.Розділ 6 спеціальні інформаційні операції в економічному протиборстві

Економічна сфера здавна слугувала як полем зіткнення протилеж­них інтересів різних супротивників (ворогуючих держав, виробників- конкурентів), так і об’єктом підриву з їх боку. Форми і способи боротьби, які застосовувалися на цьому терені, були найрізноманітнішими - від промислового шпигунства і фальшування грошей до оголошення еко­номічної блокади, як під час англо-французького протистояння в часи наполеонівських війн. З плином часу в арсеналі економічного проти­борства з’являються нові, більш витончені методи підриву, якими є і методи психологічного впливу, тобто засоби інформаційної війни.

Зі вступом суспільства в еру капіталізму засоби з арсеналу інфор­маційних війн дедалі активніше починають застосовуватися в еконо­мічному протиборстві конкуруючих фірм, корпорацій та держав. З одного боку, це обумовлювалось зростанням у суспільному житті ролі виробничої сфери, де загострюється конкуренція між підприємцями, які часто не гребують і жорсткими методами для усунення небажаних конкурентів. З іншого - появою у сфері міждержавного суперництва нових форм і способів підриву потенціалу держави-супротивника, шляхом розхитування, руйнування їі економіки.

Причому, якщо в попередні епохи економічна сфера в умовах міждержавного протистояння розглядалася лише як допоміжний, хоча і важливий чинник забезпечення військових акцій, то за ка­піталістичної доби спостерігається зміна акцентів: тепер військова кампанія, експансія на чужі території, їх анексія дедалі більше ви­ступають лише засобами забезпечення економічного процвітання окремих капіталістичних держав, їх фінансових установ, торговель­них об’єднань, провідних фірм. Відтак, акції суто військового харак­теру виступають як похідні щодо таких заходів, як торгова війна, економічна експансія, економічна інтервенція топ^о

.Але застосування зброї для вирішення економічних проблем за­лишається все ж крайнім заходом, до якого звертаються, коли інші способи нейтралізувати конкурента вважаються вичерпаними. А та­ких способів є чимало. Це і різноманітні обмежувальні заходи, як, наприклад, згадувана економічна блокада, і використання методів, запозичених із арсеналу спецслужб, - промислового шпигунства і вчинення диверсій. Широкого застосування набувають і суто еконо­мічні методи підриву: фінансові махінації, таємні оборудки, в резуль­таті яких протилежній стороні завдається щонайбільших збитків.

Відтепер «цивілізовані* країни, що відпрацювали технології ве­дення нетрадиційних воєн, застосовують збройну боротьбу лише при тому співвідношенні сил, при якому цілком виключений не тільки ризик поразки, але й великі втрати, тобто питання війни вирішують­ся на принципах ринкової ідеології: війна має бути прибутковою.

Приблизно цей же період характеризується зростанням ролі ів- формації в життєдіяльності буржуазного суспільства, зокрема пев­ним чином змінюється роль преси в суспільному житті. Відтепер пре­са виступає як самостійна галузь діяльності та політичний інститут, піднявшись з ролі слуги правлячої верстви до положення рівноправ­ного, а в деяких випадках і досить впливового чинника в механізмі розробки і коригування політичної лінії держави та формуванні гро­мадської думки. Тобто відбувається процес інституціоналізації ЗМІ.

Завдяки останньому відбувається зародження того виду інформа­ційно-пропагандистської діяльності, який прийнято називати англій­ським словосполученням «паблікрилейшнз» (варіанти: ПРабопіар). ПР дослівно перекладають як «зв’язки з громадськістю», розуміючи насамперед зв’язки з громадськістю певної організації. Основне за­вдання фахівців, які працюють у галузі ПР, - створення досконалих комунікативних технологій, тобто таких варіантів організації подачі інформації суспільству, які зможуть гарантувати або принаймні обі­цяти досягнення програмованого ефекту, наприклад, перемоги свого кандидата на виборах, підвищення попиту на рекламований товар тощо.

Насправді ПР виник внаслідок індустріальної революції, коли монополісти відчули недостатність для досягнення успіху застосу­вання методів управління тільки виробничою сферою. Адже існують конкретні буденні проблеми, що пов’язані зі збільшенням капіталу, але не залежать безпосередньо від росту продуктивності на підприєм­ствах, як-то: свобода вибору клієнта, який може хотіти або не хотіти одержати ту чи іншу послугу, купити той або інший товар, чи страй- 54

0ки робітників, що порушують прийняту систему управління, З ЯКОЮ якось необхідно працювати. Вперше на такі проблеми звернули увагу капіталісти США, оскільки саме в цій країні наприкінці XIX - поч. XX ст. і виникли перші варіанти реалізації ідей ПР

Основними напрямками застосування можливостей ПР є галузь реклами та передвиборча боротьба, але поступово і в інших сферах суспільного та державного життя цей інститут впевнено завойовує позиції. Поява ПР, окрім іншого, означала ше й привернення уваги вчених, підприємців і політиків до такої серйозної справи, як робота з інформацією. Внаслідок цього вдосконалилися комунікативні тех­нології, що застосовувалися в зовнішньополітичній сфері, зокрема у війні звичайній та економічній.

