2. Інформаційна війна як форма ведення інформаційного протиборства

Інформаційні війни, СЮ та АІА є формами ведення інформацій­ного протиборства (ІП). Слід відмітити, що ІВ складаються з певної кількості СЮ й АІА, узгоджених між собою метою й упорядкованих у часі, але СЮ та АІА можуть і не бути складовими ІВ. ІП у наукових колах прийнято розрізняти в широкому і вузькому розумінні слова.

У широкому розумінні інформаційне протиборство — це фор­ма боротьби, що являє собою сукупність спеціальних (політичних, економічних, дипломатичних, технологічних, військових та інших) иетодів, способів і засобів вигідного впливу на інформаційну сферу об’єкта зацікавленості та захисту власної в інтересах досягнення по­ставлених цілей.

У вузькому розумінні інформаційне протиборство (у військовій, оборонній сферах) — це комплекс заходів інформаційного характеру, здійснюваних з метою захоплення й утримання стратегічної ініціати­ви, досягнення інформаційної переваги над супротивником і створен­ня сприятливого пропагандистського підґрунтя під час підготовки й ведення бойової й іншої діяльності збройних сил.

Види ІП: інформаційно-технічне й інформаційно-психологічне (ІПП). Головними об’єктами впливу інформаційно-технічного проти­борства є системи телекомунікацій і зв’язку, радіоелектронні засоби тощо. Об’єктом інформаційно-психологічного впливу залишають- ^ся свідомість і психіка населення й особового складу збройних сил, «іецслужб противника та системи формування суспільної думки і прийняття стратегічних рішень

.ІПВ передбачає цілеспрямовану розробку та поширення спеці­альної актуальної інформації* здатної зробити безпосередній або не­прямий вплив на суспільну свідомість, психологію і поведінку насе­лення, військовослужбовців. При цьому інформація психологічного і пропагандистського типу може бути не тільки усного, друкованого, письмового, аудіо та візуального походження, а й екстрасенсорного, телепатичного й іншого, розрахована насамперед на підсвідомість ре­ципієнта впливу.

ІП ведеться на трьох рівнях: стратегічному, оперативному та так­тичному. На стратегічному рівні ІП планують і координують найвищі органи державної влади. На оперативному та тактичному рівнях ця діяльність проводиться силами і засобами збройних сил, спецслужб, а також суспільно-політичних інститутів держави.

Інформаційна війна (ІВ) — форма ведення ІП між різними суб’єктами (державами, неурядовими, економічними або іншими структурами), який передбачає проведення комплексу заходів з нане­сення шкоди інформаційній сфері конфронтуючої сторони і захисту власної інформаційної безпеки.

Завдання І В:

• створення атмосфери бездуховності, негативного ставлення до культури та історичної спадщини у суспільстві конкурента чи ворога;

• маніпулювання громадською думкою і політичною орієнтацією населення держави з метою створення політичного напруження та стану, близького до хаосу;

• дестабілізація політичних відносин між партіями, об’єднаннями та рухами з метою розпалення конфліктів, стимулювання недо­віри, підозри, загострення ворожнечі, боротьби за владу;

• провокування, застосування репресивних дій з боку влади щодо опозиції;

• зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади та управління, інспірація помилкових управлінських рішень; введення населення в оману щодо роботи державних органів влади, підрив їх авторитету, дискредитація їхніх дій;

■ провокування соціальних, політичних, національно-етнічних і релігійно-конфесійних зіткнень;

ініціювання страйків, масових заворушень, інших акцій про­тесту та непокори;

• підрив міжнародного авторитету держави, її співпраці з іншими державами;створення чи посилення опозиційних угруповань чи рухів;

• дискредитація фактів історичної, національної самобутності на­роду; зміна системи цінностей, які визначають спосіб життя і світогляд людей;

• применшення та нівелювання визнаних світових досягнень у науці, техніці та інших галузях, перебільшення значення по­милок, недоліків, наслідків хибних дій та некваліфікованих урядових рішень;

• формування передумов до економічної, духовної чи військової поразки, втрати волі до боротьби та перемоги;

• представлення свого способу життя як поведінки та світогляду майбутнього, які мають наслідувати інші народи;

• підрив морального духу населення і, як наслідок, зниження обо­роноздатності та бойового потенціалу;

• здійснення іншого деструктивного ідеологічного впливу;

• нанесення шкоди безпеці інформаційно-технічної інфраструк­тури (машинно-технічним засобам, програмному забезпечен­ню, мережам передачі даних, засобам та режиму захисту від не­санкціонованого витоку інформації);

• захист від іншого деструктивного ІПВ та ІТВ.

