2. Особливості використання критерію оцінки "Тиражованість пам'ятки культури" для різних видів пам'яток.

Тиражованість пам’ятки– спеціальний критерій, який вказує на наявність позитивної і достовірної інформації про існування певної кількості пам’яток, аналогічних до експерто­ва­ної. Критерій ранжується на три рівні за значимістю незалежно від того, є предмет експертизи продуктом промисло­вості, пам´яткою приро­ди чи авторським твором. Пам´ятки поділяють на типові, рідкісні та унікальні. Перший рівень ранжування критерію – пам’ятка є тиражованою (кількість аналогів є достатньою), тобто типовою, предметом серійного вироб­ництва (1). Другий – пам’ятка є рідкісною і тиражованою у кількох примір­ни­ках (2). Третій – пам’ятка є унікальною, тобто неповторною або наявною у одному або двох екземплярах (4).

Контраверсійні поправки до цього крите­рію ранжуються на три рівні за значимістю. Перший – інформація про тиражування або кількість пам’яток є повністю відомою, їх існує багато або у достатній кількості. Інформація є достовірною або спе­ци­фіка поставленого експертного завдан­ня не передбачає використання цього критерію взагалі (1). Другий рівень передбачає враху­вання стану обмеженності корисної інформа­­ції про тиражованість пам´ятки (0,5). Третій – інформація є особливо важливою і потрібною, але відсутня, що обумовлює зменшення спожив­чої цінності пам´ятки (0,25).

Непоодинокими є випадки, коли художник пише один сюжет кілька разів, скульптор висікає однакові фігури або здійснюється авторське копіювання окремих пам´яток культури. У цих випадках слід розрізняти авторські копії, які у принципі не слід вважати тиражованими навіть тоді, коли їх багато і вони майже однакові, наприклад відлиті у бронзі за допомогою однієї форми. Кожна з таких речей в залежності від мотивації до створення може бути визнаною самостійним авторським твором. Водночас, знання про те, що сам автор ставив за мету тиражування, може бути аргументом на користь визнання пам´ятки тиражованою. Звичайно, такі мотивації мають підтверд­жу­ватися документально та результатами досліджень. Для деяких мистецьких творів, наприклад літографій і гравюр, критерій приміняють, коли йдеться про копії виготовлені після першого десятка відтисків. Критерій має також зрозумілі обмеження етичного характеру на використання у випадках оцінки окремих пам′яток нерухомості, остеологічних пам’яток та інше. Ігнорування критерієм, як правило, не призводить до суттєвого спотворення результатів експертизи, адже його сутність може бути врахованою у інших критеріях.

№ 4

1. Принципи побудування шкали для якісної та вартісної оцінки пам’яток.

Не все можна оцінити за вартістю, але усе можна оцінити за якістю. Об’єктивного та формульно визначеного зв’язку між якістю та вартістю реальних предметів не існує. Цей зв’язок є суб’єктивізованим наявністю у реальних предметів ознак корисності для суб’єкта (споживчої цінності) і осмислюється лише як часткова відповідність якості до вартості й навпаки.

Шкали оцінки – це дискретні та впорядковані послідовності семантично точних визначень і формулювань, що описують рівень або стан якості предметів, подеколи спроектовані на номінальний числовий ряд або виражені у послідовності словосполучень для опису окремих станів якості.

Наприклад, коли вивчають стан збереження археологічних знахідок, використовують таку шкалу для визначення їх якості: «пам’ятка повністю збережена»; «пам’ятка частково збережена»; «пам’ятка збережена у фрагментах». Як бачимо, виділяються три дискретні характеристики якості, кожна з яких є цілком зрозумілою і однозначно сприймається усіма фахівцями. В інших випадках, коли практична потреба вимагає максимально точно описати стан якості, можуть застосовуватися більш розширені, але теж дискретні шкали. Вимоги до них такі самі – кожен стан якості має бути чітко сформульованим, всебічно розтлумаченим і однозначно сприйматися усіма експертами.

Рівень семантичної деталізації (фрагментації) шкал якості визначається у відповідності з практичними потребами. Так, для визначення якості великих діамантів за кольором, використовують шкалу оцінки, яка має одинадцять або, навіть, тринадцять окремих формулювань і відповідних позначок¹. Це пояснюється неохідністю зменшити різницю у вартості двох суміжних за якістю каменів у деклараціях вартості від продавця, адже, якщо шкала буде досить «грубою», ця різниця становитиме десятки тисяч доларів, буде слабко аргументованою і не сприйматиметься покупцем. При визначенні якості інших дорогоцінних каменів, які є менш цінними, застосовують менш деталізовані шкали якості². Отже рівень деталізації обумовлений комерційною потребою у зменшенні різниці у вартості каменів з суміжних якісних груп, адже чим більш детальною є шкала якості, тим менша ця різниця .

Добре спроектовані шкали якості особливо важливі при побудуванні прогнозів вартості пам’яток культури, адже при виконанні таких робіт має місце етап роботи, який дозволяє встановити чітко виражену та формалізовану відповідність між їх якістю та вартістю. Cлід пам’ятати, що не існує жодного повністю адекватного та об’єктивного способу знайти формальну відповідність між уявленнями про якість та показниками вартості. Розуміння цієї тези, яка, зокрема, формулює головне прокляття економіки, дозволяє визначитися у питанні про можливість точного прогнозування вартості культурних цінностей, а також розумінні можливих меж законодавчого регулювання у сфері обігу культурних цінностей.