На початку XX ст., коли передові капіталістичні країни вступи­ли у стадію імперіалізму, виникли передумови найефективнішого ви­користання комунікативних технологій, що було пов’язано, як вже було зазначено, з певними змінами у ролі преси в суспільному житті. Ці зміни влучно характеризує сучасник тих подій, видатний ідеолог анархізму П. Кропоткін. У своїй роботі «Сучасна наука і анархія», яка побачила світ у 1913 році він пише: «Взагалі, чим далі ми про­суваємося у нашій-буржуазній державницькій цивілізації, тнм біль­ше преса, перестаючи бути вираженням того, що називають громад­ською думкою, докладає усіх зусиль до того, щоб самій фабрикувати громадську думку найнечеснішими способами. Велика преса у всіх великих державах є вже нічим іншим, як двома або трьома синдика­тами фінансових ділків, які формують потрібну їм, в інтересах їх під­приємств, громадську думку. Великі газети належать їм, а все інше не рахується: їх можна купити майже за ніщо».

Нижче у своїй праці видатний анархіст показує, як нагнітаючи а суспільстві, завдяки купленій пресі, істерію наближення масштаб­ної війни, завзяті ділки «стрижуть купони», наживаючись на підви­щенні цін, викликаному ефектом чітко спланованої інформаційно- пропагандистської кампанії. Зокрема, він підкреслює залежність ціноутворення від таких акцій, оскільки «...проста близька можли­вість нової війни призводить у всіх наших промисловостях потрясін­ня і кризи, які зачіпають нас усіх. Ви, я, усі ми відчуваємо вплив їх у найменших подробицях життя. Хліб, який ми їмо, дрова, якими ми палимо, залізничний квиток, який ми купуємо, ціна кожної речі за­лежить від чуток про можливість війни в недалек‘->му майбутньому, Що розповсюджуються спекулянтами».

Цей факт лише один із численних прикладів застосування спеці, альних інформаційних компаній для забезпечення економічного зрос­тання суб’єктів цієї діяльності. В наведеній історії таким суб’єктом виступала група представників фінансово-промислових кіл Англії. Але нерідко суб’єктом таких дій можуть виступати і значно дрібніші діячі - окремі фірми, організації чи підприємства.

Так, на поч. XX ст. фірма «Марконі» - виробник засобів радіо­зв’язку, намагаючись виграти конкурентну боротьбу з іншими фір. мами за проникнення на російський ринок, вдалася до безсовісного підкупу газети «Новое время». Отримавши певну суму грошей, газета взяла активну участь у кампанії з підтримки інтересів іноземних під­приємців. Це так званий «білий» ПР. тобто подача великого обсягу виключно позитивної інформації щодо суб'єкта господарювання.

Прикладом «чорного* ПР, тобто інформаційної компанії із дис­кредитації, є епізод з конкурентної боротьби у США наприкінці XIX ст. між фірмою, очолюваною відомим винахідником і підприємцем Т. А. Едісоном і фірмою Дж. Вестінга стосовно будівництва електро­станцій. Справа у тому, що Едісон, маючи монополію на будівництво електростанцій постійного струму, намагався запобігти конкуренції з боку будівника гідростанцій струму перемінного. Він розгорнув ши­року медіа-кампанію в газетах, намагаючись дискредитувати саму ідею використання трьохфазного перемінного струму як противного людській природі, моралі і Біблії, оскільки його застосовували для здійснення страт злочинців на електричному стільці.

На сьогодні медіа-кампанії застосовуються, як правило, у вигля­ді спеціальних інформаційних операцій (СЮ). Такі операції дуже різ­няться за об’єктами спрямування і схемами здійснення, але за зміс­том і завданнями вони єдині й полягають у поширенні певним чином організованої інформації з метою вигідного психологічного впливу на дружню або ворожу аудиторію для досягнення тих чи інших переваг (воєнних, політичних, економічних).

Яскравим прикладом застосовування спеціальної інформаційної операції, спрямованої на підрив потенціалу держави-супротивннка, шляхом розхитування, руйнування її економіки періоду «холодної війни» може бути операція США із дезінформації СРСР у сфері розро­бок космічної зброї, пов’язана з програмою «Стратегічної оборонної ініціативи* (СОІ). Дезінформаційні заходи були спрямовані на вшд^е воєино-політичне керівництво колишнього СРСР.

Основними цілями дезінформації були

• :послаблення обороноздатності Радянського Союзу через підрив економіки;

• нпв’язування керівництву СРСР думки про перевагу американ­ської воєнної науки в галузі космічної зброї;

• змушування СРСР до витрат значних коштів на розробку нере­альної програми.