Основне завдання ІВ (між державами) — здійснення безпосеред­нього негативного руйнівного впливу на сукупну політичну могут­ність держави шляхом послаблення її реальних і потенційних мож­ливостей щодо забезпечення власної безпеки, створення труднощів у внутрішньому розвитку й проведенні активної зовнішньої діяльнос­ті, а також у підтриманні міжнародних зв’язків, завдання шкоди по­літичному іміджу, тобто ослаблення правлячої еліти, встановленого нею соціально-політичного режиму чи навіть сприяння усуненню останньої від влади.

Розглянемо об’єкти посягань ІВ. Загалом об’єкт — те, на що спря­мовано певну діяльність, а в нашому випадку — те, на що суб’єкт ІВ намагається вплинути з метою досягнення позитивного результату Для нього. Отже, головний об’єкт, на якому концентрується безпосе­редній інформаційний деструктивний вплив у межах заходів ІВ, — громадська думка та свідомість окремої людини.

Об’єкти посягань ІВ поділяються на:

• загальні об’єкти;

• спеціальні об’єкти;

• об’єкти розвідувальних спрямувань.

До загальних об’єктів можна віднести правопорядок, нормальне функціонування органів влади та управління, мобілізаційну готов­ність і боєздатність збройних сил, органів безпеки та правоохоронних структур, налагоджені зовнішньополітичні зв язки, міжнародний авторитет держави.

До спеціальних об'єктів — можна віднести суспільство загалом та окремі його верстви, прошарки, групи осіб, окремих їх представни­ків. Це може бути той чи інший етнічний або соціальний прошарок чи навіть специфічні групи осіб, приміром, представники маргінальних елементів, зокрема засуджені, безпритульні, сектанти, політизоваиі радикали з чнсла націоналістів, анархістів тощо.

До категорії об'єктів розвідувальних спрямувань ІВ належать:

• засоби масової інформаціїта комунікації, інформаційні агентства, незалежні аналітичні центри та дослідні установи, які постійно займаються висвітленням ситуацій, що виникають у державі, регіоні та світі, здійснюють аналіз і прогнозування можливого перебігу подій, тенденцій у різних суспільно-політичних, гео- політичних, геоекономічних та геостратегічних процесах;

• відповідні підрозділи міністерств, відомств чи інших органів державного управління, на які покладається обов’язок налаго­дження і підтримання зв’язків із громадськістю та інформуван­ня останньої щодо діяльності зазначених установ, а також інші об’єднання громадян, які виступають від імені своїх членів. Такими структурами е політичні партії та блоки, громадські організації, профспілки тощо, які певним чином впливають на політичні процеси у державі.

Отже, основними об’єктами деструктивного інформаційною впливу є:

• ідеологічно-психологічне середовище суспільства, пов’язане з використанням інформації, інформаційних ресурсів та інфор­маційної інфраструктури для здійснення впливу на психіку і поведінку людей;

• інформаційні ресурси, які розкривають духовні, культурні, іс­торичні, національні цінності, традиції, надбання держави, на­ції в різних сферах жнття суспільства;

• інформаційна інфраструктура, тобто абсолютно всі проміжні ланки між інформацією та людиною;

• система формування суспільної свідомості (світогляд, політичні погляди, загальноприйняті правила поведінки тощо);

• система формування громадської думки;

• система розроблення та прийняття політичних рішень;

• свідомість та поведінка людини.

Попри все, головним об’єктом ураження залишається людина, прихований вплив на яку здійснюється через її нервову систему та пси­хіку, здебільшого на підсвідомому рівні. Прн цьому використовуєть­ся подвійна психобіологічна природа інформації. Так, «комфортна» на рівні психобіологічного сприйняття інформація може спричинити шкоду на психосоціальному рівні чи навпаки, «цікава» — призвести до неусвідомлюваних психобіологічних негараздів, стимулюючи де- віантну поведінку особи та руйнувати позитивні соціальні тенденції в суспільстві.

