55.Вчення і. Канта про державу і право.

Іммануїл Кант - прогрес людства це скерована розумом прямолінійна еволюція. Його праці: «Метафізичні вчення про право», «До вічного миру», «Ідеї загальної істо­рії під космополітичним кутом зору».

Кант послідовно проводив ідею, що людина є найвищою цінністю, метою і не може бути засобом здійснення будь-яких планів; людина - це суб'єкт моральної свідомості, і у своєму житті повинна керуватися моральними законами; моральний закон апріорний - не підлягає ніяким впливам, а, отже, є безумовним у виконанні ; порушення вимог морального закону веде до свавілля,а для обме­ження свавілля існує право.

Згідно із Кантом право - це сукупність умов, що обмежують свавілля одного індивіда у відношенні до іншого під кутом зору загального закону свободи, і які запобігають юридичним конфліктам у суспільстві. право покликане регулювати виключно зовнішню сферу поведінки людей. Суб'єктивні ж мотиви поведінки, думки індивіда, його переживання правом не охоплюються, - це є сферою моралі.

Істинне завдання права - гарантувати моралі такий соціальний простір, в якому б вона могла без перешкод виявляти себе, і в якому максимально могла б реалізуватись свобода індивіда. Право може досягти цього якщо буде загальнообов'язковим і здійснюва­тиметься примусом. Забезпечує примус держава, яка зобов'язана функціонувати в рамках вимог права, а її устрій і режим мусять максимально відповідати принципам права (це засада концепції правової держави заКантом ).

У праві Кант розрізняв три категорії: природне право, позитивне право, справедливість. Джерелом природного права є самоочевидні апріорні принципи (вроджені ідеї);

джерелом позитивного права є воля законодавця; справедливість - це щастя пропорційне чесності (домагання, які не передбачені законом і тому не підлягають примусу).

Природне право, в свою чергу, мислитель поділяв на приватне і публічне. Приватне право регулює відносини індивідів як власників. Публічне - взаємовідносини між людьми, які об'єднані в союз громадян (державу), як члени політичного цілого. Центральним інститутом публічного права, згідно із Кантом, є прерогатива народу вимагати участі в утвердженні правопорядку шляхом прийняття Конституції, яка б виражала його волю. Фактично Кант обґрунтував ідею народного суверенітету. Але виборчим правом наділяв людей з високим майновим цензом.

Висуваючи питання про походження держави, Кант на­голошував, що вона виникла шляхом угоди між людьми, мета якої полягає в досягненні взаємної вигоди.

Щодо концепції світового союзу незалежних правових держав. Такий союз, на думку Канта, мав би виступати в ролі охоронця свободи і незалежності суверенних держав, захисником і гарантом миру. Цей союз мислитель називав «державою народів» та «федерацією вільних держав». При цьому йшлося не про світову республіку чи світову імперію, а про співтовариство, конфедерацію вільних і незалежних держав, яка могла б припинити своє існування за спільною згодою її суб'єктів у будь-який час.

Кант обґрунтував ідею про «право всесвітнього громадянства», захищаючи право вибору людиною відвідин, перебування і проживання в будь-якому регіоні земної кулі. Однак це право виключало завоювання і будь-які прояви експлуатації.