Властивості рецепторів: специфічність (модальність), чутливість, адаптація, сенсибілізація, контрастність, відтворення послідовних уявлень.

У всіх аналізаторах відбувається утворення рецепторного потенціалу і кодування інформації тобто перетворення у визначену систему сигналів. Сигнал може бути або не бути (закон «усе або нічого») отже, передача ведеться за допомогою бінарного коду. Сила подразника перетворюється у частоту нервових імпульсів.

Зоровий аналізатор складається з трьох основних частин: периферичної (око), провідникової (зорові нерви і всі проміжні центри) і кіркової (потиличний відділ кори великих півкуль).

Око - це орган, спроможний сприймати світлові хвилі. Око складається з оптичної і фоторецепторної частин і має оболонки: білкову, судинну і сітчасту. Оптична система ока складається з рогівки, передньої і задньої камер ока, зіниці, кришталика і скловидного тіла (склисте тіло).

Світлові промені, перед тим, як потрапити на фоторецепторні клітини, проходять через через рогівку, передню камеру ока та райдужну оболонку. Райдужна оболонка регулює кількість світла, що потрапляє в око. У середині райдужної оболонки знаходиться отвір - зіниця, крізь який промін світла проникає в задню частину ока. Зіницю оточують два види м'язів: кільцеві і радіальні. Кільцеві м'язи інервуються парасимпатичними волокнами окорухового нерва, а радіальні - симпатичними нервами.

Пройшовши через зіницю, промінь світла потрапляє в кришталик Зміна розмірів зіниці й опуклості кришталика забезпечується складним механізмом за допомогою симпатичних і парасимпатичних нервових волокон. Підвищення тонусу парасимпатичних нервів веде до скорочення циркулярно розташованих м'язових волокон, від чого зіниця звужується. При цьому скорочуються гладенькі м'язові волокна війчастого тіла, що супроводжується ослабленням циннових зв'язок, зниженням тиску на кришталик і збільшенням його опуклості. При збудженні симпатичних нервів, що іннервують радіально розташовані клітини м'язів райдужної оболонки, відбувається розширення зіниці і зменшення опуклості кришталика внаслідок зниження тонусу війчастого тіла.

Пройшовши через кришталик, світловий промінь потрапляє в склисте тіло ока.

Механізм акомодації. В оці, що знаходиться в спочинку, тобто при розслабленні війчастого м'яза і натягу циннової зв'язки, кришталик має більш плоску форму і промені, що потрапляють у нього, фокусуються на сітківці. При такому стані око добре бачить предмети, що знаходяться вдалині, але предмети, розташовані на близькій відстані, здаються розпливчастими. При фіксуванні очима близьких предметів напружується війчастий м'яз, тяга циннової зв'язки послабляється і кришталик унаслідок своєї пругкості набуває більш опуклої форми, у зв'язку з чим змінюється його показник переломлення. Дана властивість ока, яка дозволяє однаково добре бачити предмети, що знаходяться поблизу і вдалині, називається акомодацією.

Якщо з яскравого сонячного світла ввійти в темне приміщення, то спочатку нічого не видно, але в міру відновлення родопсину чутливість паличок до світла зростає й очі починають розрізняти навколишнє оточення. Цей процес пристосування називають темновою адаптацією. При нестачі ретинолу відновлення родопсину затримується, око втрачає спроможність до темнової адаптації (куряча сліпота).

Фотохімічні реакції зорових пігментів при дії світла збуджують зорових рецепторів. Процес збудження рецепторів сітківки і виникнення імпульсів у зоровому нерві залежать від іонів, що утворюються при розпаді зорових пігментів.

Світлова чутливість і гострота зору. Фоторецептори сітківки можуть реагувати на дуже малу величину з надзвичайно ощадливою витратою зорових пігментів. Палички більш чутливі (у 1000 разів) за колбочки. При малій інтенсивності освітлення сприйняття світла відбувається за допомогою паличок. Вони розташовані в основному по периферії сітківки, і тому в присмерки краще видно предмети, розташовані обабіч. При яскравому освітленні відновлення родопсину не встигає за його розпадом у паличках і сприйняття світла здійснюється колбочками.

Спроможність до ясного розрізнення дрібних предметів і їхніх деталей властива більш колбочкам, ніж паличкам. Максимальну спроможність розрізняти окремі предмети називають гостротою зору. Її визначають за найменшою відстанню між двома точками, що очі бачать окремо, а не разом.

Бінокулярний зір. Зоровий орган – парний, очі розташовані симетрично. Одночасне бачення предметів двома очима - бінокулярний зір - значно збільшує поле зору, тобто ту область, що можна бачити при визначеному положенні ока.

При бінокулярному зорі зображення предмета виникає на сітківках обох очей, причому та сама точка поля зору падає на визначені точки в обох сітківках. Такі точки називаються відповідними або ідентичними. Клітини, розташовані на ідентичних ділянках сітківки, тісно пов'язані між собою функціонально і знаходяться в однаковому стані порушення, у зв'язку з чим і виникає одна уява предмета. Якщо ж зображення падає на неідентичні, або диспарантні, точки сітківки, то предмет починає двоїтися.

Оскільки між очима є певна відстань, кожне око бачить предмет дещо збоку і зображення на сітківці утворюються не зовсім однакові. Чим ближче знаходиться предмет, тим більше буде різниця в зображенні, і в мозку, що одержує відповідні сигнали, створюється уявлення про ту або іншу відстань до предмета.