2. Особливості використання критерію оцінки "Вік пам'ятки культури" для різних видів пам'яток.

Вік пам’ятки– один з найбільш важливих спеціальних кри­те­ріїв, який передбачає можливість збільшення індексу соціокультурної цінності памяток у звязку з більш раннім часом їх створення або знаходження (наприклад, для пам’яток природи). Час створення пам’ятки у випадку відсутності датуючих написів встановлюється у відносних шкалах та максимально точно на підставі фактично підтвердженої інформації про місце знахідки, органолептичних та аналітичних даних: може бути також встановленим приблизно; з точністю; як мінімум, до століття; а за можливості, із зазначенням більш певного часового періоду (початок, середина, кінець, третина, чверть століття, рубіж століть, десятиліття). Документальне, стилістичне та (або) аналітичне підтвердження часу виго­товлення пам’ятки є обов’язковим. Підтвердження віку пам’ятки є також важливим для підтвердження її автентичності.

Індекс соціокультурної цінності пам’ятки збільшується пропорційно віку пам’ятки, згідно з загально прийнятими періодами світової історії, а також до таких рівнів ранжування шкали виміру: перший – це пам’яткиновітньої історії або памятки, виготовлені у недалекому минулому (до 50 років) (1); другий – пам’ятки нової історії, вік яких становить до 100 років(2); третій – пам’ятки історії середньовіччя, вік яких сягає до 300 років (4); четвертий – пам’ятки стародавньої історії, вік яких сягає до 1000 років (8); пятий – пам’ятки древньої історії, вік яких до 2000 років (16); шостий – пам’ятки первісної історії людства, вік яких сягає понад 2000 років (32). Враховуючи типологію і видову специфіку окремих груп памяток, критерій застосо­вують неоднаково.

Так, від пам’яток природи обчислюють з моменту їх вилучення з природного середовища, наприклад, кристал смарагда має природний вік 100 мільонів років, однак в музейну колекцію мінералів від потрапив 10 тому. Відтак його вік як пам’ятки природи становить лише10 років.

Контраверсійні поправки до цього крите­рію ранжуються на три рівні за значимістю. Перший – інформація про вік пам’ятки є повністю відомою і достовірною або спе­ци­фіка поставленого експертного завдан­ня не передбачає використання цього критерію взагалі (1). Другий – інформація є важливою, але не може вважатися повністю досто­вірною, підтверджується частково, опосередкова­но або має посилання на кілька альтернативних джерел (0,5). Третій – інформація є потрібною, має визначальне значення, але є невідомою і передбачає зменшення спожив­чої цінності пам´ятки (0,25).

Використання критерію при вивченні різних пам’яток має особливості, а саме: вік природничих пам’яток часто взагалі не приймають до уваги, як це притаманно зразкам мінералогічних колекцій. У інших випадках відраховують з момента їх вилучення предмета з природного середовища. Вік не природничих пам’яток встановлюється з моменту їх створення.

№ 3

Основні підходи та принципи оцінки пам'яток культури.

Оцінка якості і вартості пам’яток культури може здійснюватися з різною метою – обліку, страхування ризиків, передпродажною підготовкою, оцінкою матеріальної шкоди, застави або як консультація перед купівлею. У цих та інших випадках прогнозований показник якості й вартості пам’ятки буде дуже відрізнятися. Побудувати універсальний принцип оцінки пам’яток культури навіть з урахуванням її мети неможливо.

Принципи оцінки – це власне система критеріїв оцінки, які забезпечують цілісне й системне сприйняття сутності предмета не тільки як такого, але й у конкретній ситуації, часі чи комерційній операції.

Головною причиною неможливості здійснення однозначної і повністю аргументованої оцінки вартості будь-якої пам’ятки культури є об’єктивна відсутність зв’язку між якістю та вартістю. Цей зв’язок завжди є обумовленим суб’єктивними факторами.

Підводячи підсумок сказаному, маємо сформулювати кілька головних тез, які необхідні при роботі в сфері оцінки пам’яток культури:

Оцінка якості й вартості завжди здійснюється з урахуванням того, що експертне завдання відповідає змісту однієї з трьох множин, які описують відповідні уявлення про особистість, суспільство і природну сутність пам’ятки виражену загальною кількістю позитивної інформації про неї. Відтак, повинні існувати щонайменше три відмінні протоколи оцінки;

Сукупність власних ознак характеристик культурних цінностей, які будуть використовуватися для оцінки, повинна бути уніфікованою в межах загальної класифікації пам’яток культури і деталізованою в окремих протоколах для обрахування відповідних індексів якості, що описують уявлення про особистість, суспільство і природну сутність пам’ятки виражену загальною кількістю позитивної інформації про неї;

Шкали критеріїв для оцінки повинні бути спроектованими із детальними обґрунтуваннями рівнів їх деталізації, а усі узагальнення щодо якості пам’яток культури, повинні супроводжуватися докладними тлумаченнями і загальною класифікацією;

Прогнозування вартості пам’яток культури повинне базуватися на принципі відповідності між якістю та вартістю але, водночас, слід пам’ятати про відсутність будь-яких ознак об’єктивного існування цієї відповідності.

Слід також пам’ятати, що прогнозована вартість є лише теоретично обґрунтованим показником і не має співпадати з операційною вартістю, яка має місце на ринку. Ринкова (операційна) вартість у окремих випадках (не завжди) може бути використаною для аналізу причин і складових, які обумовлюють різницю між прогнозованою та операційною вартістю.

Отже, враховуючи подані вище тези, опишемо три різновиди оцінок якості пам’яток культури, що безпосередньо витікають з загальної класифікації:

Індекс соціокультурної цінності пам’яток, який визначає рівень якості пам’ятки у відповідності з загальною кількістю позитивної інформації про неї і описується дедуктивною теорією оцінки пам’яток культури.

Індекс рівня задоволення гуманітарних потреб особистості, який вказує на рівень задоволення потреб особистості в обрядах причастя-відлучення та обдаровуваня-віддаровуання, з урахуванням її соціального становища та фінансової спроможності. Індекс описується гуманістичною теорією оцінки пам’яток культури.

Індекс суспільно-виховної цінності пам’яток, який визначає можливість їх використання у якості символів суспільно-виховного значення, а також для формування колективно сповідуваних ідеалів щодо організації суспільства. Індекс описується дистрибутивною теорією оцінки пам’яток культури;

Для врахування ситуативних особливостей при здійсненні операцій з культурними цінностями, додатково і окремо оцінюють також Індекс ліквідності, який є найбільш суб’єктивною характеристикою, що спирається на результати спостережень (у тому числі й результатах аналітичного дослідження ринків) рівня продажів аналогічних товарів протягом певного проміжку часу, або на аналіз опитувань.

Також здійснюють оцінку Індексу автентичності, який є важливим при будь-яких операціях з культурними цінностями.

Після опису загальної системи індексів оцінки якості, необхідної для проведення експертних робіт та побудування прогнозів вартості пам’яток культури, більш детально познайомимось з технічними регламентів для обрахування відповідних загаьних індексних характеристик.