3. Композиції в мистецтві пізнього палеоліту. Синонімія образів жінки та птаха. Тотемізм. Анімізм

Жіночі статуетки з Мізина (селища, розташованого на території сучасної Чернігівської області України) мають характерні «пташині» ознаки: схожу на пташину голову; руки, подібні до крил. Загалом можна твердити, що жіночий образ в мистецтві пізнього палеоліту був семантично пов’язаний з образом птаха. Більше того, дослідження семантики саме такого роду подвійного (контамінованого) образу відкриває можливість виходу на розуміння світоглядної моделі тогочасної людини.

Втім, визначення світоглядних параметрів безпосередньо за статуетками з Мізина здійснити вкрай важко, а то й неможливо: воно має бути опосередковане проведенням компаративного аналізу композицій в мистецтві пізнього палеоліту, знайдених на території Франції та Іспанії.

Так, на одній з таких композицій (з печери Ляско у Франції) відтворено сюжетну сцену за участі одразу чотирьох «дійових осіб»: бізона, носорога, мертвої людини та птаха. Сюжетну лінію цієї сцени можна відтворити в такий спосіб: спочатку трапилася сутичка між двома тваринами – носорогом, який втікає, і великою за розмірами, але важко пораненою твариною – бізоном, з черева якого в результаті сутички аж нутрощі випадають; в цю сутичку втрутилася людина, але з фінальним, фатальним для себе наслідком – поруч з пораненим бізоном зображено людину чоловічої статі, яка (вже мертва) падає на землю; при цьому на передньому плані композиції (в нижньому її «ярусі») змальовано і четвертого «учасника» цієї драматичної сцени – птаха (точніше, – штучного птаха на жердині). Отже, перед нами постають усі чотири компоненти («дійові особи») цієї своєрідної «картини», смислове поєднання яких в єдине композиційне ціле потребує роз’яснень.

На іншій композиції (з печери Піндаль в Іспанії) так само змальовано пораненого бізона, причому поруч з ним міститься зображення двох мертвих фігур (однієї – чоловічої, другої – без ознак статі), а в нижньому «ярусі» зображення (на тому самому місці, де в попередній композиції змальовувався образ плата) виписаний «рядок» з шести профільних жіночих знаків – так званих клавіформ.

Показовою в цьому зв’язку є третя композиція (з печери Пеш-Мерль у Франції), яка є близькою до згаданих за тематикою: вона містить зображення мертвої фігури чоловічої статі та трьох звернених до неї абстрактних жіночих фігурок, дві з яких – безголові, а третя, хоч і з головою, має виразні «пташині» риси (крильця замість рук, контур поверненої назад пташиної голови).

Тематична єдність усіх трьох композицій (полювання на тварину з катастрофічним для людини наслідком – фактом її смерті) спонукає до усвідомлення фіналу мисливської драми. Водночас контамінація двох образів (жінки та птаха) у третій композиції дозволяє припустити, що і зображення жінки, і зображення птаха у сценах смерті мали одне й те саме символічне значення.

Розкриттю цієї непростої символіки допоможе звернення до ще одного потужного джерела інформації про світогляд найдавніших людей – світогляду народів пережиткового мезоліту. Так називають деякі народності (зокрема, аборигенів Австралії, бушменів Африки тощо), які і до сьогоднішнього дня все ще залишаються на рівні епохи мезоліту, а отже, мають ті самі світоглядні уявлення, які були характерними для населення як палеоліту, та і мезоліту.

Центральну роль в системі цих світоглядних уявлень відіграють специфічні ритуальні предмети – чуринги, котрим приписується роль символів тотема. Відомі чуринги різних форм. Так, наприклад, у тотемічних групах сучасних австралійських аборигенів за чурингу правлять видовжені пласкі камені (в тому числі й галька) або шматки дерева різних розмірів. Австралійські чуринги часто вкривають орнаментом і натирають жиром. Орнамент являє собою реалістичні або схематичні – у вигляді концентричних кіл, спіралей, ліній, крапок – зображення тотемічних пращурів: змій, черепах, риб, птахів, тварин, рослин тощо. Тотемічні символи використовуються під час обрядів по-різному: одні з них тримають у руках або ж чіпляють на шию власника чуринги в якості амулета, деякі – просто кладуть на землю, інші – встромлюють у землю спеціально загостреним кінцем. Деякі чуринги мають на кінці отвір, до якого прив’язується шнур. Коли під час релігійної церемонії чурингу, тримаючи за шнур, обертають над головою, з’являється специфічний звук, внаслідок чого, власне, європейці й назвали її спочатку “гуділкою” або “хурчалкою”.

