1. Документ - основний вид офіційно-ділового стилю. Стилістика документа.

Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Він використовується в різних галузях діяльності суспільства, галузях знань, сферах життя. Є об'єктом дослідження різних наукових дисциплін, тому поняття "документ" - багатозначне і залежить від того, в якій галузі й з якою метою його використовують.

Службова документація охоплює всі аспекти виробничої діяльності, тому для розв'язання управлінських завдань у будь-якій сфері значний час витрачається на роботу з документами.

Слово «document» у перекладі з латини означає "доказ", "взірець", "посвідчення".

Документ – основний вид ділової мови; засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

Документом називають все те, що використовується для реєстрації, передачі та збереження інформації про будь-який предмет. Це матеріальний вияв певного факту чи певної ідеї або ж матеріальне свідоцтво, на якому базуються при затвердженні факту чи ідеї.

Робота з документами є невід'ємною частиною діяльності будь-якої організації. Документ є візитною карткою, додатковою рекламою, частиною іміджу підприємства, організації, фірми тощо. Тому з появою документів почалась регламентація роботи з ними, яку тепер прийнято називати діловодством, або справочинством.

Стилістика документа. ОДС - це особливості мови службових, в першу чергу організаційно-розпорядчих (акт, звіт, службовий лист, постанова, наказ тощо), а також дипломатичних документів.

ОДС притаманне використання слів тільки в тих значеннях, які визнаються нормою загальнолітературного слововживання, а також у значеннях, традиційних саме для ділових документів, які не порушують їх стилістичної одноманітності і відповідають загальній тенденції стандартизації ділової мови.

Необхідними якостями документів є повнота і своєчасність інформації, точність, лаконізм формулювань. Основне завдання укладача документа - гранично чітко відобразити відомості, що мають правову силу.

2. Способи словотвору і вживання деяких суфіксів в діловому мовленні

Словотвором називають таку мовознавчу науку, яка досліджує закони творення слів

Винятково важлива роль у вираженні найрізноманітніших лексичних значень, які властиві словам і багатьом сполученням слів, належить засобам словотвору, особливо афіксам (префіксам, суфіксам, частково і флексіям).

Способи словотворення поділяються на морфологічні і неморфологічні.

До морфологічних способів відносять способи творення слів, при яких похідне слово утворюється за допомогою морфем. Сюди належать суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, суфіксально-префіксальний та ін.

До неморфологічних способів відносять морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний способи.

Основоскладання - один з поширених в українській мові спосіб словотворення, при якому нове слово виникає в результаті складання двох основ: листопад, пароплав, стінгазета.

Абревіація — це також складання, але не цілих слів, основ чи коренів, а тільки початкових частин. У результаті виникає нове складноскорочене слово — абревіатура, наприклад: хімпром (хімічна промисловість).

За будовою абревіатури бувають кількох видів, бо можуть утворюватися:

від початкових частин кожного твірного слова: міськвиконком (міський виконавчий комітет), облвиконком (обласний виконавчий комітет.

від частини твірної основи й цілого слова: редколегія (редакційна колегія), профспілка (професійна спілка);

від назв букв, що означають початкові звуки твірних основ: ГЕС, ООН,

Тільки зовсім обмежена кількість суфіксів ні за яких умов не може використовуватись у певних жанрах конкретного стилю. Наприклад, слова із суфіксом (суфіксами) суб'єктивної оцінки (пестливості чи зневажливості) не властиві таким писемним жанрам офіційно-ділового мовлення, як заява, оголошення, автобіографія, посвідчення, довідка тощо. Не характерні слова з такою експресією, емоційністю також і для академічно-наукового підстилю (жанру). Натомість суфіксальні слова з виразною об'єктивно-суб'єктивною оцінкою (ніжності чи згрубілості і под.) природні й функціонально активні за багатьох комунікативних ситуацій у розмовно-побутовому і художньому стилях, принаймні в деяких жанрах цих стилів, у доброзичливому чи осудливому домашньому мовленні тощо.