3. Словосполучення як мовна одиниця..

Словосполучення- це смислове та граматичне поєднання двох або більшої кількості слів на основі підрядного граматичного зв'язку для вираження непредикативних семантико-синтаксичних відношень. наприклад свіжа вода, теплі стосунки, чоловік Високого зросту. учення про словосполучення має велику історію. Ф.Фортунатов трактував словосполучення, як основну одиницю синтаксису, що охоплює як поєднання окремих слів так і цілі речення. За О. шахматовою словосполучення- таке поєднання слів, яке утворює граматичноу єдність, що виявляється у залежності одних із цих слів від інших. В. Виноградов- словосполучення це одиниця номінативна, його функціональне призначення -виражати думку. Г. Удовиченко до словосполучень зараховує тільки ті поєднання слів, які виникають на основі підрядного синтаксичного зв'язку. В. бєлошапкова визначає словосполучення як «непредикативне поєднання на основі синтаксичного зв'язку слова з формою слова або форми слова з формою слова». більшість сучасних дослідників визначають, що словосполучення не є первинною одиницею мовної будови, а вичленовується з речення як його складова і яляє собою сполуку головного і залежного слова.

4. Словосполучення серед інших одиниць мови

у простому реченні реалізується: зв'язок координації, яким поєднується підмет і присудок. сурядним зв'язком поєднуються рівноправні між собою однорівневі елементи мови. підрядним зв'язком поєднується головне і залежне слово. словосполучення має ряд рис:

- утворюються на основі підрядного синтаксичного зв'язку

-його значення формується на основі значення стрижневого слова і конкретизується підрядним компонентом

-будова і обсяг словосполучення зумовлюється валентними властивостями головного слова.

-словосполучення не є самостійною одиницею мови

Основні синтаксичні одиниці. Словосполучення і речення розмежовують на функціональній основі:

Речення: Словосполучення:

1. комунікативна функція, номінативна функція,

оформлено предикативною інтонацією; притаманна інтонація називання;

2. Виражає судження, виражає поняття чи уявлення;

3. Хар-на модальність і часова не має цих категорій

співвіднесеність з дійсністю

4. структура – мінімум 1 слово; мінімально – 2 слова.

(спільні ознаки)

-належать до комунікативної сфери

-компоненти поєднуються на основі синтаксичного звязку

-не існує в мові в готовому вигляді, а вичленовується

Слово Словосполучення

(спільні ознаки)

1. виражає назву предмета дії чи явища

2. має початкову форму і систему граматичних форм, які утворюють їх парадигму: читати книжку/ читаєш, читатиму книжку;

3. номінативна одиниця;

4. у мовленні існує тільки у складі речення

(відмінні ознаки)

1. має складнішу будову, тому конкретніше

називає предмети і явища;

2. ґрунтується на зв’язку (що є визначальним для синтаксису)

3. вичленовується з речення

5. ПідрядНе словосполучення.

У складі підрядного слоспол є головне і залежне слово, що поєднуються на основі підрядного синтаксичного звязку. За частиномовною належністю головного компонента словоспол мають шість типів:

1. субстантивні (іменникові): це сполуки слів є в яких іменник як головне слово поєднується з залежним словом чи синтаксичною конструкцією атрибутивними відношеннями. залежні компоненти – усі самостійні частини мови: іменник у непрямих відмінках (книжка брата), прикметник (братова книжка), займенник (мій брат), числівник (один зошит, чверть на дев’яту), інфінітив (бажання вчитися);

2. ад’єктивні (прикметникові): сполуки слів з прикметником у позиції головного слова. залежні компоненти – іменник у непрямих відмінках (несподіваний для більшості), субстантиновані прикметники (здивований побаченим), прислівник (трохи зависокий), неозначені форми дієслова (готовий допомогти); числівникові сполуки (не вартий трьох тисяч), прийменникові конструкції ( мокрий до нитки)

3. нумеральні (числівникові): поєднання числівника як головного слова з залежним іменником чи займенником.

Числівник вимагає від залежного іменника Р.в. без прийменника (шість студентів). числівники два обидва три чотири поєднанні з іменником чоловічого роду вимагають Н.в множини (два кольори). у непрямих відмінках числівник узгоджується з іменником (пятьма мальцями), займенники (один із нас), числівники (один із сімнадцятьох);

4. прономінальні (займенникові): співвідноситься з іменниками прикметниками та числівниками відповідно до загального значення займенника в позиції головного слова. Займенники з предметним значенням поєднуються з прикметником та з прийменниковою конструкцією - щось Загадкове, хтось Чужий, Дехто з присутніх .займенники з означальним значенням поєднуються з іменниками, прислівниками, прикметниками, прийменниковими конструкціями- свій душею, мій назавжди, ніякий на смак. займенник числівникової семантики поєднується із відмінковими формами іменників- скільки снігу, чимало зусиль. прислівникові займенники виражаючи вказівне значення поєднується з іншими прислівниками для конкретизації своєї семантики- кудись далеко, десь на півдні, там далеко;

5. вербальні (дієслівні): роль опорного слова виконує дієслово в особових чим безособових формах. залежні компоненти – усі самостійні частини мови: іменник (прийшов до колеги), прикметник (прийшов усміхнений), займенник (прийшов до нього), числівник (порахував до десяти), прислівник (прийшов вчасно), дієслово (прийшов подивитися);

6. адвербіальні (прислівникові): реалізується синтаксичний зв'язок керування та прилягання. залежні компоненти – іменник (видно село потрібно людям), займенник (незручно для студентів), дієслово (необхідно прочитати), прислівник (трохи високо).