Для реалізації дезінформаційної програми були сфальсифіковані експериментальні випробування. «10 червня 1984 р. експерименталь­на ракета-перехоплювач, яка була запущена американцями у рамках проекту СОІ з атолу Кваджалейн в Тихому океані, безшумно досягла висоти 150 кілометрів, буквально рознесла вщерть боєголовку між­континентальної балістичної ракети «Мінітмен». Таке повідомлення мало викликати стрес і перегляд майже всієї стратегії Радянського Союзу, але завдяки використанню комплексних методів збору, пере­вірки та аналізу всієї отриманої інформації керівництво СРСР було проінформовано стосовно дійсного перебігу подій з цього приводу.

Слід підкреслити, що фахівці Сполучених Штатів під час подачі Цієї інформації дотрималися майже всіх вимог до успішного впрова­дження дезінформації й навіть провели експериментальний запуск ракети, крім того, навіть американські конгресмени не були проін­формовані про реальний задум цього проекту. Щоб забезпечити ви­димість успіху, випробування насправді сфальсифікували шляхом встановлення на ракеті-мішені радіомаяка. На ракеті-перехоплювачі встановили приймач. Влучення в ціль виглядало блискуче. Так що у Конгресу питань не виникло.

Для доказу неймовірності втілення такої ідеї в жнття керівни­цтво Радянського Союзу виділило значні кошти на наукові розробки | в галузі космічної зброї та здійснило велику кількість заходів щодо перевірки факту запуску та перехоплення ракети. Дезінформація була виявлена, але той факт, що Союз був змушений відволікатися від розробок основних програм та виділити додаткові (й значні) ко­шти у відповідь на інформацію такого роду, вже підтверджував част­ковий успіх проведення дезінформаційної операції.

Механізм впровадження дезінформації базувався на практичній імітації успішного випробування і розгляді результатів експеримен­ту в державних установах США для можливого витоку цієї інформа­ції до розвідувальних служб (СРСР та дружніх з ним держав). Цікаво, Що ЗМІ були використані як для підтвердження вірогідності «таєм­ної інформації »для розвідувальних служб СРСР, так і для введення в оману власного уряду

.Бурхливий розвиток інформаційних технологій в економічно роз. винутих країнах, що відбувається з кінця 80-х років минулого століт- тя, викликав кардинальні зміни в загальному поступі світової циві­лізації. Вчені-футурологи дедалі впевненіше ведуть мову про прихід давно передбачуваного ними інформаційного суспільства; в більш по­пулярному варіанті ці зміни називають процесом глобалізації, тобто якнайширшої інтеграції ринків, фінансів, технологій тощо.

Головною особливістю глобалізації є швидкість - в торгівлі, пересу­ванні, в комунікаціях, інноваціях і просуванні їх на ринок. Рушійною силою глобалізації виступають такі технології, як комп’ютеризація, мініатюризація, супутникові комунікації, волоконна оптика та Інтер нет - тобто технології отримання, зберігання, обробки та передачі ін­формації.

Але розвиток економіки у всесвітньому масштабі, поштовх якому надали глибокі зрушення у сфері інформаційних технологій, хоч і ба­зується на якнайширшій інтеграції ринків і національних економік, однак не позбавлений конкурентної боротьби, а навпаки характеризу ється загостренням останньої. І це одна з прикмет глобалізації поряд з інформатизацією і економізацією більшості сфер людської діяльності.

В сучасних умовах конкуренція існує між гігантськими монопо­лістичними об’єднаннями, всередині них, а також між підприємства­ми немонополізованого сектора економіки та різних форм власності. Особливістю сьогодення є те, що центр боротьби переміщується пере­важно зі сфери обігу в сферу виробництва, з галузевого на міжгалу­зевий, з національного на інтернаціональний рівні. І як не парадок­сально, інформаційні технології, яким завдячують своїм зростанняу економіки Західних країн, водночас таять у собі загрози їх руйнації.

Останній момент, в свою чергу, значною мірою впливає на зміни у сфері протиборства конкуруючих сторін. Ряд західних спеціалістів у сфері інформаційних технологій вважає, що на зміну небезпеці ви­никнення ядерної катастрофи може з’явитися загроза розв'язання ві­йни нового Гатунку. Це буде боротьба, спрямована проти країн, Щ° володіють передовими технологіями, для створення хаосу в інформа­ційних структурах і породження економічної катастрофи.

В цьому зрізі дуже ефективною за ступенем руйнації може бути «інформаційна диверсія*. Проникнення в комп’ютерні системніД^ля виведення з ладу систем енергозабезпечення країни, автоматичного телефонного зв’язку і системи управління повітряним рухом може призвести до незворотних процесів в економіці, системах управління і життєзабезпечення цілих держав і регіонів.

544

Але підрив економіки певної країни загрожує не лише під час відкритого збройного конфлікту. Ті ж експерти вважають, що збір економічної інформації про конкурентів і захист власних інформа­ційних ресурсів — головні завдання забезпечення безпеки економіки. Відтак, набуло поширення використання методів і технологій інфор­маційної боротьби в системі ринкових відносин. Швидкими темпами розвивається промислове шпигунство. Існує і розвивається окремий напрям інформатики, що обслуговує діяльність і розробляє законні й незаконні методи і засоби одержання інформації про секрети кон­курентів.

