення моделі психологічного маніпулювання

Мотиваційний вплив у загальному вигляді розгортається за фор­мулою «якщо... то...», в якій як після «якщо*, так і після «то» може знаходитись будь-яка багаточленна конструкція з безліччю варіантів підстановки: суб’єкт (я, вони, це, обставини, умови) + предикат (при­сутній, робить, виглядає тощо) + доповнення (так-то, це, по-іншому тощо). Наявність у психіці механізму мотиваційного переключення, що функціонує за принципом оператора умовного переходу, дозволяє людині або тварині гнучко настроюватися на безліч змінних, що за­дають внутрішні та зовнішні умови існування. Зважаючи на експлу­атацію саме цього психологічного механізму, кожен психологічний вплив неминуче повинен бути обумовленим (на жаль, цей термін вже закріплений за певним видом психологічного впливу).

Особливість непрямого спонукання, яке представляє одну з най­важливіших сторін маніпулювання, полягає в тому, що майстерне комбінування різних «якщо» повинне приводити до шуканого «то* в поведінці адресата, що відбувається за допомогою переключення імпульсу впливу на скорочені схеми діяльності - чи то зовнішні дії, чи внутрішні процеси ухвалення рішення. При цьому важливо зумі­ти вчасно відійти в бік. В ідеалі повинна виконуватися рекомендація К. Кастанеди: «Якщо організовуєш тиск, сам знаходься поза цим ко­лом* («Подорож в Ікстлан*).

Ідея підбору засобів впливу, різних «якщо* розкриває точку зі­ткнення поняття маніпулювання в неметафоричному значенні (як до­вільне переміщення та майстерне перетворення неживих об’єктів) з маніпулюванням як метафорою (використання людей у ролі об’єктів, з якими дозволено поводитися, як з речами).

Можливо, тому часто будь-які техніки непрямого (виховного, управлінського, психотерапевтичного) впливу відносять до маніпу- лятивних. Звичайно, всяке маніпулювання засноване на непрямому впливі, але якість бути маніпулюванням задається не технологією, а наміром актора: добитися одностороннього виграшу, нав’язати адре­сату власну мету.

Якщо стисло підвести підсумок пройденого на даний момент у цьому дослідженні шляху, то можна виділити такі засоби, за допомо­гою яких проводиться розгортання маніпулятивного впливу:

1. Визначення вектора впливу відповідно до підзавдань. Напри­клад, відволікання уваги адресата від певної сфери, обмеження уваги на необхідному змісті, зниження критичності адресата, підвищення власного рангу в його очах, упровадження у свідомість адресата необ­хідного бажання, наміру, устремління, ізолювання від впливу з боку інших людей, контроль над іншими можливими перешкодами тощо.

2. Підбір виду сили (зброї впливу) для здійснення тиску. Напри­клад, перехоплення ініціативи, запровадження своєї теми, скоро- 94 чення часу для ухвалення рішення, приведення до стану (або вибір моменту), коли критичність адресата понижена, рекламування себе або натяк на широкі зв’язки та можливості, демонстрація (або іміта­ція) власної кваліфікації, апеляція до присутніх, створення міфічної більшості тощо.

3. Пошук мотиву, через який можна проникнути у психічну сфе­ру, «влізти в душу*. Зовсім не обов’язково це буде жадоба успіху, гро­шей, слави чи сексуального задоволення. «Струнами душі» може ви­явитися будь-який значущий мотив: переживання через малий зріст (повноту, хворобу, розмір взуття), гордість, що він інтелігент у чет­вертому поколінні (старший син, запорізький козак), хобі, цікавість, нетерпимість до певного типу людей тощо.

4. Поступове нарощування тиску по різних лініях (якщо потрібно):

• підвищення густини (ряд близьких за змістом чи формою впли­ву);

• тотальність впливу - його різноплановість, різноманітність ка­налів і мішеней впливу;

• постійність - наполегливість, що досягає настирливості;

• інтенсивність - підвищення сили впливу.

Подібним чином перерахуємо механізми, що реалізують психо­логічний (маніпулятивний) вплив:

1. Приєднання до внутрішнього світу адресата - захоплення, щільне зіткнення, «зчеплення*. Включається в роботу за умов, коли структура ситуації, проблеми або процесуального дійства (малюнка взаємодії між елементами структури) виявляється схожою за своїми характеристиками з відповідною частиною внутрішнього світу. Ця схожість за умов маніпулювання нерідко виникає в результаті моде­лювання (імітації, створення подібності) маніпулятором такої струк­тури (ситуації, проблеми або процесуального дійства), яка актуалізує частину світу адресата, що атакується, - мішень впливу. Цей процес переміщення активності ззовні всередину (внутрішньоособистісна інтервенція), його відтворення на основі структурно-динамічної схо­жості зовнішньої та внутрішньої діяльності Д. Гордон назвав трансде- Риваційним пошуком («Терапевтичні метафори*). Іншими словами «подібне реагує на подібне*.

