Розділ 1 сутність інформаційної безпеки держави, суспільства та особи

1. Інформаційні відносини, діяльність, суверенітет і безпека

Дослідження такого складного явища, як інформаційна безпека може бути успішним лише за умови наявності розробленого понятій­ного апарату. Головною складовою цього апарату є система термінів, завдяки яким розкриваються сутнісні моменти досліджуваного яви­ща. Визначення таких понять, а також виявлення взаємозв’язків між ними і є завданням цього розділу.

Безумовно, найголовнішим у цьому випадку є поняття інформа­ції та інші, органічно пов’язані з ним терміни. Тому можна виокреми­ти такий понятійно-логічний ланцюг.

Інформація (згідно із Законом України «Про інформацію») — це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, Що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природно­му середовищі.

Але більш повне визначення інформації — це відомості про осіб, предмети, технології, засоби, ресурси, події та явища, що відбувають­ся в усіх сферах діяльності держави, життя суспільства й у довкіллі.

15

7Незалежно від форми їх надання; відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб.

Одним із різновидів інформації є інформація документована, тобто така, що зафіксована на матеріальному носії.

Особистість постійно перебуває під впливом інформації, що по­ширюється в просторі цілеспрямовано або довільно. До розвитку су­часних кібернетичних систем під простором поширення інформації розуміли атмосферу, стратосферу, космос, водні акваторії океанів і морів. Зараз розуміння інформаційного простору включає додатково кібернетичні та віртуальні системи. Розглядаючи вплив інформацій­ного простору на особистість, слід враховувати, що він здійснюється також і на суспільство та державу і через них опосередковано на кож­ного індивідуума. Цей вплив може мати конструктивний (безпечний) і деструктивний (небезпечний) характер.

Основними принципами інформаційних відносин є:

• гарантованість права на інформацію;

• відкритість, доступність інформації та свобода обміну нею;

• об’єктивність, достовірність, повнота і точність інформації;

• законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Суб'єктами інформаційних відносин є:

• фізичні особи;

• юридичні особи;

• держава.

Суб’єктами інформаційних відносин, відповідно до законодав­ства України, можуть бути також інші держави, їх громадяни та юри­дичні особи, міжнародні організації й особи без громадянства.

Об’єктами інформаційних відносин є документовані або публіч­но оголошувані відомості про події та явища у сфері політики, еконо­міки, культури, охорони здоров’я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших галузях. У контексті цих відносин суб’єкти ді­ють на об’єкти з метою задоволення своїх потреб.

Інформаційна діяльність — це сукупність дій, спрямованих на задо­волення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Саме з цією метою органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, сис­теми, мережі, бази й банки даних тощо. Порядок їх створення, струк­тура, права та обов’язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також місцевого й регіо­нального самоврядування.

158

Інформаційні ресурси України — це вся інформація, яка нале­жить нашій державі, незалежно від змісту, форм, часу й місця ство­рення, поширення та зберігання. Україна самостійно формує інфор­маційні ресурси на своїй території та вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених законами і міжнародними дого­ворами. Національні інформаційні ресурси є основою інформаційно­го суверенітету України.

Інформаційний суверенітет — це невід’ємне право людини, сус­пільства, держави на самовизначення та участь у формуванні, розви­тку та здійсненні національної інформаційної політики відповідно до Конституції, чинного законодавства України, міжнародного права в національному інформаційному просторі України.

Інформаційний суверенітет України забезпечується:

• виключним правом власності України на інформаційні ресурси,

що формуються за рахунок коштів державного бюджету;

• створенням національних інформаційних систем;

• встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних

ресурсів України;

• використанням національних інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.

Інформаційний суверенітет України, крім цього, має забезпечу­ватися проведенням цілісної державної програми відповідно до Кон­ституції та чинного законодавства України і норм міжнародного пра­ва шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій та програм, що стосуються національної інформаційної політики Укра­їни. Головною передумовою існування інформаційного суверенітету є належний стан інформаційної безпеки держави, суспільства та його громадян.

Інформаційна безпека (згідно із законодавством України) - стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і дер­жави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; не­гативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, ви­користання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.

На наш погляд, це визначення як і сам Закон У країни ♦ Про Осно­вні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007— 2015 роки» не зовсім повні, оскільки не передбачається розгляд різ-

159

иовидів інформаційної безпеки. До того ж у цьому законі дуже добре описані технічні аспекти інформаційної безпеки, але майже не приді­лено уваги інформаційно-психологічним аспектам.