Серед таких операцій слід звернути увагу на так звану офсетну розвідку і інформаційно-аналітичні дії за допомогою комп'ютерних текстово-аналітичних систем в мережі Іитериет.

Комп’ютерні текстово-аналітичні системи широко застосовують­ся в різних країнах світу для переробки дуже великих обсягів інфор­мації з метою виявлення та акумуляції необхідних «сирих» даних, з яких логічним шляхом може бути отримана інформація про конку­рентів, їх продукцію та діяльність, про можливі загрози і ризики для власної продукції, вихідні дані для проведення ПР-акцій та багато іншої інформації.

Взагалі, комп’ютерна боротьба стала звичайним явищем у світі ринкових відносин, зокрема і у зовнішній торгівлі. Західні спеціаліс­ти переконані - у випадку повного розсекречення інформаційної ме­режі більша частина компаній буде розорена конкурентами за дуже короткий проміжок часу.

Це лише один з аспектів інформаційного протиборства, а саме - тех­нічний. Крім нього широко використовуються технології здійснення небезпечного інформаційного впливу, об’єктами якого є свідомість, психіка людей. Тобто якщо в першому випадку деструктивному ін­формаційному впливу піддаються технічні об’єкти (комп’ютерні ме­режі, засоби комунікації тощо) то в другому - соціальні: особистість, колектив, суспільство, світове співтовариство.

Подібна інформаційна агресія, як уже було зазначено вище, деда­лі частіше здійснюється у формі спеціальних інформаційних опера­цій. Особливо часто такі операції проводяться з метою иейтралізиції ^fl6o ж усунення конкурента в економічній сфері. Отже, такі дії можна охарактеризувати як прояв недобросовісної конкуренції (concurrence déloyale), тобто нецивілізованої форми боротьби з конкурентами, пе­решкоджання їхньому входженню в галузь, на інші ринки тощо. До

545

речі до таких форм конкурентної боротьби належить і промислове шпигунство, яке здійснюється з широким застосуванням інформа­ційних технологій технічного характеру.

Навіть звичайна реклама ефективно використовується з метою не­добросовісної конкуренції. Скажімо, у міжнародній організації із за­хисту прав споживача « Consumers International • дійшли висновку, що європейські фармацевтичні компанії витрачають удвічі більше коштів на маркетинг, чим на наукові дослідження. Оскільки на більшості сві­тових ринків, за винятком СІЛА, пряма реклама рецептурних препа­ратів заборонена, то використовують обхідні шляхи: переконують по­тенціальних покупців у тому, що вони мають те чи інше захворювання, підкупляють лікарів, вводять оману щодо ефективності препаратів. Серед методів «реклами хвороб» - організація конференцій з окремих захворювань, спонсорська підтримка яких не афішується.

Взагалі з усієї сукупності дій, які характеризуються як прояви недобросовісної конкуренції, питому частку складають операції з ін­формацією. Наприклад, на міжнародному рівні до її проявів насампе­ред відносять:

• поширення неправдивих, неточних чи спотворених зведень, які здатні завдати збитків іншому господарюючому суб’єкту або за­шкодити його діловій репутації;

• уведення споживачів в оману стосовно характеру, способу і міс­ця виготовлення, споживчих властивостей, якості товару;

• некоректне порівняння господарюючим суб’єктом у процесі його рекламної діяльності товарів, які ним виробляються або реалізуються з товарами інших господарюючих суб’єктів;

• самовільне використання товарного знака, фірменого наймену­вання або маркування товару, а також копіювання форми, упа­ковки, зовнішнього оформлення товару іншого господарюючо­го суб’єкта;

• отримання, використання, розголошення науково-технічної, виробничої інформації, включаючи комерційну таємницю, би згоди її власника.

Враховуючи зазначене, а також те, що Україна дедалі впевненіше починає торувати собі шлях на світовий ринок, можна, поза сумнівом, очікувати загроз такого характеру і, зокрема, пров®" дення проти нашої держави спеціальних інформаційних операдй для усунення небажаного конкурента або, принаймні, ослаблення н позицій. І це не безпідставні прогнози. Про те, що ситуація може роз виватися саме так, свідчать події останніх 10 років.

54

6По-перше, шляхом широкої реклами імпортних товарів йде ці­леспрямована кампанія дискредитації продукції вітчизняного ви­робництва, незважаючи на те, що значна кількість виробів, особливо харчової промисловості, за своїми споживчими якостями не поступа­ється зарубіжним, а в багатьох випадках і перевищує їх.

По-друге, у ряді гучних скандалів, пов’язаних з просуванням на міжнародний ринок продукції вітчизняного виробника, неважко від­шукати як ознаки СЮ, так і зацікавлених у їх здійсненні осіб.

