План
Чи забуте ім`я Пирогова? (Передмова)
Біографія
Відкриття та нововведення М.І. Пирогова
Як стати безсмертним
1. Чи забуте ім`я Пирогова? (Передмова)
27 листопада цього року виповниться 195 років з дня народження великого хірурга Миколи Івановича Пирогова. В англомовній літературі його ім`я пов`язане тільки з його класичною працею "Хирургическая анатомия артериальных стволов и фасций". І в той же час забуто про багато винаходів, нововведень, пропозицій вченого. Так у всесвітньо відомій енциклопедії «Britannica», яка претендує на звання найдетальнішої енциклопедії, немає статті присвяченій М.І. Пирогову. До цього часу в США і Англії найпоширенішим методом вивчення топографічної анатомії є метод заморожування і розпилювання. Не дивлячись на широке запровадження комп`ютерної томографії і ядерно-магнітного резонансу цей метод не забутий. В Інтернеті можна знайти чимало ресурсів присвячених топографічній анатомії з численними ілюстраціями і фотографіями розпилів заморожених трупів, але ніде не сказано, що цей метод вивчення анатомії запропонував саме М.І. Пирогов. Йому також наежить пріоритет в створенні деяких способів ампутації нижніх кінцівок, гіпсова пов`язка, залучення жіночої праці в медицину і багато іншого.
У подібній ситуації винні головним чином його ж співвітчизники, як росіяни так і українці, які забувають історію, не мають гордості за досягнення своїх вчених. Чи виникла б подібна ситуація у США? Де будь-яка людина, що зробила відкриття, корисне для своєї нації стає національним героєм.
В даному рефераті поставлено за мету розібратись в історичній істині та пріортерах М.І. Пирогова в медицині.
2. Біографія
Майбутній великий лікар народився 27 листопада 1810 року в Москві. Його батько служив у державній скарбниці. Іван Іванович Пирогов мав чотирнадцять дітей, більшість померло в дитинстві; із шістьох які вижили Микола був наймолодшим.
Одержати освіту йому допоміг знайомий родини – відомий московський лікар, професор Московського університету Е. Мухін, що помітив здібності хлопчика і став займатися з ним індивідуально.
Коли Миколі виповнилося чотирнадцять років, він вступив на медичний факультет до Московського університету. Для цього йому довелося додати собі два роки, але іспити він склав не гірше своїх старших товаришів. Пирогову вчилося легко. Крім того, йому доводилось постійно підробляти, щоб допомогти родині. Нарешті Пирогову вдалося влаштуватися на посаду прозектора в анатомічному театрі. Ця робота дала йому безцінний досвід і переконала його в тім, що він повинен стати хірургом.
Закінчивши університет одним з перших по успішності. Пирогов з метою підготовки до професорської діяльності переїхав у місто Тарту, де продовжував діяльність в Юрьєвському універисеті. У той час цей університет вважався кращим у Росії. Тут, у хірургічній клініці, Пирогов пропрацював п'ять років, блискуче захистив докторську дисертацію й у двадцять шість років став професором хірургії.
Темою дисертації він обрав перев'язку черевної аорти, виконану до того часу – і то зі смертельним результатом – лише один раз англійським хірургом Естлі Купером. Висновки пироговської дисертації були однаково важливі і для теорії, і для практики. Він перший вивчив і описав топографію, тобто розташування черевної аорти в людини, розлади кровообігу при її перев'язці, шляхи кровообігу при її непрохідності, пояснив причини післяопераційних ускладнень. Він запропонував два способи доступу до аорти: черезочеревинний і позаочеревинний. Коли всяке ушкодження очеревини могло закінчитись смертю, другий спосіб був особливо необхідний. Естлі Купер, який вперше перев`язав аорту черезочеревинним способом, заявив, ознайомившись з дисертацією Пирогова, що, якби йому довелось робити операцію знову, він обрав би вже інший спосіб. Це чи не найвище визнання!
Коли Пирогов після п'яти років перебування в Дерпте поїхав вчитись до Берліну, уславлені хірурги, до яких він їхав із шанобливо схиленою головою, читали його дисертацію, поспіхом перекладену на німецьку.
Вчителя, який більше інших поєднував в собі всі те, що шукав у хірурга Пирогов, він знайшов не в Берліні, а в Геттінгені, в особі професора Лангенбека. Геттінгенсьий професор учив його майстерності хірургічних прийомів. Він вчив його чути цільну й завершену мелодію операції. Він показував Пирогову, як пристосовувати рухи ніг і всього тіла до дій руки, що оперує. Він ненавидів повільність і вимагав швидкої, чіткої і ритмічної роботи.