2. Психічні автоматизми в тому значенні, як це було описано вище, тобто скорочені схеми внутрішньоособистісно'і взаємодії, забез­печують канали швидкого, а головне - фіксованого, точно відомого, переміщення активності - енергії впливу маніпулятора - до необхід­них обладтей внутрішнього світу адресата.

3. Підключення «живлення*, забезпечення енергією цих проце­сів. Відбувається шляхом запозичення спонукальної сили у мотивів, до яких на даний момент є доступ.

4. Привласнення - загадка ототожнення «Я* адресата зі своєю активністю. Суб'єктність, особистісний початок у людині, за певними ще мало зрозумілими закономи (чи то ілюзії, чи то сутності) привлас­нює психічні процеси та зміст, додає їм статусу «мого*. Цей особис­тісний початок або «Я*, будучи обдуреним, приймає чуже божонняза своє. Можливо, таке привлоснення відбувається досить легко тому, що спочатку «свого* у людини завжди набагато менше, ніж запозиче­ного. В таких умовах розпізнати привнесене від чужорідного деколи досить важко.

Саме тому кінцева спрямованість маніпулятивного впливу дик­тується прагненням маніпулятора перекласти відповідальність за скоєне з його ж власного наговору на свою жертву. Мабуть, саме ця обставина визначає негативне відношення до маніпулювання, безпо­милково розпізнаючи в ньому наявність руйнівного начала.

Деструктивність маніпулятивного впливу

Слід визнати справедливим «звинувачення» маніпулювання в тому, що в його основі нерідко лежить апеляція до сластолюбних або примітивних потягів людини. Особистісна структура адресата, якщо він досить часто піддається такого роду впливу, спрощується. В результаті людина штучно затримується у своєму особистісному та духовному розвитку. Разом з тим деструктивність цієї сторони мані­пулювання досить відносна, оскільки власного руйнування (а саме в цьому визначенні розуміється деструкція) тут немає. До того ж не кожна людина дозволить маніпулятору грати на своїх примітивних потребах. Навіть виявившись жертвою, людина обходиться мінімаль­ними змінами, оскільки ефект спрощення особистісної структури на­ступає лише в результаті досить великої кількості однонаправленнх впливів. Якщо ж врахувати, що сластолюбні чи примітивні потяги актуалізуються не тільки маніпуляторами, то стає очевидним, шо звинувачення в примітивізації адресата — не найкоректніше з мож­ливих. Тим більше, що безліч інших (зокрема найтонших і доскона­ліших) маніпулювань будуються зовсім на інших основах. Менш де­структивними вони від цього не стають.

Таке ж справедливе й неспецифічне стосовно маніпулювання і) інше «звинувачення* - в роботизації людини, перетворенні її в слух­няний засіб. Дійсно, регулярне використання одних і тих же механіз­мів веде до стереотипізації поведінкового репертуару адресата. Образ- 9

6яо кажучи, це означає «наїздити колію», «нарізати борозни», тобто внести до внутрішнього світу людини зміни, що важко виводяться. В результаті створюється як мінімум психологічна установка, а за відповідних обставин (раннє дитинство, пролонгація або тотальність впливу, глибоке емоційне відображення) формується риса характеру. Проте таку ж динаміку змін передбачає переважно більшість вихов­них систем, що беруться «сформувати», «прищепити», «виховати», «навчити» тощо. Серед них педагогічні, політичні, релігійні то інші системи. Використані ними прийоми не вичерпуються маніпулятив- яими, але всі вони в тій чи іншій мірі створюють чи використовують психічні овтоматизми. Експлуатація психічних автоматизмів - на­стільки ординарне та неминуче явище нашого життя, що таке звину­вачення буде доречнішим пред’явити самому життю.

