38. Поняття «літературна мова», «національна мова», «державна мова», «офіційна мова».

Літерат́урна мóва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.

Національна мова — мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, яка разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування.

Державна (офіційна) мова — правовий статус мови, вживання якої обов’язкове в офіційних документах та загалом в публічних сферах суспільного життя в державі (законодавство, управління, судочинство, освіта тощо).

Офіці́йна мо́ва — мова, якій у певній державі, країні чи міжнародній організації надано спеціального (у порівнянні з іншими мовами — «надзвичайного») статусу - як мови, вживання якої обов'язкове в офіційних документах, в органах законодавства, державного управління, судочинства, у закладах освіти, науки, культури тощо.

39. Тире між присудком і підметом

1.Тире між підметом і присудком ставиться, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв'язки немає. При цьому присудок може бути як непоширеним, так і поширеним (Бук — дерево. Три та сім — десять. Київ — Столиця України.) 2. Між підметом і присудком, коли один із цих членів речення (або обидва) є інфінітивом (Життя прожити — не поле перейти)

3. Перед це (це є), оце, то, ось, (це) значить, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета (Сміле слово — то наші гармати, Світлі вчинки — то наші мечі.)

4. На місці пропущеного присудка (Крізь шибку виднілись білі колони тераси, а за ними — квітник)

Тире не ставиться:

1. Якщо підмет або присудок виражаються займенником, прикметником, дієприслівником, порядковим числівником: (Я син народу (І. Франко). Творчість завжди мрійна і тривожна).

2. Якщо присудок має порівняльне значення і до його складу входять слова як, ніби, наче, мов, немов: (Хата як писанка.)

3. Перед заперечним присудком, вираженим іменником у називному відмінку із заперечною часткою не: (Серце не камінь.)

40. Особливості вживання прикметників у діловому мовленні

Прикметник - це самостійна частина мови, яка виражає постійну ознаку предмета в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. Ознака предмета, названа прикметником, може бути безпосередньою або вираженою через стосунок до інших предметів, осіб, явищ, дій, станів, кількості, обставинної ознаки.

Відпов. до знач. прикметники поділ. на 3 розряди -якісні, відносні, присвійні.

Якісні прикметники виражають безпосередню ознаку предмета, пов'язану з називанням кольору, розміру, форми, смаку, зовнішніх чи внутрішніх властивостей предмета. Треба пам'ятати, що не всі якісні прикметники утвор. ступені порівняння. Це залежить від специфіки значення та структури основи. Поруш. правил творення форм ступенів порівняння та норм їх уживання призводить до зниж. рівня культури мовлення.

Відносні прикметники є похідними, які утворені за допомогою суфіксів -н-, -ов-, -ев-, -ськ-, -івськ-, -льн-, -ічн-та інших від іменникових, дієслівних, числівникових, прислівникових основ, Саме відносні прикметники переважають у текстах ділового мовлення. Конкретизуючи значення іменників, вони входять до термінологічних словосполучень, напр.: паперові гроші, цінні папери, кредитний ризик, економічні відносини, страхові збитки, Присвійні прикметники вираж. ознаку предмета за належністю його людині або тварині. Відповідно твірною базою можуть бути лише назви істот, від основ яких утворюються присвійні прикметники за допомогою суфіксів -ів (-їв)₉ -ин (-їн), рідко -ач- (-яч-)або нульового. Повну форму можуть мати лише деякі присвійні прикметники, похідні від назв тварин, напр.: орлиний, солов'їний, качиний. У діловому мовленні присвійні прикметники вживають рідко.