Для прикладу наведемо декілька таких випадків. У випадку зі скандалом з українською пшеницею в Бразилії восени 2002 р. укра­їнську сторону звинуватили в поставках зараженого грибком зерна. Після проведення неодноразових експертиз і перевірок фахівці так і не знайшли підстав для обґрунтування висунутих претензій. Однак завдяки галасу, піднятому ЗМІ навколо цієї ситуації, постраждав імідж України як експортера хліба - ряд потенційних клієнтів від­мовився від її послуг. Водночас зміцнили свої позиції на ринку зерна Аргентина і США.

Важливою сферою діяльності держави України на міжнародній арені є участь в операціях з торгівлі зброєю. Як стверджує Елізабет Скенс, експерт Стокгольмського міжнародного інституту вивчення проблем світу, на сьогодні військові затрати планети з урахуванням інфляції такі ж, як і в 1987 році - у пік «холодної війни». Скористав­шись цією тенденцією, Україна активно поставляє зброю до чужих армій. У 2005 році, заробивши на експорті зброї 650 млн дол.. держа­ва увійшла в першу десятку світових торговців зброєю.

Щоправда, утримати цю позицію вітчизняному оборонно- промисловому комплексу (ОПК) буде складно. Під приводом скоро­го вступу України в НАТО Росія витісняє українців зі свого ринку і відмовляється від кооперації з українською оборонкою. В результаті Ряду вітчизняних промислових підприємств загрожує повна або част­кова зупинка.

Успіх у цій чутливій сфері залежить від ряду чинників, до яких належать:

• поширення неправдивих, неточних чи спотворених зведень, які здатні завдати збитків іншому господарюючому суб’єкту або за­шкодити його діловій репутації;

• спроможність активно протистояти спробам конкурентам витіс­нити або не допустити України до сегментів ринку зброї;

~ забезпечення якості та конкурентноздатності озброєння та вій­ськової техніки на етапах розробки та виробництва

• ;кваліфікація та спроможність менеджерів допусти угоди на по­купку зброї до завершення;

• відомості пі» характеристики та недоліки озброєння та військо­вої техніки, які конкурують, а також про дії конкурентів та ар- сенал засобів контрпродуктивної боротьби;

• лобіювпиня державою свої інтересів на ринках зброї;

• вірогідність прогнозування розвитку подій під час просування контрактів;

• обґрунтованість планування, організації та забезпечення опера­цій з торгівлі зброєю.

Як бачимо, процес підготовки операцій з торгівлі зброєю у сво­їй аналітично-прогностичній частині з необхідністю має враховувати ризики негативних дій конкурентів, зокрема і шляхом застосування прийомів інформаційної війни.

Цілями інформаційної війни на світовому ринку озброєнь, перш за все, є:

• посилення свого політичного та економічного впливу на між­народній арені та одночасне ослаблення впливу держав- конкурентів;

• послаблення або повна нейтралізація окремих ініціатив у міжна­

родних організаціях з метою висування своєї країни для участі у великих і найприбутковіших міжнародних проектах;

• блокування підписання великих контрактів між країнами- «новачками» на ринку та переукладання угод на користь тра­диційних гравців світового ринку озброєнь та продукції подвій­ного призначення;

• контроль за економічним, політичним та оборонним розвитком країн, недопущення до елітного клубу законодавців мод у тор­гівлі зброєю, технологіями, спеціальними матеріалами та сиро­виною.

Для досягнення зазначених цілей використовуються такі основні методи-.

• політичний тиск як на країну-експортера, так і на краіну- імпортера;

• інформаційно-психологічний вплив на свідомість усіх людей " від звичайних громадян до глав держав;

• операції «чорного* ГІР щодо конкурентів;

• звинувачення в корупції, порушені міжнародних угод, санкцій, домовленостей;

промисловий шпіонаж та офсетна розвідка

• ;провокування внутрішньодержавної конкурентної боротьби зп іноземні контракти;

• «недружне поглинання» підприємств, які маютьстратегічне обо­ронне значення підставними фірмами, корпораціями і приват­ними особами з метою «розпилення» виробництва та знищення ие відновлюваних високих технологій; безкоштовна передача або субсидії у вигляді збройного імпорту з метою отримання прибутків від післяпродажного обслуговування.

Найбільш розповсюдженим методом конкурентної боротьби на міждержавному рівні є політичний тиск. Так, наприклад, у 90-х ро­ках Україна мала підписати з Перу контракт на поставку великої пар­тії озброєнь. Однак після погроз США заморозити американську до­помогу на 1,5 млрд дол. Україна відкликала свій пакет пропозицій. У результаті Перу підписала аналогічний контракт з Білорусією.

Іншим прикладом інформаційних операцій можуть служити без­прецедентні операції »чорного ПР» проведені щодо України в період її становлення на світовому ринку озброєння.

