36.Середньовічна школа канонічного права. Кодекс Граціана.

Середньовічна школа канонічного права. Кодекс Граціана 12 ст.

Юристи, що підтримували напрямок канонічного права намагалися вибудувати єдиний і ефективний правовий комплекс, поєднуючи в ньому ряд розпоряджень Біблії, рішення церковних соборів, витягу з папських книг, , деякі норми римського і звичайного права. Перший звід канонічного права — «кодекс Граціана» — склав у XII в. чернець Граціан. Теоретичною посилкою канонічного права служило представлення про те, що церква законно має юрисдикцію судити і вершити справи, що носять не тільки релігійний, але і чисто світський характер.

Середньовічні юристи використовували в основному формально-логічні прийоми обробки матеріалу, що вивчався ними. Особлива їх пристрасть до різного роду класифікацій, розчленовувань понять, визначень, деталізацій і т.д.

Правова свідомість середньовічного суспільства: давнє минуле бачилося ідеальним станом, древні порядки шанувалися як зразки для наслідування. Тому навіть фактичне відновлення системи юридично-нормативного регулювання сприймалося як бажане і необхідне повернення до існуючого від столітніх правил. Однак яким би чином суб'єктивно не розцінювали самі середньовічні юристи свою практичну і теоретичну діяльність, об'єктивно вона сприяла прогресу законодавства, збагачувала політико-правове знання.

На заході середньовіччя в розвитку західноєвропейської юридичної думки визначається у дві тенденції. Одну характеризує увага до проблематики природного права, піднятої ще в римській юриспруденції й освоюваної переважно філософськими методами. Іншу відрізняє інтерес до норм, принципів, систем позитивного права, досліджуваного в основному за допомогою прийомів історико-філологічного аналізу. Обидві ці тенденції «успадковуються» юридико-теоретичним знанням нового часу. Перша з них відчутно спостерігається в працях Г. Гроція, інших найвизначніших представників школи природного права, розквіт якої наступив у XVII-XVIII вв. Друга особливо чітко проявилася в побудовах і дослідницьких методиках історичної школи права (кінець XVIII — початок XIX в.).

В середньовічній Європі домінантом філософського світогляду виступає християнська церква з її теологічною доктриною.Теологи ставили 2 завдання: християнську віру зробити політичною ідеологію; підпорядкувати церкві всі світські інститути.

37.Політико-правова думка Арабського Сходу (7-14 ст).

Розвиток іджтіхада в VIII-Х вв. привів до того, що мусульманські вчені-юристи сформулювали більшість конкретних норм і загальних принципів мусульманського права. Роль основного джерела мусульманського права закріпилася за його доктриною. Головним його підсумком виявилось виникнення своєрідних напрямків у тлумаченні Корана і Сунни, кожний з яких пропонував свої прийоми формулювання нових правил поведінки і на цій основі відносно автономно розробляли власну систему правових норм.

З XI в. мусульманське право розвивалося в рамках декількох правових шкіл

школи мусульманського права суннитського і шіїтського напрямків. школи відрізняються одна від одної тим, що при загальних вихідних позиціях вони використовують різні раціональні способи формулювання позитивного права і на їхній основі застосовують різні юридичні норми по приватних питаннях.

Найбільшим авторитетом користується ханіфітська школа, що зуміла щонайкраще пристосувати свою концепцію вироблення нових правових норм до інтересів суспільних відносин, що розвиваються, і сформулювати ці норми.

Таким чином, якщо в VII — першій половині VIII в. джерелами мусульманського права дійсно виступали Коран, сунна, іджма і «висловлення сподвижників»,

Мусульманська теорія вважає, що всі норми мусульманського права узяті прямо з Корана і сунни або «витягнуті» юристами з інших джерел, що допускаються ними.

. Пряме скасування пережиткових норм, нехай навіть не відповідним новим суспільним потребам, теоретично не допускалися в рамках шаріату як релігійно-правової системи. Причому всі положення даної користі минулого обов'язкові для суддів і муфтіїв, задача яких полягала у виборі потрібної норми, виходячи з «умов, місця і часу». Тому навіть офіційне санкціонування державою висновків визначеної правової школи не означало встановлення системи формально визначених, однакових норм.

Арабська філософія аж до XIV в. практично залишалася умоглядною етично орієнтованою теорією: її представники так і не зайнялися вивченням власне «ідеального» чи ж реальної держави, обмежуючи загальними міркуваннями про його моральні і релігійні підвалини. Не задавалися вони і питанням про природу держави, влади, політики. На цьому тлі сама філософія політики виступала, по суті, не як наука про політика в повному змісті, а як політична утопія, набір повчальних положень про ідеальну політику й ідеальну державу, абстрактна ідея, відірвана від реального життя.

Природно, проблеми організації і діяльності мусульманської держави, «мусульманської політики», націленої на досягнення ідеалу, що малюється мусульманським правом, не могли не породити відповідних теоретичних конструкцій. Вони розроблялися в рамках мусульмансько-правового напрямку політичної думки, що, розвиваючись паралельно з навчаннями філософів, до XI ст. уже досягло своєї вершини.

Мусульманська концепція держави склалася в основному в XI-XIV вв. і розвивалася переважно в рамках науки мусульманського права. Однак, треба мати на увазі, що мусульманське право знає дуже небагато норм Корана і сунни, що регламентують вертикальні, владні відносини. Ці джерела не містять конкретних розпоряджень, що регулюють організацію і діяльність мусульманської держави чм визначають його зміст і сутність. Більш того, сам термін «держава» ними не вживається. Зустрічаються лишь поняття «імамат» і «халіфат», що згодом стали використовуватися для позначення мусульманської держави