49. Етiологiя та патогенез травматичного шоку.

патологічний процес, що розвивається в результаті тяжкої механічної травми і характеризується порушенням діяльності органів і систем (нервової, кровообігу, дихання, обміну речовин, діяльності ендокринних залоз). При цьому виникає загальна реакція організму на травму, особливості патофізіологічних і клінічних проявів якої залежать від характеру, локалізації, ступеня тяжкості пошкодження і супроводжуючих його ускладнень (величина крововтрати, порушення діяльності органів, інтоксикація тощо).

сприяють розвитку шоку:

виникнення повторних, навіть незначних, кровотеч;

несвоєчасне надання медичної допомоги;

створення недостатньої іммобілізації або її відсутність при переломах кісток;

додаткове травмування при наданні першої медичної допомоги та винесенні пораненого з поля бою, а також під час евакуації; недостатнє знеболювання і повторна травматизація при перев'язках і операціях;

переохолодження, перегрівання, перевтома, неповноцінне харчування або голодування, авітаміноз.

- токсемія ішемічного або бактеріального походження.

50. Ступенi травматичного шоку, клiнiка та дiагностика шоку.

Шок І ступеня. Внаслідок складної травми і крововтрати до 1000 мл виникає стан середньої тяжкості або тяжкий, орієнтація і свідомість збережені, відзначають рухову і психічну загальмованість, блідість шкірних покривів, помірну тахікардію до 90-100 уд. за хвилину, максимальний артеріальний тиск приблизно 90 мм рт.ст. При своєчасному наданні допомоги прогноз, як правило, сприятливий.

Шок ІІ ступеня. Внаслідок крововтрати до 1000-1500 мл, великого, нерідко множинного, поранення виникає тяжкий стан при збереженні орієнтації і свідомості, з вираженою блідістю шкірних покривів, руховою і психічною загальмованістю, олігурією, тахікардією до 100-120 ударів за хвилину, слабкого наповнення, максимальним артеріальним тиском 90-80 мм рт.ст. Прогноз сумнівний.

Шок ІІІ ступеня. Внаслідок крововтрати до 1500-2000 мл і більше, великого, множинного чи поєднаного поранення виникає вкрай тяжкий стан при збереженій чи сопорозній свідомості, різкій блідості шкірних покривів, глибокій психічній загальмованості, гіподинамії і гіпорефлексії, пульс 120-160 за хвилину, слабкого наповнення, артеріальний тиск 75 мм рт.ст. Прогноз загрозливий.

Термінальний стан. За ступенем пригнічення життєвих функцій його поділяють на передагональний і агональний стани та клінічну смерть.

51. Профiлактика травматичного шоку.

Адекватне знеболення, імоболізація, трансфузійна терапія.

52. Принципи інфузiйно-трансфузiйної терапiя травматичного шоку.

Сліпа корекція шоку

Шляхом введення збалансованих сольових або синтетичних колоїдних плазмозамінників (реополіглюкін, розчин Рінгера, Ацессоль, "Диссоль"і ін.) в поєднанні з нейролепаналгезією (дроперідол - 0,3-0,5 мг/кг маси тіла), спазмолітики (еуфілін 2,4%- 5,0-10,0, Но-шпа- 2,0; анальгетики (анальгін - 50%-2,0), антигістамінні (дімедрол - 2%-1,0) засоби. Наркотичні препарати доцільні в випадку значного збудження ЦНС (промедол - 2%-1,0). Головне завдання трансфузійної терапії поляга в її швидкому початку на першому етапі, продовжені по дорозі в стаціонар в одну із периферичних вен, навіть вводячи голку через опечену поверхню.

Розрахунки і темп в/в периливань трансфузійних середників при шоку

3 х % опікових ран х масу тіла (в кг)

Половина розрахункової дози трансфузійних середовищ вводиться протягом перших 8 годин, остання рівномірно в залишковий час доби. Темп- На 2-3 добу розрахункову дозу трансфузійних середовищ

перших діб зменшують на 1/4, а при важких і дуже важких ура-

женнях протишокову терапію проводять до 4-5 діб, виходячи із

розрахункової дози третьої доби. Максимальний добовий обєм трансфузійної терапії не повинен перевищувати 15% маси пацієнта

53. Квалiфiкована медична допомога при травматичному шоцi.

проведення точної діагностики ушкоджень: визначення локалізації, характеру і тяжкості травми;

виявлення гострих функціональних розладів систем організму;

своєчасне і чітке проведення комплексу лікувальних заходів.

Комплексне лікування травматичного шоку складається з таких основних груп заходів:

1. Усунення болю і патологічної імпульсації з ушкодженої частини тіла:

раннє застосування анальгетиків і седативних препаратів, їх регулярне введення;

вагосимпатична, міжреберна, паранефральна, провідникова, футлярна новокаїнові блокади і введення новокаїну в ділянку ураження;

повноцінна транспортна і лікувальна іммобілізація;

використання загальної анестезії;

щадна евакуація.

2. Остаточна зупинка кровотечі, заміщення крововтрати, відновлення об'єму циркулюючої крові й покращання мікроциркуляції:

визначення крововтрати за питомою вагою крові й гематокриту;

перев'язування чи відновлення прохідності ушкоджених магістральних судин;

внутрішньовенне вливання поліглюкіну, реополіглюкіну та інших кровозамінників;

при крововтратах до 1,5 л переливання плазми і кристалоїдних розчинів до стійкого відновлення гемодинаміки;

при крововтратах понад 1,5 л переливання 0,5-1,0 л крові, стільки ж плазми, з подальшою інфузією колоїдних і кристалоїдних розчинів до стабілізації гемодинаміки;

переливання крові (реінфузія), яка потрапила в плевральну та черевну порожнини чи накопичилася у великих внутрішньотканинних гематомах;

введення вазопресорів (при відсутності ефекту від інфузійно-трансфузійної терапії);

при симптомах серцевої недостатності введення кардіотонізуючих препаратів і кардіостимуляторів.