Повертаючись додому, Пирогов важко занедужав і був залишений для лікування в Ризі. Цьому місту пощастило: якби Пирогов не занедужав, вона не стала б ареною його стрімкого визнання. Ледь Пирогов піднявся з госпітального ліжка, він взявся оперувати. До міста ще раніше доходили чутки про молодому хірургу, що подає великі надії. Тепер варто було підтвердити славу, що бігла далеко попереду.
Він почав з ринопластики: безносому цирюльнику «зробив» новий ніс. Потім він згадував, що це був кращий ніс із усіх виготовлених їм у житті. За пластичною операцією пішли ампутації, видалення пухлин. У Ризі він вперше оперував як учитель.
З Риги він направився в Дерпт, де довідався, що обіцяну йому московську кафедру віддали іншому кандидату. Але йому пощастило – Іван Пилипович Мойер передав учню свою клініку в Дерпте.
Один з найзначніших творів Пирогова – це завершений в Дерпте "Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасцій". Вже в самій назві підняті дуже сміливі питання – хірургічна анатомія, наука, яку з перших юнацьких своїх праць створював Пирогов.
Фасциями до Пирогова майже не займалися: знали, що є такі волокнисті фіброзні пластинки, оболонки, що оточують групи м'язів чи окремі м'язи, бачили їх, розтинаючи трупи, наштовхувались на них під час операцій, розсікали ножем, не додаючи їм значення.
Пирогов починає з дуже скромного завдання: він береться вивчити напрямок фасціальных оболонок. Пізнавши спеціальне, хід кожної фасції, він йде до загального і виводить певні закономірності розташування фасцій щодо прилеглих судин, м'язів, нервів, відкриває певні анатомічні закономірності.
Усе, що відкрив Пирогов, потрібно йому не саме по собі, усе це потрібно йому, щоб розробити найкращі способи проведення операцій, у першу чергу "знайти правильний шлях для перев'язки тієї чи іншої артерії", як він говорить. Тут і починається нова наука, створена Пироговим – це хірургічна анатомія.
Навіщо взагалі хірургу анатомія, запитує він: тільки чи для того, щоб знати будову людського тіла? І відповідає: ні, не тільки! Хірург, пояснює Пирогов, повинен займатися анатомією не так, як анатом. Роздумуючи про будову людського тіла, хірург ні на мить не може випустити з уваги того, про що анатом і не задумується, – орієнтирів, що вкажуть йому шлях під час проведення операції.
Опис операцій Пирогов ілюстрував малюнками. Нічого схожого на анатомічні атласи і таблиці, якими користалися до нього. Нічого схематичного, ніяких умовностей – найбільша точність малюнків: пропорції не порушені, збережена і відтворена кожна гілочка, усякий вузлик, перемичка. Пирогов не без гордості пропонував терплячим читачам перевірити будь-яку подробицю малюнків в анатомічному театрі. Він не знав ще, що перед у нього нові відкриття, вища точність...
А поки він вирушає до Франції, куди п'ятьма роками раніше, після професорського інституту, його не захотіло відпустити начальство. У паризьких клініках він не знаходить нічого невідомого. Цікаво: щойно з`явившись у Парижі, він поспішив до відомого професора хірургії й анатомії Вельпо і застав його за читанням "Хірургічної анатомії артеріальних стовбурів і фасцій"...
У 1841 році Пирогов був запрошений на кафедру хірургії в Медикохірургічну академію Петербурга. Тут вчений пропрацював більше десяти років і створив першу в Росії хірургічну клініку. У ній він заснував ще один напрямок медицини – госпітальну хірургію.
Він приїхав у столицю переможцем. В аудиторію, де він читає курс хірургії, набивається чоловік триста, не менш: тісняться на лавах не тільки медики, послухати Пирогова приходять студенти інших навчальних закладів, літератори, чиновники, військові, художники, інженери, навіть дами. Про нього пишуть газети і журнали, порівнюють його лекції з концертами прославленої італійки Анжеліки Каталани, тобто з божественним співом порівнюють його мову про розрізи, шви, гнійні запалення і результати розтинів.
Миколу Івановича призначають директором Інструментального заводу, і він погоджується. Тепер він придумує інструменти, якими будь-який хірург зробить операцію добре і швидко. Його просять прийняти посаду консультанта в одній лікарні, в другій, в третій, і він знову погоджується.
Але не тільки доброзичливі люди оточують вченого. Чимало в нього заздрісників і ворогів, яким дуже не подобається запопадливість і фанатизм лікаря. На другому році петербурзького життя Пирогов важко занедужав, отруєний повітрям і шкідливими парами в госпіталі. Півтора місяця він не міг піднятись. Він ятрив душу сумними роздумами про прожиті без любові роки і самотню старість.