У червні 1996 р. «Washington Times» опублікувала серію статей, присвячених таємним контрактам України з урядом Лівії у воєнно- техвічній сфері. Газета, посилаючись надані ЦРУ, стверджувала, що Президент України підписав указ про створення комітету з встанов­лення стратегічного партнерства з Лівією. Хоча українська сторона спростувола тоді усі обвинувачення, а керівництво США погодилося з її аргументами, але серія публікацій не пройшла непоміченою для американських законодавців. У вересні 1996 р. Конгрес США при­йняв поправку до федерального закону про іноземну допомогу, яка могла пов’язати допомогу Україні з таємним співробітництвом Укра­їни і Лівії. Згідно з цією поправкою, у випадку отримання незапере­чних доказів такої співпраці Президент США був зобов’язаний подати еоКонгресу подання про припинення економічної допомоги Україні.

Вже тоді спостерігачі зазначали, що реалізується широкомасш­табна добре продумана інформаційна операція з дискредитації Укра­їни напередодні пленарного засідання міжнародного форуму щодо Режиму контролю над експортом звичайних озброєнь та товарів по­двійного призначення. Метою серії публікацій у «Washington Times* була спроба в котрий раз витиснути Україну з цивілізованих ринків V Рамках Вассенаарських домовленостей, а також створення політич­ної напруги між США та Україною.

У квітні 1998 р. «Washington Times* знов обвинуватила Україну

• порушенні міжнародних санкцій на торгівлю зброєю і воєнною тех-

549

нікою, зокрема у поставках танків Т-62 і літаків АН-32 афганським талібам. На цей раз обвинувачення були зроблені саме напередодні приїзду в Київ держсекретаря США Мадлен Олбрайт, після якого Київ несподівано відмовився від Бушерського контракту, що перед­бачав участь української сторони у будівництві АЕС в Ірані. Ця ін­формація також була спростована. Однак проблема полягала аж ніяк не у спростуванні інформації або своєчасності виправдань Україні). Вона скоріш за все в тому, що спроби підірвати вже сформований імідж країни-експортера перетворюється в добре відлагоджену систе­му інформаційної боротьби, в основі якої лежить використання СЮ шаблонного характеру. Дійсно, тенденційні статті запускаються або перед відповідальними візитами, або під час підготовки та реалізації крупних контрактів з постачання озброєння та військової техніки.

Факти арештів в ряді країн протягом 2003-2004 років україн­ських літаків «Руслан* експерти Центру досліджень армії, конвер­сії та роззброєнь однозначно розцінили як чітко сплановану акцію із дискредитації марки «Антонов». На думку фахівців центру, «прямим поштовхом до арешту літака став підписаний раніше протокол про наміри 12 держав НАТО використовувати парк національної авіаком­панії «Авіалінії Антонова» для стратегічних перевезень військових контингентів, озброєнь і техніки країн Альянсу».

Важлива деталь - перший арешт літака в Канаді відбувся вліт­ку 2003 р. коли контракт з НАТО ще не було підписано. Можлива мета такої дискредитації - податн українську сторону як ненадійного партнера: «Чи варто використовувати літаки, які в будь-який момент можуть затримати в будь-якому аеропорту?» Таким чином, на дум­ку фахівців центру, літаки марки «Антонов» намагалися витіснити з європейського ринку крупногабаритних авіаперевезень і зіпсувати стосунки України з НАТО.

На початку червня 2006 р. стався інцидент із затриманням укра­їнського вантажного судна в турецькому порту Деріндже на підставі начебто виявленої контрабанди зброї, який міністр оборони розцінив не інакше як ПР-акцію, спрямовану проти вітчизняного збройного бізнесу.

Слідом за цим через декілька тижнів міністр оборони Російської Федерації С. Іванов заявив, що має дані про поставку 12 крилатих ра­кет великої дальності в Китай і Іран однією з українських фірм. За словами С. Іванова, Україна ще у 2000-2001 роках грубо порушила режим з контролю над ракетними технологіями, учасником яко­го є сама. Своє звинувачення Іванов збудував на гучній «ракетній*

550 справі, яку Служба безпеки України розслідувала у 2004 році. Тоді її працівникам вдалося припинити діяльність міжнародної злочинної групи торговців зброєю, які працювали на території України. До неї входили громадяни Російської Федерації, України і Австралії. Вер­ховодив у групі російський бізнесмен і саме йому приписували контр­акт з 6 крилатих ракет Китаю і 12 - Ірану.

Водночас неодноразові ретельні розслідування, проведені як ком­петентними відомствами України, так і спеціальними групами екс­пертів ООН, підтверджували безпідставність та бездоказовість таких заяв Очевидно, що така інформація створюється «на замовлення» і е проявом недобросовісної діяльності конкурентів України на світо­вому ринку озброєнь. Можливості ж України в поширенні якісної об’єктивної інформації обмежуються її слабкими позиціями в світо­вому інформаційному просторі.