Цілеспрямований інформаційний вплив на населення передба­чає пануюче становище суб’єкта ІВ у всіх сферах життєдіяльності іншої держави: економічній, політичній, психологічній, релігійній, науково-технічній, мистецькій, а також міжнаціональних і міжна­родних зв’язків. Зростання ефективності заходів безпосереднього під­риву, зокрема ІВ, досягається за рахунок встановлення контролю над інформаційним простором іноземної країни, точності та цілеспрямо­ваності таких акцій з урахуванням необхідного обсягу та рівня досто­вірності інформації, що доводиться, ступеня диференціації населення за системами матеріальних і духовних цінностей, здатності адекватно сприймати відомості та реагувати на них, а також політичної, еконо­мічної, етнорелігійної та іншої ситуації в державі й регіоні.

Відповідно до визначення ІВ слід зробити акцент на тому, що об’єкт спрямовують на таку поведінку, яка за своєю суттю є проти­лежною його інтересам. Когнітнвний характер операції визначаєть­ся уведенням до сфери життєдіяльності певної особи чи групи нових елементів, які мають призвести до змін у діяльності цих осіб (груп). Способи уведення такого роду елементів сприяють утворенню методів та відповідних форм ІВ. Сили та засоби, які використовуються у про­цесі їх імплантації, можна визначити як такі, що застосовуються під час проведення певного заходу безпосереднього підриву.

Нині є величезна кількість різноманітних технологій здійснення негативного впливу на духовно-ідеологічну сферу життєдіяльності суспільства. їх можуть застосовувати спецслужбн іноземних держав, терористичні організації, політизовані радикальні угруповання, кри­мінальні структури, транснаціональні корпорації та інші формальні й неформальні учасники сучасних міжнародно-правових відносин. При­наймні можливість такого використання видається досить реальною

.Крім цього, характер деструктивних впливів на інформаційний простір, тобто на процеси отримання, оброблення, збереження й по- ширення інформації будь-якого виду, визначає три форми ІВ:

• вплив на форму повідомлень, механізми їх передачі, зберігання, обробки даних тощо;

• блокування передавання повідомлень;

• вплив на зміст повідомлень шляхом проведення СЮ та АІА.

Інститут національно-стратегічних досліджень США та деякі за­хідні експерти і вчені виділяють сім складових елементів ІВ:

1. Стратегія і тактика нейтралізації органів управління проти­вника (командна війна).

2. Розвідувальна війна.

3. Електронна війна.

4. Психологічна війна.

5. Комп’ютерна війна.

6. ІВ в економічній сфері.

7. Інформаційний тероризм.

Основними компонентами ІВ у військовій сфері прийнято вва­жати:

• розвідку;

• контррозвідку (насамперед протидію розвідці противника, включаючи маскування і дезінформацію);

• радіоелектронну боротьбу;

• автоматизоване управління військами і зброєю;

• з’ясування державної приналежності військових об’єктів, їх ідентифікацію;

• навігаційне забезпечення своїх військ (сил) і засобів;

• морально-психологічне забезпечення дій власних військ (сил), психологічну боротьбу (придушення) противника.

Інформаційний вплив на особистість, суспільство і державу під час ІВ здійснюється за допомогою інформаційної зброї (ІЗ). Теоре­тики відносять до цього виду зброї широкий спектр заходів і засобів інформаційного впливу на противника — від дезінформації й пропа­ганди до засобів радіоелектронної боротьби.

Наведемо деякі найвживаніші в публікаціях визначення інфор- маціі зброї:

комплекс специфічних програмно-інформаційних засобів, ство­рених для ураження інформаційного ресурсу противника; засоби знищення, викривлення або викрадення інформаційних масивів, добування з них потрібної інформації після подоланнясистем захисту, обмеження або заборони доступу до них неза­конних користувачів, дезорганізації роботи технічних засобів, виведення з ладу телекомунікаційних мереж, комп’ютерних систем — усього високотехнологічного забезпечення життєді­яльності суспільства й функціонування держави;

• засоби подолання систем захисту, засоби дезорганізації роботи технічних засобів та комп’ютерних систем;

• технічні або програмні засоби для забезпечення несанкціонова­ного доступу або, навпаки, обмеження доступу до інформацій­ної бази даних; порушення штатного режиму функціонування технічних засобів і програмного забезпечення, а також виведен­ня з ладу ключових елементів інфраструктури окремої держави або регіону.

