31. Порядок слів у реченні в офіційно – діловому мовленні

Порядок слів - це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловомустилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення:

•підмет стоїть перед присудком: Праця, земля і капітал — основні фактори виробництва;

•узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом: особливості інфляційних процесів у перехідних економіках;

•неузгодженеозначення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова: доходи від вибору ресурсо збереження; чинники успіху;

•додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Соціологія може надати значнудопомогу службі зайнятості;

•обставини вживаються довільно: Українська економічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно;

•місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині - того слова, щос тоїть після них. Вставні слова вказують на сказане раніше, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел, допомагають висловити ступінь вірогідності.

Зворотний  не змінює синтаксичної будови речення, порушення звичайного порядку слів часто використовується для того, щоб виділити певні слова, підкреслити їхнє значення, зазвичай падає логічний наголос — посилення голосу під час їхньої вимови. Найчастіше застосовується в художньому стилі мовлення.

32. Словники та словникові видання з української мови. Словники відіграють величезну роль у піднесенні культури мови, адже вони радять мовцеві, як правильно, як краще висловити свою думку. Теорія і практика укладання словників називається лексикографією, а щодо словників може вживатися синонімічна назва — лексикографічні джерела.

Розрізняють словники понятійно-довідкового характеру — енциклопедичні й власне мовні — лінгвістичні.

Енциклопедичний словник містить найважливіші відомості про ту чи іншу галузь людських знань, про найважливіші події, явища, про найвідоміших осіб. У такому словнику розкриваються не значення й особливості вживання слів, а поняття. Тому до енциклопедичного словника входять, як правило, іменники (власні та загальні назви). Енциклопедичні словники можуть містити ілюстрації, карти, схеми, таблиці.

Серед філологічних словників виділяють словники дво- та багатомовні (перекладні) і словники одномовні. Філологічні одномовні словники пояснюють українську лексику під певним кутом зору. До одномовних словників належать: 1) тлумачні; 2) іншомовних слів; 3) орфоепічні; 4) орфографічні; 5) міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, омонімічні, паронімічні); 6) фразеологічні; 7) термінологічні; 8) словники мовних труднощів.Тлумачні словники мають на меті роз'яснити значення і показати використання слів сучасної української мови. У словникових статтях розкривається значення слів, дається їхня граматична та стилістична характеристика. Словники іншомовних слів характеризують слова, запозичені українською мовою з інших мов. До орфографічних словників вносяться найпоширеніші слова, які можуть становити труднощі при написанні. Всі слова подаються в певних початкових формах. Словник містить також додаткові форми. Орфоепічні словники наводять відомості про наголошування слів і їхню правильну вимову, тобто характеризують звуки та їх зміни у певних фонетичних умовах. Словники синонімів фіксують синоніми. У паронімічному словнику дається тлумачення паронімів, тобто слів, що мають подібне звучання, але розрізняються за значенням. У словниковій статті також подаються слова, з якими сполучається кожний із паронімів, наводяться приклади вживання паронімів у текстах.