4. Як стати безсмертним
Ще за місяць до смерті Миколи Івановича його дружина Олександра Антонівна, швидше за все на його прохання, написала листа до відомого вченого Д.Виводцева: «Милостивый государь Давид Ильич, извините, если я Вас обеспокою моим печальным письмом. Николай Иванович лежит на смертной постели. Вы прислали ему ко дню юбилея Вашу книгу о бальзамировании. Могу ли я надеяться, что Вы предпримете труд бальзамирования его тела, которое я бы желала сохранить в нетленном виде. Если Вы согласны, то уведомьте меня...»
Річ у тому, що влітку Виводцев надіслав Миколі Івановичу свою книжку «Бальзамирование и способы сохранения анатомических препаратов и трупов животных», видану в Санкт-Петербурзі. У супровідному листі Виводцев писав, що провів цікавий дослід збереження людського тіла, а саме — забальзамував тіло мертвого китайського посла, яке спочатку довго перебувало в російській столиці, а потім транспортувалося в Китай і там до поховання виставлялося для прощання з родичами впродовж півроку.
Виводцев, отримавши листа з Вишні, відразу відписав позитивну відповідь, але звернув увагу Олександри Антонівни на те, що для тривалого зберігання тіла потрібний дозвіл начальства. Тоді через місцевого священика пишеться прохання «Його преосвященству єпископу Подільському і Браїлівському...» Той, своєю чергою, звертається по найвищий дозвіл до Святійшого Синоду в Петербурзі. Випадок в історії християнства унікальний — церква, врахувавши заслуги М.Пирогова як зразкового християнина й усесвітньо відомого вченого, дозволила не віддавати тіло землі, а залишити його нетлінним, «дабы ученики и продолжатели благородных и богоугодных дел раба Божьего Н.И.Пирогова могли лицезреть его светлый облик».
За кілька днів до смерті чоловіка Олександра Антонівна шле Виводцеву телеграму з проханням приїхати. Він виїхав, але серед живих Миколу Івановича вже не застав і розпочав бальзамування, яке тривало чотири години. У своїй монографії Виводцев відзначав, що «консервант нужно вводить в сонные и бедренные артерии», а «раствор тимола в разведенном водой и спиртом глицерине составляет вообще лучшую жидкость».
При бальзамуванні були присутні священик, два лікарі та два фельдшери. Очевидно, важливо, що розтин тіла не здійснювали, консервант уводили шприцом. Єдине, що зробили, — дослідили тканину порожнини рота, яка підтвердила діагноз, поставлений собі Пироговим.
Спочатку бальзамоване тіло Миколи Івановича перенесли до дерев’яної церкви села Шереметки — за кілометр від садиби. А офіційний похорон затримувався, бо склеп не був готовий.
Нарешті 24 січня 1882 року саркофаг із тілом Миколи Пирогова було покладено у склеп, а через три роки над ним спорудили церкву Миколи Чудотворця.
За цей час траплялося різне. І відверте неприйняття владою існування в СРСР «ще одного мавзолею». І осквернення 1930 року, коли розбили саркофаг і викрали дорогу шпагу — подарунок імператора Франца-Йосифа. І війна, коли тіло залишилося «під німцями»... А потім, після Перемоги, настали нові часи — медики країни, добре, певне, усвідомивши на фронтах Великої Вітчизняної неоціненність наукових і практичних розробок Пирогова з військово-польової хірургії, зробили все можливе для увічнення пам’яті великого вченого. Було розпочато роботу з відновлення садиби та створення музею — хто тільки не «квартирував» у садибі Вишня до 45-го року! Відтоді регулярно здійснюється за тією самою методикою Виводцева додаткове бальзамування, що дозволяє надовго зберегти вигляд Пирогова. Унікальний медико-біологічний експеримент, який не має аналогів у світовій науці!
А виконують ребальзамування фахівці з Москви, з науково-дослідного Центру біологічних структур (так тепер називається НДІ мавзолею Леніна). Центр давно вже не підпорядковується Міністерству охорони здоров’я, а належить Міністерству сільського господарства і зайнятий вирощуванням лікарських трав. Проблеми бальзамування вирішує лише одна з лабораторій центру, очолювана член-кореспондентом Академії наук, професором Юрієм Денисовим-Нікольським — учнем Воробйова і Збарського. Група вчених-морфологів під його керівництвом регулярно приїжджає з Москви до Вінниці і протягом двох-трьох тижнів «працює з тілом». У розмові зі мною Юрій Іванович сказав, що, швидше за все, саме склад бальзамуючого розчину, запропонований Виводцевим, дозволив так добре зберегти тіло Пирогова, і тому ребальзамування проводять не частіше, ніж через 7 років. За масштабами, новизною й досягнутими результатами робота Виводцева з бальзамування — унікальна.