У зв’язку з тим, що стан захищеності об’єкта від інформацій­них впливів тісно пов’язаний зі станом його інформаційного розви­тку, то поняття «інформаційна безпека» можна визначити як стан інформаційного розвитку (технічного, інтелектуального, соціально- політичного, морально-етичного), за якого сторонні інформаційні впливи не завдають суттєвої шкоди національним інтересам. Але це визначення не дає можливості поділу інформаційної безпеки на її різ­новиди.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА (ІБ) - стан захищеності особи, сус­пільства і держави, при якому досягається інформаційний розви­ток (технічний, інтелектуальний, соціально-політичний, морально- етичний), за якого сторонні інформаційні впливи не завдають їм суттєвої шкоди.

Це визначення найбільш оптимальне тому, що об’єднує пасивну (стан захищеності) та активну (стан інформаційного розвитку) скла­дові, а також є лаконічним і передбачає поділ інформаційної безпеки на різновиди.

Інформаційний вплив — організоване цілеспрямоване застосу­вання спеціальних інформаційних засобів і технологій для внесення змін у свідомість особи чи населення (корекція поведінки) та (або) інформаційно-технічну інфраструктуру об’єкта та (або) фізичний стан людини.

Інформаційно-психологічний вплив (ІПВ) — вплив на свідомість осо­би і населення з метою внесення змін у їх поведінку та (або) світогляд.

Інформаційно-технічний вплив (ІТВ) — вплив на інформаційно- технічну інфраструктуру об’єкта з метою забезпечення реалізації не­обхідних змін у його роботі (зупинка роботи, несанкціонований витік 16

0інформації, програмування на певні помилки, зниження швидкості обробки інформації та ін.), а також вплив на фізичний стан людини. ГГВ становить загрозу безпеці інформаційно-технічної інфраструкту­ри та фізичному стану людини.

Безпека інформаційно-технічної інфраструктури — це стан за­хищеності, який забезпечує її ефективне використання та захист від можливого ІТВ.

Безпека інформаційно-технічної інфраструктури поділяється на безпеку:

• машинно-технічних засобів (автоматизованих систем та ме­реж);

• програмного забезпечення;

• режиму захисту від несанкціонованого витоку інформації.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ОСОБИ — це стан захищеності пси­хіки та здоров’я людини від деструктивного інформаційного впливу, який призводить до неадекватного сприйняття нею дійсності та (або) погіршення її фізичного стану.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА СУСПІЛЬСТВА — можливість без­перешкодної реалізації суспільством та окремими його членами своїх конституційних прав, пов’язаних з можливістю вільного одержання, обробки, створення й поширення інформації, а також ступінь їх за­хисту від деструктивного інформаційного впливу.

Необхідний рівень ІБ суспільства забезпечується сукупністю по­літичних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на по­передження, виявлення й нейтралізацію тих обставин, факторів і дій, які можуть завдати збитків чи зашкодити реалізації інформаційних прав, потреб та інтересів країни та її громадян.

Слід зазначити, що ІБ особи та суспільства між собою тісно пов’язані. ІБ суспільства та його окремих осіб залежить від рівня:

інтелектуальності, спеціальної теоретичної й практичної підго­товки;

критичного мислення, морального та духовного вдосконалення;

гармонійного розвитку особистості в суспільстві;

технічних засобів захисту.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ — це стан її захище­ності та інформаційного розвитку, за якого спеціальні інформаційні операції, акції інформаційної агресії, інформаційний тероризм, не­законне зняття інформації за допомогою спеціальних технічних засо­бів, комп’ютерні злочини та інші деструктивні інформаційні впливи не завдають суттєвої шкоди національним інтересам (див. схему)

.

Спеціальні інформаційні операції (СЮ) — це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію, які перед­бачають прихований вплив на її свідомість і поведінку за допомогою використання організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети.

Акції інформаційної агресії (АІА) — легальні та (або) протиправ­ні акції, які проводяться шляхом поширення упередженої, неповної або недостовірної інформації, що можуть призвести до негативного впливу на інформаційну безпеку держави.

Інформаційний тероризм — небезпечні діяння з інформаційного впливу на соціальні групи й окремих осіб, державні органи владн та управління, пов’язані з поширенням інформації, яка містить погро­зи переслідуванням, розправою, вбивствами, а також викривлення 16

2об’єктивної інформації, що спричиняє виникнення кризових ситуа­цій у державі, нагнітання страху і напруги в суспільстві.

Комп’ютерна злочинність — це відносно масове, соціальне яви­ще, яке складається з суспільнонебезпечних діянь, де електронно- обчислювальні машини, мережі, системи та представлена в них ін­формація є знаряддям або предметом злочинних діянь.

Об’єктами забезпечення ІБ держави є:

• інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура (суб’єкти та засоби створення, поширення інформації і передачі даних);

• інформація (особиста, конфіденційна, власність держави, з об­меженим доступом);

• свідомість (особи, групи осіб, суспільства).