№ 1

1.Принцип побудування загальної класифікації культурних цінностей.

Три сфери або множини людських уявлень, безпосередньо пов’язаних з культурними цінностями .

Перша множина «А» математично формалізує і візуалізує наші уявлення про цінність предметів як елементів природи; друга «В» – про цінність, яка створюється в результаті творчої діяльності людини (окремої сосбистості); третя «С» - про цінності які є продуктом природно-історичної діяльності усього суспільства. Описаний формалізм дозволяє чітко сформулювати аксіоматичну базу загальної класифікації культурних цінностей за їх відношенням до названих множин. В загальному ж , існує сім множин (три основні та чотири похідні), що відповідають за утворення семи окремих уявлень про культурні цінності, доводять їх існування та описують повний перелік можливих непротирічних висловлювань про них.

У відповідності з поданим вище, пам’ятки культури слід поділяти на такі типи: пам’ятки живої та неживої природи (А); пам’ятки, що пов’язані з життям та творчісттю окремих особистостей (В) та пам’ятки пов’язані з історією соціальних об’єднань різного рівня інтеграції (С). Крім основних типів, доцільно виділяти змішані: АВ – пам’ятки присвячені взаємодії природи та людини; пам’ятки присвячені взаємодії людини і суспільства (ВС); пам’ятки присвячені взаємодії суспільства та природи (АС), а також інформаційні пам’ятки (АВС), які охоплюють уявлення про людину, суспільство та природу – інформаційні пам’ятки. Кожна з множин описується власним переліком критеріїв якості, які й обумовлюють усі різновиди та особливосі експертних робіт.

У якості висновку з сказаного, слід наголосити на тому, що існує лише сім основних різновидів завдань експертизи.

Загальна класифікація допомагає уніфікувати усі системи кодифікації пам’яток, дати їм номенклатурне визначення й тим спростити та автоматизувати інформаційний обмін між музеями, доступ до фондової документації, впорядкувати наукову діяльність пов’язану з порівняльними аналізом.

Звичайно запропонована класифікаційна система не є єдиним способом класифікації культурних цінностей. Існує також можливість практичного застосування будь-якої з численних інших систем класифікації пам’яток культури на основі інших принципів та власних ознак. Наприклад, на основі комплексів предметів, які відносяться до окремого періоду історії або визначеного географічного місця знаходження. У разі необхідності можна розробити більш детальну класифікацію пам’яток культури, наприклад посилаючись на їх видову специфіку.

2. Особливості використання критерію оцінки "Історія побутування пам'ятки" для різних видів пам'яток.

Історія побутування пам´ятки – універсальний критерій, який застосовують однаково для всіх видів пам’яток. Він вказує на об´єктивну необхідність збільшення індексу соціокультурної цінності пам’ятки у звязку з можливістю експерта встановити та документально підтвердити історію пам´яток під час їх перебування в побуті певного історичного середовища. Критерій має три рівні ранжування. Перший – історія побутування пам’яткиневідома або документально не підтверджена (1). Другий – історія побутування пам’яткичастково відома або має окремі незясовані деталі побутування (2). Третій – істо­рія побутування пам’яткивідома повністю (4).

Контраверсійні обмеження на використання критерію стосуються питання щодо наявності та якості інформації про історію побутування і формально ранжуються на такі рівні. Перший рівень – інформація про історію побутування є повністю відомою і досто­вірною (1). Така сама оцінка контра версії має місце, якщо інформація проісторію побутування не має значення (відома або невідома) для предмета дослідження і взагалі не використовується для прогнозування вартості та споживчої цінності у зв´язку з певною специфікою мети виконання цих робіт. Другий рівень ранжування контраверсійного критерію передбачає, що інформація про пам´ятку є важливою, але неповною, фрагментарною або суперечливою і, таким чином, пояснює помірковане зменшення оцінки її споживчої цінності і прогнозної вартості (0,5). Третій рівень ранжування контраверсійного критерію передбачає наявний і суттєвий брак інформації про історію побу­тування пам´ятки, а також про відповідне зменення зменшення її споживчої цінності (0,25).