Він перебирав у пам'яті усіх, хто міг би принести йому сімейну любов і щастя. Кращою з усіх йому здалася Катерина Дмитрівна Березина, дівчина з родовитої, але розваленої і сильно збіднілої родини. Відбулося квапливе скромне вінчання.
Пирогову було ніколи – великі справи чекали його. Він попросту замкнув дружину в чотирьох стінах найнятої і, за порадами знайомих, обставленої квартири. У театр не возив, тому що допізна пропадав у театрі анатомічному, на бали з нею не їздив, тому що бали неробство, відбирав у неї романи і підсував їй замість них наукові журнали. Пирогов ревниво відстороняв дружину від подруг, тому що вона повинна була цілком належати йому, як він цілком належить науці. А жінці, напевно, було занадто багато і занадто мало одного великого Пирогова.
Катерина Дмитрівна вмерла на четвертому році шлюбу, залишивши Пирогову двох синів: другий коштував їй життя.
Але в тяжкі для Пирогова дні горя і розпачу трапилась велика подія – був затверджений його проект першого у світі Анатомічного інституту.
16 жовтня 1846 року відбулось перше випробування ефірного наркозу. І він швидко став завойовувати світ. У Росії першу операцію під наркозом зробив 7 лютого 1847 року товариш Пирогова по професорському інституту, Федір Іванович Іноземцев. Він очолював кафедру хірургії Московського університету.
Микола Іванович першу операцію з застосуванням знеболювання зробив на тиждень пізніше. Але Іноземцев з лютого по листопад 1847 року зробив під наркозом вісімнадцять операцій, а Пирогов уже до травня 1847 року одержав результати п'ятдесятьох. За рік у тринадцятьох містах Росії було зроблено шістсот дев'яносто операцій під наркозом. Триста з них виконав Пирогов!
Незабаром Микола Іванович взяв участь у воєнних діях на Кавказі. Тут, в Аулі Салти, він вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболюванням. Усього великий хірург провів близько 10 000 операцій під ефірним наркозом.
Одного разу, проходячи по ринку, Пирогов побачив, як м'ясники розпилюють на частини коров'ячі туші. Учений звернув увагу на те, що на зрізі добре видне розташування внутрішніх органів. Через якийсь час він випробувал цей спосіб в анатомічному театрі, розпилюючи спеціальною пилкою заморожені трупи. Сам Пирогов це називав "крижаною анатомією". Так народилася нова медична дисципліна – топографічна анатомія.
За допомогою виготовлених подібним чином розпилів Пирогов склав перший анатомічний атлас, що став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів. Тепер вони мали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травми хворому. Цей атлас і запропонована Пироговом методика стали основою всього наступного розвитку оперативної хірургії.
Після смерті Катерини Дмитрівни Пирогов залишився один. "У мене немає друзів", – зізнавався він зі звичайною прямотою. А вдома його чекали хлопчики, сини, Микола і Володимир. Пирогов двічі невдало намагався одружитись.
В невеликому колі знайомих, де Пирогов іноді проводив вечори, йому розповіли про двадцятидворічну баронесу Олександру Антонівну Бістром, яка захоплено читала і перечитувала його статтю про ідеал жінки. Дівчина почуває себе самотньою душею, багато і серйозно міркує про життя, любить дітей. У розмові її називали "дівчиною з переконаннями".
Пирогов зробив баронесі Бістром пропозицію. Вона погодилася. Пирогов, заздалегідь упевнений, що медовий-місяць, порушивши звичні його заняття, зробить його збудженим і нетерпимим, просив Олександру Антонівну підібрати до його приїзду бідняків, що потребують в операції: робота скрасить першу пору любові!
Коли в 1853 році почалася Кримська війна, Микола Іванович вважав своїм громадянським обов'язком вирушити до Севастополя. Він домігся призначення в діючу армію. Оперуючи поранених, Пирогов вперше в історії медицини застосував гіпсову пов'язку, що дозволила прискорити процес загоєння переломів і позбавила багатьох солдатів і офіцерів від потворного скривлення кінцівок.
Найважливішою заслугою Пирогова є впровадження в Севастополі сортування поранених: одну операцію робили прямо в бойових умовах, інших евакуювали в глиб країни після надання першої допомоги. З його ініціативи в російській армії була введена нова форма медичної допомоги - з'явилися сестри милосердя. Таким чином, саме Пирогов заклав основи воєнно-польової медицини.
Після падіння Севастополя Пирогов повернувся в Петербург, де на прийомі в Олександра II доклав про бездарне керівництво армією князем Меньшиковим. Цар не захотів прислухатися до порад Пирогова, і з цього моменту Микола Іванович впав у немилість.