Хоча заради справедливості зазначимо: іноді акції чорного ПР можуть мати і зворотній ефект. Немаєж сумніву в тому, що найбільш резонансним був так званий «кольчужний* скандал, коли Україну звинуватили у нелегальному продажу Іраку комплексу пасивної ра­діоелектронної розвідки «Кольчуга», завдяки якій нібито був збитий американський літак-невидимка. Піднятий навколо цієї інформації галас послугував рекламою українських військово-технічних виро- бін. піднявши тим самим імідж українського військово-промислового комплексу.

Проведення таких інформаційних операцій, як провокування внутрішньодержавної конкурентної боротьби за іноземні контрак­ти, також може приносити досить непогані дивіденди третій стороні. Покн ведеться внутрішня конкурентна боротьба за вигідні контракти серед підприємств однієї країни чи навіть поміж дочірніми підпри­ємствами держкомпаній, інша країна своєчасно просуває свій товар, який найчастіше є менш якісним та дешевим.

Як приклад .можна навести медіа-війну в 2001 році між Укрспе- Цекспортом і заводом ім. Малишева, що розгорілася через контракт з йорданською фірмою «Defence Project» на поставку партії бронетран­спортерів і винесла чимало «сміття з хати», давши привід конкурен­ти для дискредитації українського озброєння і військової техніки. Не поділивши смішну щодо масштабів міжнародних угод у сфері екс­порту озброєнь суму, учасники конфлікту опублікували документи, зміст яких становить комерційну таємницю.

Спрямований негативний інформаційний вплив на Україну та її суб'єктів особливо в результаті проведення СЮ може призвести до

551

втрат політичного, економічного, воєнного та іншого характеру. За­пізнення із проведенням державою відповідних контрзаходів призво­дить до погіршення репутації України та її економічних суб’єктів, до фінансових втрат у зовнішньоекономічній діяльності. Цьому значною мірою сприяє той факт, що міжнародний імідж України формується переважно зарубіжними ЗМІ, які діють в інтересах інших держав або економічних конкурентів України.

Історичний досвід також свідчить, що небезпека порушення еко­номічної стабільності в результаті проведення СЮ, може виходити не лише з боку іншого економічного конкурента, а й від суб’єктів інших сфер діяльності, таких як різноманітні політичні радикальні угрупо­вання чи терористичні організації. Як приклад можна навести випис­ку з бойової диспозиції «Союзу національних терористів» (СНТ), ство­реного в 1927 році на базі білоемігрантського Російського визвольного військового союзу, який боровся за визволення Росії від більшовиць­кого панування. «Після перших ударів по живих цілях центр ваги має бути перенесений на промисловість, транспорт, склади, порти і елеватори, щоб зірвати експорт хліба і тим підірвати базу радянської валюти... Після перших же виступів необхідно широко опублікувати і розіслати усім хлібним біржам і крупним хлібно-фуражним фірмам повідомлення СНТ, в якому їм повідомляється, що всі члени СНТ, які знаходяться в Росії, не тільки будуть здавати радянським зсипним пунктам і елеваторам свій хліб отруєним, але отруюватимуть і хліб, який здаватимуть інші. ... навіть часткове отруєння 3 4 пароплавів, завантажених радянським хлібом, незалежно від того, де це буде зроблено, утримає всі солідні фірми від купівлі радянського хліба... Те ж саме можна буде зробити з іншими радянськими експортними харчовими продуктами, наприклад, з сибірським маслом. Внаслідок введення своїх людей у вантажники, портові й митні службовці, це буде зробити неважко. Цим завдано було б радам удару, майже рівно­значного блокаді*.

Як бачимо, у цьому випадку, хоча і йде мова про реальне завдан­ня шкоди (отруєння хліба), але найбільший ефект від таких дій очіку­ється завдяки проведенню інформаційної операції (розсилка погроз відповідним об’єктам), тобто теж маємо спеціальну інформаційну операцію, хоч і з використанням реальних деструктивних акцій. На нашу думку, є достатньо підстав розглядати терористичний акт як один із варіантів СЮ, оскільки тероризм є не просто деструктивною діяльністю. Головна зброя тероризму - це його медіатехнологія, при­значена для створення якнайширшого громадського резонансу-

55

2Зрозуміло, що теракт, вчинений з використанням вибухівки, горючих чи отруйних речовин, може призвести до руйнації певного об’єкта чи навіть декількох і тим самим завдати відчутних матеріаль­них збитків. Яскравий приклад масштабності утрат від терористич­них актів дають події 11 вересня 2001 р. в Америці. Рудольф Джуліа- ні, що був тоді мером Нью-Йорка, вважає, що первісний збиток міста склав у сумі близько 60 млрд дол. З роками ця цифра може зрости до декількох трильйонів доларів. Відновлення ж зруйнованої частини будинку Пентагону у Вашингтоні обійдеться в 800 млн дол.

Але не це головне. Крім прямого економічного збитку, тероризм здійснює опосередкований негативний вплив на світовий економіч­ний процес, економіку окремих країн і регіонів, на окремі сектори економіки цілих країн.