Критерій є вкрай важливим для вирішення питання щодо автентичності пам’яток культури. Лише при наявності достовірної інформації про місце виявлення пам’ятки, історію її побутування існує можливість стверджувати, що це не підробка або копія (рівень рахування контраверсйного критерію не повинен бути нижчим 0,5). Слід також пам’ятати що результати будь-яких аналітичних досліджень не можуть вважатися повністю достатніми для підтвердження автентичності пам’ятки. Усі пам’ятки культури, історія побутування яких є не підтвердженою, характеризуються браком інформації, що відповідним чином відображується в протоколі як контраверсійні обмеження. Отже, пам’ятки можна поділити на ті які ми вважатимемо автентичними й ті, які вважатимемо такими, що мають «автентичний вигляд». Крім того, навіть повністю автентична пам’ятка може вважатися пам’яткою «автентичного вигляду», якщо вона була таким чином реставрованою, що мають місце суттєві і штучно привнесені елементи форми та (або) сюжету (для мистецьких творів). Спотворення первинного вигляду. Питання автентичності потребує спеціального дослідження фахівців.

При практичному використанні критерію слід також звернути увагу на те, що для пам’яток різних видів історія побутування враховується по різному, а саме: для пам’яток природи історія їх побутування відраховується з моменту їх вилучення з природного середовища або взагалі не враховується; для історичних пам’яток історія побутування вивчається у сукупності двох рівно важливих періодів: період побутування предмета та період його існування у якості пам′ятки; для образотворчих пам’яток важливою є повна історія з моменту створення, а для інформаційних, наприклад, книги, важливою є історія побутування книги як власності окремої особистості, а також як предмета історії друкарської справи

№ 2

Основні види та групи пам'яток культури. Специфіка їх оцінки.

Природничі – Взірці живої природи (Препаровані тварини, рослини, їхні фрагменти тощо), Взірці неживої природи (Гірські породи і мінерали, метеорити, космічний пил, палеонтологічні знахідки, органогенні утворення, зразки природних речовин, остеологічні пам’ятки)

Історичні – Архітектурні (Житла, храми, стоянки, копальні, поселення, городища, поховальні, святилища, зольники тощо) ,

Культові ( Предмети і знаряддя для відправлення культових обрядів),

Скарби ,

Військове спорядження (Зброя (холодна, вогнепальна), спорядження),

Прикраси (Натільні, інтер´єрні, настінні, підлогові тощо)

Символіка (Сфрагістичні пам’ятки (печатки), нумізматичні пам’ятки (монети), геральдика (герби), боністика (паперові гроші), фалеристика (ордени, медалі, нагороди), метальєрика (медалі ювілейні, пам’ятні))

Технічні пам’ятки - Механізми, машини, прилади, знаряддя праці, залишки виробництва і сировини;

Етнографічні пам’ятки - Посуд, ужиткові речі і знаряддя праці тощо

Пам´ятки декоративно-ужиткового мистецтва - Килимарство, художнє ткацтво, вишивка, вибійка, художнє скло, художня обробка металу, художня кераміка, художня порцеляна, художній фаянс, художнє різьблення (кістка, дерево, камінь, метал), декоративний розпис

Образотворчі – Живопис (Станковий, театрально-декоративний, монументальний )

Графіка (Гравюра, літографія)

Скульптура (Кругла, рельєф, монументальна, декоративна, станкова, скульптура малих форм)

Писемності - Рукописи (Рукописні книги, окремі документи, карти, атласи, креслення, планшети, моделі тощо)

Друковані видання (Стародруки, сучасні видання)

Інформаційні - Фотопам´ятки

Кінопам´ятки (відеопам´ятки)

Фонопам´ятки

Принципи побудування шкал для оцінки якості пам’яток культури.

Шкали оцінки – це дискретні та впорядковані послідовності семантично точних визначень і формулювань, що описують рівень або стан якості предметів, подеколи спроектовані на номінальний числовий ряд або виражені у послідовності словосполучень для опису окремих станів якості.