Власним же «рідним гріхом» маніпулювання треба визнати його руйнівний вплив на особистість (у вузькому розумінні) людини. Як уже було зазначено, початковий етап моніпулятивного впливу, як правило, породжує (або загострює) конкуренцію мотивів адресате, ініпіюючи його внутрішні коливання. Те саме відбувається гі у ви­ховному впливі, яке все ж допускає підтримку виховуваного в його особистісному зростанні, щоб протиріччя, що виникає, було вико ристане ним як додатковий ресурс розвитку. Навпаки, потерпілий від маніпулювання опиняється в положенні, коли вчинок вже здій­снений, але вибір оцінюється ним як неправильний. Якщо (навіть із запізненням) маніпулятор був викритий, то, незважаючи на прнкре відчуття програшу, хоча б частину відповідальності (вини) людина .може перекласти на маніпулятора. Гірше, якщо вся відповідальність залишається на потерпілому. Тоді стан, що виник, сприймається як урок власної помилки, що створює загрозу внутрішнього розладу, по­рушення особистісної цілісності.

Попутно зазначимо, що відомий експеримент, у якому виявлено феномен гіркої цукерки, був побудований за маніпулятивною схе­мою: дитина ставилася в положення келеровської мавпи (актуаліза­ція простого мотиву), з нею укладалася «угода» (актуалізація конку­руючого мотиву), потім провокувалося її порушення (полегшенням можливості отримання бажаної цукерки) і на завершення - лицемір­на похвала (форсоване загострення протиріччя). В ньому, як у краплі води, відображений об’єктний підхід до людини, характерний для иауки, що визнає цілком допустимим розтин живої тканини з дослід ницькою метою.

Картина руйнувань від маніпулювання містить також і втрату, що завдається самому маніпулятору. Всі зазначені види руйнування з не меншим «успіхом» діють і на ініціатора маніпулювання. Але. люючи до сластолюбних мотивів, маніпулятор мимовільно підвищує їх значущість у власних очах (наприклад, як щось дуже корисне або ефективне). Деформація чи затримка особистісного зростання для маніпулятора може бути наслідком навіть більших збитків, ніж для адресата, оскільки в цьому випадку він не жертва маніпулювання, в «сам того хоче». Маніпулятор, надто успішний, на догоду маніпулю­ванню звужує свій арсенал засобів досягнення мети, тому йому з ча­сом все важче відійти від «своєї колії*.

Що стосується руйнування особистості, то маніпулятору й тут діс­тається. Сама технологія маніпулятивного впливу вимагає від мані­пулятора відомої внутрішньої роздвоєності. Як правило, така вже є, оскільки саме бажання справитися зі своїми ж труднощами, захисти­тися від свого ж «розбитого нарцисизму * веде людину до використання для цієї мети інших людей. Проте розщеплювання інших не проходить для нього безслідно, оскільки досягається це за допомогою активної експлуатації власного протиріччя. Отже, використовуючи іншого, ма­ніпулятор завдає шкоди не тільки йому, але й самому собі.

Додамо до наміченого ескізу неминучі для маніпулятора трудно­щі в міжособистісних відносинах, пов’язані з реакціями жертв, і ми отримаємо нерадісну батальну панораму, на якій атакуюча сторона несе більші втрати, ніж та, що обороняється. Не варто все-таки згу­щувати фарби. Якщо маніпулювання використовується спорадичної не перетворюється на єдиний спосіб життя, деструктивний ефект по­мітно нижчий. Переважно тому, що у такому разі не відбувається по­вного ототожнення людини з маніпулятивними діями, завдяки чому зберігається стан дисоційованості. Останнє, правда, теж може бути розглянуте як м’який варіант внутрішнього розщеплювання.

Література до розділу 4

1. Ваііткунене Л. Психотехнические средства буржуазной пропаганды // Коммунист. Вільнюс. - 1984. - № 10. - С. 64.

Гроф С. Путешествие в поисках себя. Институт трансперсональной психологии. - Изд. ACT, 2008. - С. 352

2. .Доценко E. JI. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. - М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. - С. 146, 157.

3. Налчаджян А. А. Социально-психическая адаптация личности (формы, механизмы и стратегии). - Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1988. - С. 109.

4. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1991. - С. 10.

5. Петрик В. М.. Остроухое В. В . Штоквиш А. А. и др. Инфор­мационно-психологическая безопасность в епоху глобализации: Учебное пособие. - К., 2008. - 544 с.

6. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием / Пер. с англ. / Науч. ред. Я. Н. Засурский. - М.: Мысль, 1980. - С. 25.

7. Юнг К. Г. Собрание сочинений. Психология бессознательного / Пер. с нем. - М.: Канон, 1994. - С. 136.

8. Lentz J. D. Effective handling of manipulative persons. - Thomas. C.C. 1989 - P 31.

Yokoyama О. T. Disbelief, Lies and Manipulations in a Transactional Discourse Model / Argumentation, 198. - P. 133-151

.РОЗДІЛ 5

РЕАЛІЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЙ МАНІПУЛЮВАННЯ СВІДОМІСТЮ