Він пішов з Медико-хірургічної академії. Призначений опікуном Одеського і Київського навчальних округів, Пирогов намагається змінити систему шкільної освіти, що існувала там. Природно, його дії привели до конфлікту з владою, і вченому довелося залишити свою посаду.
Ось тоді Пирогов разом із дружиною та синами Миколою й Володимиром вирушає з Києва під Вінницю, у заздалегідь придбану садибу Вишня, де організував безкоштовну лікарню. Він виїжджав звідти тільки за кордон, а також за запрошенням Петербурзького університету для читання лекцій. До цього часу Пирогов уже був членом декількох іноземних академій.
Миколі Івановичу — 51 рік, він сповнений сил, і Вишня стає свідком найяскравіших сторінок життя вченого — тут він пише кілька надзвичайно важливих праць. Із Вишні вирушає за кордон — на театри воєнних дій зі спеціальним завданням Товариства Червоного Хреста. Зокрема 1862 року він їде в Італію до пораненого в ногу Джузеппе Гарібальді. Досвідчені італійські, французькі й англійські лікарі не могли визначити, чи залишилася в рані Гарібальді куля, і наполягали на ампутації ноги. Пирогов вилікував Гарібальді, навіть не вдаючись до операції. І невдовзі у Вишню надійшов лист: «Капрера, 6 серпня. Мій дорогий лікарю Пирогов! Моя рана майже загоїлася, я відчуваю потребу подякувати Вам за Вашу щиросерду турботу. Прийміть, дорогий лікарю, мої запевнення у відданості. Ваш Джузеппе Гарібальді».
Неподалік пироговської Вишні, у містечку Браїлові, жила знаменита Надія Філаретівна фон Мекк, якій Петро Чайковський присвятив багато своїх творів і в якої часто гостював. Навідувався він і до Пирогова у Вишню, довго вечорами музикував у колі його сім’ї.
Навесні 1881 року з Москви до Вишні приїжджає видатний хірург Микола Скліфосовський. Він розповідає Миколі Івановичу про те, як Москва урочисто готується відзначити п’ятдесятиліття наукової і лікарської діяльності Пирогова. 20 травня вченого проводжає громадськість Вінниці, від імені вісімнадцятитисячного населення міста підносячи йому ювілейний адрес, у якому підкреслюється винятково благотворний вплив діяльності Пирогова на весь Подільський край.
Ювілей Пирогова відзначала вся країна. Вісімдесят зарубіжних університетів та наукових товариств надіслали своїх представників на урочистості. Присутній на ювілеї Ілля Рєпін писав: «Це було незвичайне торжество. Та й як інакше, адже Пирогов — геній! Так, безперечний геній! Таким залишиться і для нас, і присних, і довіку!»
На жаль, урочистості були затьмарені хворобою Миколи Івановича — у нього на слизовій оболонці твердого піднебіння утворилася незагойна рана. Кілька вітчизняних і зарубіжних лікарів оглядали Пирогова, давали рекомендації, але здоров’я погіршувалося. За двадцять шість днів до своєї смерті Пирогов поставив собі діагноз: ні Скліфосовський, Валь і Грубе, ні Більрот не розпізнали в мене ракову виразку слизової оболонки рота.
Останнім часом він працював над книжкою «Записки старого врача». Коли біль ставав нестерпним, він із жахом вигукував: «Так, пожалуй, не успею и половину книги написать!» — і, зціпивши зуби, заповзято хапав чистий аркуш паперу...
Попросив винести себе на веранду, дивився на улюблену свою липову алею й чомусь уголос почав читати Пушкіна:
«Дар напрасный, дар случайный.
Жизнь, зачем ты мне дана?»
Він раптом збадьорився, вперто всміхнувся, а потім ясно і твердо вимовив:
«Нет! Жизнь, ты с целью мне дана!»
Це його останні слова. Була 20 година 25 хвилин 23 листопада 1881 року.
______________________________
Значення діяльності Пирогова полягає в тому, що своєю самовідданою і часто безкорисливою працею він перетворив хірургію в науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання.
Незадовго до смерті вчений зробив ще одне відкриття – запропонував зовсім новий спосіб бальзамування померлих. До наших днів у церкві села Вишні зберігається набальзамоване цим способом тіло самого Пирогова.
Пам'ять про великого хірурга зберігається і зараз. Щорічно в день його народження присуджуються премія і медаль його імені за досягнення в області анатомії і хірургії. У будинку, де жив Пирогов, відкритий музей історії медицини, крім того, його ім'ям названі деякі медичні установи і міські вулиці.