Чуринга вважається зосередженням зародків людей, тварин, рослин, каміння, явищ природи. Оживити зародки, вкладені до чуринги тотемом, можна, здійснюючи найважливіший для австралійських аборигенів обряд, коли чурингу натирають жиром та вохрою, а навколо неї підспівують і виголошують ритуальні заклинання. Вважається, що після цього тотем примусить зародки вискакувати з чуринги (й саме цим пояснюється факт виникнення життя й початок розгортання життєвого циклу), до якої вони знову повернуться, скінчивши свій життєвий шлях (у такий спосіб, відповідно, пояснюється факт смерті й момент завершення життєвого циклу).

Так само і розкручування чуринги з отвором всередині, до якого прив’язувався шнур, мало аналогічне значення: під час оберту чуринги, як вважається, зародки вистрибують з тіла тотема, потрапляють в оточуючі об’єкти (і тим самим започатковується їхнє життя); саме ж життя має циклічний характер (від фази народження – через усі фази росту – до смерті); в той же час факт смерті, у відповідності з цією логікою, пояснюється доволі просто – як повернення зародків до свого попереднього сховища (до тіла тотема) по закінченні життєвого циклу.

Назву «чуринга» пов’язують з ідеєю священного й таємного двійника, який з’єднує людину з її «предком» – тотемом. Саму цю назву науковці ототожнюють зі словом Tjurunga й пояснюють його значення так: тью – «таємний, скритий», рунга – «власний». Таким чином, чуринга сприймається як дещо, що таємничим чином належить людині, або наче її двійник – «друге» тіло людини. І лише це «друге» тіло має потаємний зв’язок з першопредком – тотемом. Отже, чуринга уособлює тіло тотема й водночас – тіло її власника (людини).

З огляду на сказане, очевидними постають дві провідні функції тотема: з одного боку, він сприймається як творець усього існуючого (деміург), а з іншого – як першопредок. Останнє означає, за цими уявленнями, що в людині тече кров тотема, а отже, саме він (тотем), а не безпосередньо батько з матір’ю, визнається прямим предком людини, – адже зародки тотема «переселяються» в її тіло.

Кожна тотемічна група мала (і має) «свого» тотема. В якості тотема в різних тотемічних групах можуть виступати абсолютно різні «істоти»: члени однієї тотемічної групи з тотемом ототожнюють образ певної тварини, іншої – образ якоїсь рослини; нерідко тотем асоціюється навіть з образом людини, а подекуди – і з образами явищ природи, небесних світил, а то й неживих об’єктів (скелі, каміння тощо).

Таким чином, під тотемізмом (мовою оджибве ототем – “його рід”) розуміють комплекс вірувань та обрядів, пов’язаних з вірою в існування кровно-родинних зв’язків між групами людей і тотемами.

З огляду на сказане, символічний зміст згаданих вище композицій в мистецтві пізнього палеоліту, очевидно, має бути роз’яснений в такий спосіб.

Перша композиція (з печери Ляско): слід визнати, що у змальованій тут сцені смерті образ птаха на жердині – це образ тотема; зображення померлого чоловіка з головою птаха – підтвердження наявності тотемістичних уявлень, згідно з якими життєві зародки після смерті повертаються до свого попереднього сховища – до тіла тотема.

Водночас композиція з печери Ляско може сприйматися і як свідчення наявності анімістичних уявлень. Анімізм (від лат. anima, animus – “душа”) – це віра в існування душі. Порівняння душі з птахом не було, зрозуміло, випадковим, адже образ птаха здатен був уособлювати ідею перельоту душі після смерті й повернення її до чуринги, – власне, до місця свого попереднього сховища – тіла тотема як місця таємничого зосередження зародків-душ, символом якого і виступала чуринга.

Друга композиція (з печери Піндаль): враховуючи, що жіночі клавіформи розташовані в ній саме на передньому плані, тобто на тому самому за значенням місці, що і образ птаха на композиції з Ляско, слід припустити, що і за своєю семантикою ці два образи (образ птаха й образ жінки) є тотожними. Це означає, що жіночі образи мали б символізувати те саме – ідеї тотемізму й анімізму. Проте – це лише гіпотеза. Але довести її вірогідність дозволяє визначений символічний зміст третьої композиції.

Третя композиція (з печери Пеш-Мерль): звертає на себе увагу той факт, що із зображених тут трьох жіночих фігурок одна має риси як птаха, так і жінки; контамінація ж двох образів (жінки та птаха) в одному підтверджує висунуте припущення про їхню семантичну тотожність.

Дослідження семантики цих трьох композицій дозволяє розтлумачити і символічне значення жіночих статуеток з Мізину: тепер стає зрозумілим, що вони, маючи риси як жіночого, так і пташиного образів, мали уособлювати ті самі – тотемістичні й анімістичні – ідеї.