4. Функції жіночого образу в мистецтві пізнього палеоліту. Магія. Фетишизм

Чи не найскладнішим образом у мистецтві пізнього палеоліту є жіночий, адже саме він переймає на себе досить велику кількість різноманітних функцій. Стає цілком очевидним, що функції жіночого образу в пізньопалеолітичному мистецтві не обмежувалися сферою соціальних значень. Вони були значно ширшими й пов’язувалися, насамперед, з потребою первісної людини пізнавати світ та усвідомлювати своє місце в ньому. Тому центральною в усьому спектрі функцій жіночого образу в найдавнішому мистецтві слід визнати гносеологічну (грец. gnosis, gnoseos – «знання», «пізнання»), інакше – пізнавальну. Символічні образи жінки-тотема, так само як і еквівалентний їм образ птаха, уособлюючи ідею тотема як сховища зародків душ, виступали для первісної людини найголовнішим інструментом пізнання світу, слугували своєрідним поясненням таємниці народження та смерті.

Подана нижче логічна схема «Функції жіночого образу в мистецтві пізнього палеоліту» (див. схему на с. …) дозволяє простежити не лише «функції-причини», а й «функції-наслідки» жіночого образу в мистецтві пізнього палеоліту, – з урахуванням того, що його провідною функцією має бути визнана гносеологічна.

Серед «функцій-причин», які обумовили появу гносеологічної функції жіночого образу, слід назвати насамперед ту, яка стосувалася впорядкування шлюбних стосунків у межах первісного колективу. Найвищим здобутком і перевагою такого способу існування людського колективу стало те, що завдяки дотриманню основних соціальних законів, вироблених людством в пізньому палеоліті (матрилінійності, матрилокальності, екзогамії), блокувався негативний руйнівний процес виродження й винищення людини як біологічного виду. З іншого боку, не можна відкидати і таку «функцію-причину», яка, маючи безпосередній зв’язок з жіночим образом у мистецтві пізнього палеоліту, стосувалася здавна закріплених за жінкою обов’язків у сферах побуту й виховання дітей.

Таким чином, “функції-причини” жіночого образу вимальовуються у двох своїх головних «іпостасях»:

• з одного боку, – соціальна функція – жінка як уособлення загального «черева» колективу – першооснови життя людської спільноти й запоруки її виживання (за рахунок дотримання основних соціальних законів – матрилінійності, матрилокальності, екзогамії) в умовах існування групового шлюбу;

• з іншого, – функція родинно-побутова – жінка як мати й хазяйка, на яку покладалися найрізноманітніші обов’язки, пов’язані з домашнім господарюванням та вихованням дітей.

Отже, можна стверджувати, що основою жіночого образу було усвідомлення соціальних стосунків, зміни людських поколінь, ідеї соціального безсмертя. Проте розповсюдження, перенесення ідеї кровно-родинних зв’язків з соціальної сфери на сферу світогляду неминуче мало викликали до життя і «функції-наслідки» жіночого образу в мистецтві пізнього палеоліту, які були тісно пов’язані з магією. Магія (грец. mageia – “чаклунство”) – обряди, засновані на вірі в надприродну здатність людини (чаклуна, мага) діяти на людей, тварин, явища природи.

«Функції-наслідки» жіночого образу доречно було б об’єднати в одну групу під загальною назвою «магічно-релігійна функція», розмежовуючи обидва її істотні прояви – мисливську магію та магію родючості. Перша з них (мисливська магія) пов’язана була з ідеєю тотемічної родинності (тобто з уявленнями про наявність кровно-родинних зв’язків між усіма об’єктами оточуючого світу, адже всі вони – люди, тварини, рослини тощо – мали, як вважалося, спільного предка – тотема) й засновувалася на вірі в магічне сприяння жінки-тотема вдалому полюванню, на уявленні про особливу владу жінки-тотема над тваринами. Друга ж (магія родючості) зводилася до віри у здатність жінки-тотема сприяти примноженню певних видів тварин, рослин тощо, а отже, зрештою, «запасів харчування».

В тісному зв’язку з тотемістичними й анімістичними перебували не лише уявлення про магію, а й такі, що прийнято називати фетишизмом. Фетишизм (франц. fétiche – «ідол», «талісман») – це культ неодухотворених предметів – фетишів, наділених, за уявленнями віруючих, надприродними властивостями. В мистецтві пізнього палеоліту роль таких фетишів виконували ті ж самі чуринги, в тому числі (і насамперед) – жіночі статуетки. Не випадково останні були невеличкими за розмірами (20–25 см завдовжки) – якраз для того, аби їх можна було або підвішувати на шию в якості амулета, або (якщо статуетки були із загостреним внизу кінцем) встромлювати в землю поруч з тим місцем, де знаходився власник цієї чуринги-фетиша.

Таким чином, стає очевидним, що жіночий образ в мистецтві пізнього палеоліту мав достатньо широкий спектр функцій, провідною з яких виявилася гносеологічна, оскільки ідея тотема (і жінки-тотема зокрема) слугувала своєрідною «одиницею виміру» усіх визначальних явищ як соціального, так і духовного життя пізньопалеолітичної людини.