12. Вживання присвійних прикметників у діловому мовленні.

Присвійні прикметники виражають ознаку предмета за належністю його людині або тварині.

Відповідно твірною базою можуть бути лише назви істот, від основ яких утворюються присвійні прикметники за допомогою суфіксів -ів (-їв)₉ -ин (-їн), рідко -ач- (-яч-) або нульового, напр.: Микола -" Миколин, Петро -" Петрів.

У діловому мовленні присвійні прикметники вживають рідко. Значення індивідуальної віднесеності особі найчастіше передають формами родового відмінка іменників, напр.: наказ директора, заява Іг-натенка, стипендія студента.Присвійні прикметники можуть входити до складу термінологічних сполук (фарадеєва стала, торрічеллієва порожнина) або фразеологізмів (ахіллесова п ята, авгієві стайні, гордіїв вузол, дамоклів меч), втрачаючи, звичайно, значення присвійності.

Не мають присвійного значення і прикметники, що стали географічними назвами, прізвищами, напр.: Київ, Львів, Микитин, Василишин, Ковалів.

В окремих випадках зміна лексичного значення супроводжується зміною морфологічних ознак, а саме:

- рід втрачає словозмінний характер, закріплюється за словом як стала ознака, переводячи прикметник в розряд іменників, напр.: пряма, стала, крива, складова, приймальна,. Вони зберігають прикметниковий тип словозміни за відмінками, пор.: прям-а - прям-ої, прям-ій; приймальн-а - приймальн-ої, при-ймальн-ій. У такому випадку говорять про низький ступінь морфоло-гізації, тобто переходу з однієї частини мови в іншу;

- парадигма відмінкових закінчень стає іменниковою, тобто відбувається втрата зв'язку з прикметником і на рівні значення, і на рівні морфологічної форми, напр.: приймальн-я - приймальн-і, Павлівн-а -Павлівн-и, Павлівн-і.

Іменники-прізвища чоловічого роду на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин (-їн) виявляють тісніший зв'язок з прикметником: у родовому відмінку однини вони мають закінчення іменників, а в орудному - прикметників твердої групи, напр.: Коваль – Ковалів.

13. Пароніми, антоніми, омоніми в діловому мовленні.

У діл. мов. часто довод. викор. омоніми, антоніми та парон.

Омоніми – це слова, що однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми потрібно відрізн. від багатозначних слів (між значеннями полісемантичного слова існують зв'язки, вони об'єднані спільним поняттям, а значення омонімів не пов'язані між собою). Омоніми з'являються внаслідок: – звукових змін у процесі розвитку мови; – випадков. збігу звучання слова рідн. мови і засв. з ін. мови; – випадкового збігу звучання форм різних слів.

Напр.: гривня – грошова одиниця, і гривня – жіноча прикраса; сонце – сонце, шию(я шию) – шию(повернув шию).

Пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.

Порівння значення паронімів: Адрес. Адреса. Адрес - письмове привітання на честь ювілею тощо. Адреса - напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи. Виборний. Виборчий. Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду Виборчий - пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів. Н.: виборча кампанія, виборче право.

Антоніми – це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення. Хоча в антонімічні відношення можуть вступати слова і словосполуч. різних частин мови. І якщо синоніми об'єднуються в ряди, то анто-німи об'єднуються в пари, наприклад: праця – безділля, холод – спе-ка; щедра – скупа; сміятися – плакати.