Наприклад, коли вивчають стан збереження археологічних знахідок, використовують таку шкалу для визначення їх якості: «пам’ятка повністю збережена»; «пам’ятка частково збережена»; «пам’ятка збережена у фрагментах». Як бачимо, виділяються три дискретні характеристики якості, кожна з яких є цілком зрозумілою і однозначно сприймається усіма фахівцями. В інших випадках, коли практична потреба вимагає максимально точно описати стан якості, можуть застосовуватися більш розширені, але теж дискретні шкали. Вимоги до них такі самі – кожен стан якості має бути чітко сформульованим, всебічно розтлумаченим і однозначно сприйматися усіма експертами.

Рівень семантичної деталізації (фрагментації) шкал якості визначається у відповідності з практичними потребами. Так, для визначення якості великих діамантів за кольором, використовують шкалу оцінки, яка має одинадцять або, навіть, тринадцять окремих формулювань і відповідних позначок. Це пояснюється неохідністю зменшити різницю у вартості двох суміжних за якістю каменів у деклараціях вартості від продавця, адже, якщо шкала буде досить «грубою», ця різниця становитиме десятки тисяч доларів, буде слабко аргументованою і не сприйматиметься покупцем. При визначенні якості інших дорогоцінних каменів, які є менш цінними, застосовують менш деталізовані шкали якості. Отже рівень деталізації обумовлений комерційною потребою у зменшенні різниці у вартості каменів з суміжних якісних груп, адже чим більш детальною є шкала якості, тим менша ця різниця .

Зрозуміло, що для практичного використання шкал оцінки якості необхідно обгрунтувати доцільність того, чи іншого рівня їх деталізації. Спробуємо зробити це на простих прикладах.

Так, найбільш простою системою оцінки якості є бінарна шкала, яка надає можливість оцінити пам’ятку лише або як «цінну» або як «пересічну» (не цінну). ЇЇ недоліком є те, що в ній не вистачає позиції яка б відповідала за стан невизначеності в оцінці якості або стан середньої якості. Посередня позиція повинна описувати такий випадок, коли експерт вагається між граничними визначеннями якості. Відтак, шкала повинна мати щонайменше три рівня деталізації. Це також вказує те, що застосування будь-якої більш деталізованої шкали, вимагає наявності позиції, яка відповідає за стан невизнаності якості і є центром симетрії вимірювальної шкали, відносно якого кількість позицій для визначення позитивної якості і кількість позицій для визначення рівня негативної якості є еквівалентною. Симетрія, в подальшому, дозволяє у двічі коректніше проводити транспонування шкал з більш деталізованих у менш деталізовані та навпаки.

Для спрощення позначок які відповідають за якість, подеколи приміняють замість відповідних словосполучень їх порядкові номери. Наприклад, «3» в п’ятирівневій системі виміру якості означає «середній рівень якості», а в одинадцятирівневій – «висока якість» . Такий підхід, зокрема, практикований в оцінці дорогоцінних каменів.

Бачимо, що у разі наявності детальних описів не тільки рівня деталізації шкали якості, а й основних ознак стану збереження археологічних пам’яток до кожного з пойменованих словосполучень, археологи мають можливість адекватного обміну інформацією. Однак, якщо вони будуть користуватися різними за рівнем деталізації шкалами й, при цьому, не декларувати кількість виділених ними задекларованих якісних груп, наприклад, при при визначення стану збереження пам’яток, вони знецінять наявну інформацію і створять непереборні невідповідності та протиріччя у власних висновках. Приклад достатньо переконливо говорить про важливість виконання робіт з проектування будь-яких шкал для оцінки якості пам’яток культури, а також, з іншого боку, вказує на одне з найбільш поширених джерел появи похибок у експертів.

Добре спроектовані шкали якості особливо важливі при побудуванні прогнозів вартості пам’яток культури, адже при виконанні таких робіт має місце етап роботи, який дозволяє встановити чітко виражену та формалізовану відповідність між їх якістю та вартістю. Після того, як вже вибрані характеристики для оцінки якості пам’яток культури і кожна характеристика описана номінальною дискретною шкалою якості, можна робити порівняльний аналіз.