У деяких джерелах сутність ІЗ визначається через розвиток ін­формаційних технологій, які забезпечують можливість системам (індивідам, суспільним або політичним угрупованням, державам) з більш високим рівнем інформатизації керувати системами з дещо нижчим рівнем інформатизації, спрямовуючи їх діяльність у своїх інтересах під постійним інформаційним контролем.

Найбільш вдалим, на наш погляд, є таке визначення: інформацій­на зброя — це різновид зброї, головними елементами якої є інформація, інформаційні технології (зокрема технології інформаційного впливу), інформаційні процеси та технічні засоби, що застосовуються в ІП.

На сьогодні за допомогою інформаційної зброї протиборчі сторони здатні вирішувати стратегічні завдання, зокрема: завдавати серйозної шкоди національним інтересам, підривати основи державності; дис­кредитувати органи влади й ускладнювати прийняття ними важли­вих рішень, паралізувати управління країною в кризових ситуаціях; створювати атмосферу напруженості в суспільстві, провокувати соці­альні, політичні, національні і релігійні безладдя, ініціювати страй­ки, масові заворушення й інші акції економічного протесту; створю­вати атмосферу бездуховності й аморальності, негативного ставлення до культурного спадку; дезорганізовувати техносферу, економіку, систему комунікацій; підривати міжнародний авторитет держави, перешкоджати її співробітництву з іншими країнами.

В оборонній сфері об’єктами ІЗ є, по-перше, інформаційні ресурси стратегічного управління, науково-дослідних підрозділів, військово- промислового комплексу, по-друге, системи зв’язку та управління військами і зброєю, їх інформаційне забезпече-чня, по-третє, інформа-

109

ційні інфраструктури, зокрема центри обробки й аналізу інформації штабів, пункти управління, вузли та лінії зв язку силових структур, по-четверте, морально-психологічний стан військ.

Інформаційно-технічне протиборство теж є важливим аспектом нинішньої ІП. У сучасних умовах, коли відбувається бурхливе зрос­тання темпів розвитку не тільки засобів масової інформації і комуні­кації, а й обчислювальної техніки, автоматизованих систем управлін­ня, електронних засобів інформаційного обміну, зокрема міжнародної глобальної інформаційної мережі Інтернет, з’явилися принципово нові прийоми і методи подачі інформації.

Таким чином, ІЗ може служити ефективним засобом знищення, зміни або розкрадання інформаційних масивів, здобування з них не­обхідної інформації після подолання систем захисту, обмеження або заборони доступу до них законних користувачів, дезорганізації робо­ти технічних засобів, виведення з ладу телекомунікаційних мереж, комп’ютерних мереж, усього високотехнологічного забезпечення життєдіяльності суспільства і функціонування державних структур.

Головним завданням ІЗ є, за яскравим висловом М. А. Булгакова, «розруха в головах», яка небезпечніша за розруху в економіці, тому що втрата національних, духовних цінностей веде до виродження на­роду й краху суспільства. Об’єктами ІЗ є: психіка і свідомість насе­лення, інформаційно-технічні системи, інформаційні ресурси.

У сучасній науковій літературі виділяють такі види ІЗ: психо­тронна («психофізична»), засоби програмно-математичного впливу на функції ЕОМ, інформаційні матеріали.

Психотронна («психофізична») зброя. Її дія заснована передусім на використанні дистанційного впливу на людину з метою корекції н поведінки й фізіологічних функцій. Психотронна зброя, передбачає використання у воєнних, спеціальних цілях можливості та знання психотроніки, її засоби, методи, прилади, конструкції, генератори.