На думку відомого економіста Бенджамена Зичера, найбільший збиток тероризм завдає, не ушкоджуючи або знищуючи майно, а створюючи атмосферу страху і непевності.

Той факт, що результати терористичної діяльності можуть сут­тєво впливати на курс цінних паперів біржі, стимулювати попит на певні товари, послуги або навпаки викликати його падіння, врешті- решт становити загрозу розвитку економіки в регіоні, країні, не міг ве зацікавити (і події останніх років цьому яскраве підтвердження) лідерів світового бізнесу, особливо представників потужних трансна­ціональних корпорацій, які в терористах вбачають перш за все ефек­тивний засіб забезпечення своїх інтересів, зокрема в конкурентній боротьбі.

Дії ісламістів обійшлися економіці Алжиру в 16 млрд дол. У1996- 2001 роках, після того як палестинські терористи провели серію терак- тіву Кенії, країна зіткнулася з такою проблемою, як відтік іноземних туристів. До речі, Кенія заробляла на туристах близько 500 млн у рік. А після терактів збитки туріндустрії складали 1 млн на добу. Аналогіч­ні процеси були відзначені в Індонезії після теракту на острові Балі.

У 2000 році Єгипет відвідало понад 5 млн туристів, Йорданію — 1,4 млн, Ізраїль — 2 млн. Туніс — 5 млн, ОАЕ — 3,5 млн туристів. Наслідки теракту 11 вересня 2001 р. для туризму цих країн неважко було передбачити. їхня економіка недорахувалася мільйонів і міль­йонів доларів, кількість зайнятих в інфраструктурі туризму скоро­тилося, чисельність безробітних зросла. Були закладені основи для розширення тероросередовища в цих країнах.

Мабуть, справедливим є твердження, що саме активність баск- ських терористичних угруповань служить причиною того, що Країн

абасків залишається економічно найменш розвинутою областю Іспанії. Показники економічного росту в ній на 10 % нижчі, ніж у середньо­му по Іспанії. У Колумбії, де активно діють декілька терористичних угруповань, іноземні інвестиції стали рідкістю, а рівень жнття насе­лення на 45 % нижчий, ніж у середньому по Латинської Америці, у Ізраїлі в 2000-2002 роках від рук терористів загинули 606 осіб і при- близно 4,5 тис. поранені. Від повсякденних атак арабів постраждав насамперед туризм. За підрахунками банку Ізраїлю, за останні роки терористи завдали країні збиток у розмірі 4 % ВНП.

Тероризм сам перетворився в прибутковий бізнес — бізнес на кро­ві тих нещасних, які гинуть у результаті проведених терактів. »Ство­рена Усамою бен Ладеном терористична мережа складається не тіль­ки зі збройних екстремістів: у нього є декілька хитрих і проникливих фінансових радників», — заявив в інтерв’ю Рейтер Стнвен Емерсон, керівник Антитерористичного інституту у Вашингтоні.

За інформацією агентства «Bloomberg», за кілька днів до теро­ристичних актів різко підскочили обсяги торгів акціями корпорацій UAL і AMR, що володіють авіаційними компаніями «United Airlines* і «American Airlines*. Літаки саме цих компаній терористи викорис­товували під час проведення терактів у Нью-Йорку і Вашингтоні. При­чому обсяги торгів у 12-25 разів перевищували звичайний рівень.

Хтось намагався в терміновому порядку позбутися від акцій на той момент досить прибуткових фірм. Як відомо, такі ф’ючерсні про­дажі в розрахунку на зниження курсу акцій (short selling) біржові спекулянти здійснюють тоді, коли ставлять на зниження в майбут­ньому ціни. За оцінками західних фахівців, цей «хтось* за пару днів до теракту на короткострокових продажах цінних паперів американ­ських авіакомпаній тільки на нью-йоркській і чікагській фондових біржах «заробив» більш ЗО млн дол.

Франкфуртська фондова біржа вивчила хід торгів акціями, опці- онами і ф’ючерсамн незадовго до 11 вересня 2001 р. Наприклад, ак­тивність торгів акціями страхової компанії «Munich Re» 6 і 7 вересня виросла майже вдвічі порівняно із середнім рівнем за останні півроку. Про подібні незвичайні продажі на фондових біржах заявили власті Франції й Швейцарії, де за два-трн дні до атакн відбулися масові ко­роткострокові продажі акцій страхових компаній. Аналогічні заходи були початі на токійській фондовій біржі й на фондовій біржі Осаки. Про значний вплив тероризму на бізнес свідчить і те, що приватні компанії усе частіше у своїх маркетингових розрахунках окремо роз­глядають терористичні ризики.

554

Ефективна протидія зовнішнім і внутрішнім загрозам національ­ній безпеці в економічній сфері значною мірою залежить від наявнос­ті в Україні загальнодержавної системи інформаційної безпеки, яка передбачає розробку і впровадження комплексу правових, організа­ційних та інжеиерно-технічних заходів.

Література до розділу 6