У церкві Миколи Чудотворця 1997 року (Музей М.Пирогова святкував тоді своє 50-ліття) завершено реставраційні роботи. Її освятили знову й, за задумом дружини Пирогова, вона стала ритуальною пироговською церквою. А це означає, що в день народження Пирогова, у день його пам’яті, а також у дні круглих дат, пов’язаних із життям та працею видатного хірурга і вченого, тут проводяться богослужіння. Веде їх отець Володимир (у миру — Володимир Миколайович Яковина).
Усі, хто приїжджає в Національний музей-садибу М.Пирогова (це понад 170 тисяч чоловік на рік), обов’язково відвідують усипальницю. У спеціальному помешканні на срібних «лапах» почиває труна зі скляною кришкою. Пирогов одягнений у чорний мундир із гаптуванням на комірі. Перше, що впадає в очі, — світла пляма рук: гарні, сухі, вони вирізняються незвичайно довгими й тонкими пальцями. Друга світла пляма — голова. Обличчя Пирогова виглядає спокійним і моложавим.
У музеї працюють дивовижні люди. Це Галина Собчук, яка керує колективом уже впродовж 35 років. Це й завідуюча науково-екскурсійним відділом Клавдія Антощук, і головна хранителька Зінаїда Мартинова, й інші такі самі подвижники та ентузіасти. Головне для них — якнайкраще та якнайповніше розповісти про Миколу Івановича Пирогова. Вченого і Людину.
Музей меморіальний, у ньому безліч речей, книжок, медичного інструментарію, якими користувався Пирогов. У фондах понад 16 тисяч експонатів, а для огляду виставлено майже 1700. У бібліотеці зібрано кілька тисяч книжок та журналів, чимало — з позначками вченого.
Усе життя Пирогова було спрямоване на науковий пошук, і до кожного етапу цього пошуку можна вжити слово «вперше».
Це стало сенсацією — двадцятишестирічний Микола Пирогов, професор кафедри хірургії Дерптського університету (нині — Тартуський університет в Естонії), вразив не лише колег-професорів, а й свого вчителя, видатного хірурга того часу І.Мойєра, видаливши камінь із сечового міхура за півтори хвилини!
Потім було багато сенсацій. І щоразу Пирогов блискуче показував, як за лічені хвилини й секунди можна видалити молочну залозу, камінь із нирки, пухлину підщелепної залози, величезний поліп, що затуляв порожнину носа й зіва, зробити трепанацію черепа...
_______________________
Він нікому не відмовляв у допомозі. Одного разу його попросили проконсультувати молодого вчителя Сімферопольської гімназії. Учителеві йшов 22-й рік, але був він дуже блідий, худий, уже давно нездужав. Лікарі ставили йому діагноз: туберкульоз легенів. Для того часу — вирок, і розраховувати можна було максимум на кілька місяців життя. Оглянувши уважно хворого, Микола Іванович поставив зовсім інший діагноз — серцева недостатність — і призначив курс лікування. Через місяць-другий учитель був здоровий. Потім він став ученим-хіміком і через чотирнадцять років після консультації в Пирогова подарував людству періодичну систему хімічних елементів. Так, це був Дмитро Іванович Менделєєв.
Пирогов завжди повністю присвячував усього себе, усі свої потреби й помисли виключно служінню людям. Так тривало все життя. До останнього подиху.
Закінчу словами самого Миколи Івановича, які сьогодні звучать особливо: «Время обсудит и оценит лучше нашего — и наши убеждения, и наши действия, и если мы верно служили идее, которая вела нас к истине, то будем надеяться, что и поток времени не унесет ее вместе с нами».
Література
http://www.zn.kiev.ua/nn/show/418/36672/
http://www.vn.iatp.org.ua/pirogov/ukr/otkritia.htm
http://vn.iatp.org.ua/pirogov/ukr/bio.htm
http://dilet.narod.ru/days/bio/000250.html