Засоби для змінювання свідомості особистості є різновидом психо­тронної зброї. Процес змінювання свідомості полягає у програмуван­ні поведінки на підсвідомому рівні (шляхом впливу на мозок) такими засобами: гіпноз, навіювання, ультразвукові мікрохвильові випромі­нювання, психохірургія, психофармакологія тощо. Отже, розглянемо детальніше реалізацію зазначених засобів змінювання свідомості:

1. Засоби створення голографічних зображень в атмосфері: го­лосові синтезатори, що дозволяють формувати провокаційні повідо­млення, передавати їх голосами лідерів країни та поширювати їх че­рез засоби масової інформації.

17

2. 0Клас засобів програмно-математичного впливу на функції комп’ютерів, які здатні порушити й паралізувати інформаційні сис­теми й мережі та інші автоматичні системи, що забезпечують функці­онування органів управління державних і військових об’єктів, про­мисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, банків тощо.

3. Комп'ютерний вірус — спеціальна програма, яка здатна до са- морозповсюдження без відома користувача і всупереч його бажанню. Вона заражає програмне забезпечення шляхом свого об’єктного коду до коду зараженої програми. Є вже вірусн («вірус 666»), які згубно впливають на психофізіологічний стан оператора — користувача комп’ютера.

4. «Логічна бомба» — програмна закладка, яка завчасно впрова­джується в інформаційні системи й мережі, що забезпечують управлін­ня об’єктами військової та цивільної інфраструктури. «Логічна бомба* за сигналом або у встановлений час приводиться в дію, знищуючи або модифікуючи інформацію в комп’ютері, виводячи його з ладу.

5. «Троянський кінь» (різновид «логічної бомби») — програма, яка дозволяє здійснювати прихований, несанкціонований доступ до івформаційних ресурсів противника для добування розвідувальних даних.

Водночас засоби впровадження комп’ютерного вірусу і «логічної бомби» в державні, цивільні та військові інформаційні системи й ме­режі та керування ннми на відстані поділяються на:

• нейтралізатори тестових програм, що забезпечують невнявлення

випадкових і навмисних «недоліків» програмного забезпечення;

• засоби придушення інформаційного обміну в телекомунікацій­

них мережах, фальсифікації інформації в каналах державного та військового управління;

• засоби впровадження «потрібної» для іншої сторони «правдопо­

дібної» інформації.

До великого класу засобів інформаційного впливу на соціотехніч- ні й технічні системи належать: засоби, що ґрунтуються на випромі­нюванні енергії (засоби радіоелектронної боротьби), електромагніт­на зброя. Акустична зброя викликає безпричинний страх, головний біль, непередбачувані дії.

Інформаційні матеріали — сукупність джерел та систем, що міс­тять інформацію, призначену для передачі.

За формою подання вони поділяються на:

' текстові інформаційні матеріали: документи, книги, журнали, газети, довідники, каталоги, рукописи

• ;графічні або образотворчі: графіки, креслення, плани, схеми,

карти;

• аудіовізуальні: звуко- та відеозапис, кінофільм, діапозитив, фо­

тографія.

Розповсюдження інформаційних матеріалів ведеться спеціаль­ними підрозділами спецслужб та (або) за їх матеріалами засобами масової інформації.

Інформаційна зброя найбільшу небезпеку становить через те, що її застосування має знеособлений характер і легко маскується під за­ходи захисту. А в разі створення програмних продуктів у великому обсязі неважко утворити зони по декілька команд, які під час експлу­атації програмної системи сформуються в дефект будь-якого типу. Крім того, така зброя дозволяє навіть вести наступальні дії анонімно, без оголошення війни.

Заборонити розроблення й використання ІЗ, як це зроблено щодо хімічної й бактеріологічної зброї, є маловірогідним. Обмежити зусил­ля багатьох країн у формуванні єдиного глобального інформаційного простору також неможливо.

Поява ІЗ змінила погляди на способи ведення війни й можливий характер війн майбутнього. Ефект від застосування такої зброї порів­нюється з ефектом від застосування зброї масового ураження, а вар­тість значно нижча; вона повніше, ніж традиційна зброя, відповідає зростаючим тенденціям у досягненні державами своїх політичних цілей без прямого використання чисельних армій і безпосереднього знищення живої сили противника.