10.Погляди на державу і право Каутільї.

Зачатки ідеології брахманізму зустрічаються уже в ряді древньоіндійських пам'ятників II тисячоріччя до н.е., іменованих у цілому Ведами.

Світовий закон, відповідно до такої міфологічно-органічної концепції, визначає конституцію суспільства, місце, роль і положення різних варн (станів), а отже, права й обов'язки також і членів цих варн. Члени всіх індійських варн були вільні, оскільки раби знаходилися поза варн, однак самі варни та їх члени були нерівноправні: два перші варна (брахманів-жреців і кшатриців-воєнів) були пануючими, а дві інші (вайшиї, що включали селян, ремісників, торговців; шудри, що складалися з вільних низів) -підлеглими.

"Брахманізм одержує свій подальший розвиток і конкретизацію в іншому пам'ятнику древньоіндійської думки — в Упанишадах, виникнення яких відноситься до IX—VI вв. до н.е. Усі варни та їх члени повинні, відповідно до Вед і Упанишадам, випливати божественно передбаченої для них дхарми (дхамме) — закону, боргу, звичаю, правилу поведінки. Причому пануюче положення брахманів у суспільстві і державі визначало також і керівне значення брахманистських тлумачень соціального і політико-правового змісту дхарми стосовно до членів різних варн.

Помітний відхід від ідеології брахманізму убік світських раціоналістичних представлень про державу і право спостерігається в трактуванні «Артхашастра» (IV—III вв. до н.е.), автором якого вважається Каутілья . Відносячи до наук філософію, вчення про три Веди, вчення про господарство і вчення про державне керування, трактат підкреслює, що філософія за допомогою логічних доказів досліджує «в повчанні про три Веди — законне і незаконне, у навчанні про господарство — користь і шкоду, у навчанні про державне керування — вірну і невірну політику». Хоча в «Артхашастре» пануючою є рекомендація віддатися любові, «не порушуючи закону і користі», однак саме корисність, виступає в трактаті як визначальна основа і ведучій принцип політичних дій, що відповідають задачам сильної, караючої влади і цілям збереження системи варн. Подібне вивільнення політики з морально-релігійних уз, що міститься в «Артхашастре», дало визначені підстави для характеристики, що зустрічається в літературі автора Макіавеллі.

11.Політико-правові погляди Гомера і Гесіода.

До проблеми розвитку держави VII ст. до н.е. Гесіод підходить з точки зору етики. Не просто відслідковує процеси, а й дає оцінку, вказує на досягнення і промахи, починає критикувати інститути політики. У роботі «Труди і дні», в байці «Соловей і яструб» Гесіод пробує розкрити природу політичної влади, метаморфози, які стаються в період зародження товарно-грошових відносин не тільки з політичними інститутами влади, але і з людьми. Намагається чітко визначити суспільну мораль. Розробляє етичний кодекс.

Згідно з уявленнями Гомера і Гесіода стан належного правопорядку у суспільстві Стародавньої Греції забезпечу­вався гармонійним поєднанням звичаїв із принципами всеохоплюючої справедливості, які вимагали створення умов для компромісного вирішення проблем суспільного життя. Формою такого поєднання висувався закон («номос»). Однак уже тоді поети звернули увагу на те, що люди, незважаючи на свою природу (мають розум) порушують належний пра­вовий порядок, спричинюючи хаос і беззаконня (дисноме). Ігноруючи закон, люди діють усупереч принципам всезагальної (космічної) справедливості, за що часто бувають пока­рані богами. Божа кара посилається людям для того, щоб відновити порушену гармонію (тобто належний правопоря­док). Отже, Гомер і Гесіод, хай і в інтуїтивній формі, все ж здогадалися, що причиною суспільних негараздів є сама лю­дина. Цей здогад згодом буде сформульований Протагором як твердження, що «людина є мірою усіх речей».

Спробу Гомера і Гесіода раціоналізувати уявлення про належний порядок в людських стосунках розвинули «сім мудреців», Піфагор, Геракліт, Демокріт (ІХ-УІ ст. до н. е.). Намагаючись віднайти природну причину змін у нав­колишньому світі, ці мислителі остаточно відійшли від міфологічного способу пояснення світобудови до раціо­нального його осмислення.