1.3 Обчислення позовної давності та зміни що до тривалості

Оскільки позовна давність є видом строків, при її обчисленні використовуються загальні правила ст.ст.253-255 Цивільного Кодексу. При цьому правило про обчислення позовної давності сформульоване в ч.2 ст.260 Цивільного Кодексу як імперативне. Тобто, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Оскільки і загальна, і спеціальна позовна давність обчислюються роками, то при їх обчисленні використовуються правила щодо обчислення строків роками (ч.І ст.254 Цивільного Кодексу). Отже, позовна давність спливає у відповідні місяць та число останнього року строку о 24 годині. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Крім того, письмові заяви (позовні заяви, тощо) та повідомлення, здані до установ зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст.255 Цивільного Кодексу).[67,c113].

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 Цивільного Кодексу). Наприклад, повернувшись додому з роботи, особа виявляє нестачу речей. У цей момент вона дізнається про порушення її права власності. Можлива також ситуація, коли існує припущення (презумпція) стосовно того, що особа дізналася про порушення права, навіть якщо сам потерпілий не звернув на це уваги. Так, якщо гроші були позичені на два місяці і не повернуті до закінчення цього строку, то припускається, Що кредитор дізнався про порушення свого права на наступний День після закінчення строку договору, хоч сам він забув про існування боргу.

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги, а тому можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме.[66,c335].

За таких обставин, обґрунтованим є висновок судів про те, що оскільки на вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави), які є додатковими, у Цивільному кодексі України не встановлені спеціальні строки позовної давності, тому застосуванню підлягають норми ст. 257 Цивільного кодексу України про загальну позовну давність у три роки.

Крім того, судами вірно зазначено про те, що вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) не віднесено ст. ст. 263, 264 Цивільного кодексу України до обставин, які зупиняють або переривають перебіг строку позовної давності за такими вимогами. Пред’явлення позивачем позову до відповідача та поручителя про стягнення в солідарному порядку боргу за Кредитним договором за рахунок його коштів також не вплинуло на перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави). Позивачем не доведено, що відповідач під час перебігу строку позовної давності за цими вимогами вчинив дії про визнання обов’язку виконання зобов’язання за рахунок предмета іпотеки (застави)

Крім того, для окремих випадків порушення цивільних прав законом встановлюються спеціальні правила визначення початку перебігу позовної давності[50,c55].

Зокрема, в чч.2-6 ст.261 Цивільного Кодексу зазначені такі випадки:

1) перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;

2) перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;

3) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;

4) за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;

5) за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;

6) за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.[69,c176].

Законом можуть бути встановлені винятки із загальних правил, встановлених ЦК для визначення початку перебігу позовної давності.

Слід звернути увагу на те, що згідно зі ст.262 Цивільного Кодексу заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Для правильного застосування строку давності важливе значення має питання про те, з якого моменту починається перебіг позовної давності. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

Відповідно до закону право на позов виникне з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Вилучення з цього правила встановлюються законодавством. [68,c165].

Так, за позовами про недоліки проданої речі протягом шестимісячного строку позовної давності починається від дня пред'явлення претензії продавцеві, а якщо претензія не заявлена- з дня закінчення строку, передбаченого для пред'явлення претензії з приводу недоліків проданої речі.

За вимогами, що випливають з поставки недоброякісної продукції, позовна давність починає текти з дня складання акта про недоліки.

Якщо акт не складений у встановлений законом термін, перебіг позовної давності починається з дня закінчення цього терміну дізнатися про цей факт.

У разі порушення прав власника (наприклад, у зв'язку з крадіжкою майна) позовна давність починає текти з часу, коли власник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При виявленні правопорушника після закінчення терміну давності власник має право пред'явити позов про повернення свого майна із незаконного володіння. Пропущений в цьому випадку з поважної причини термін позовної давності підлягає судом відновленню За зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди, позовна давність починає текти з моменту заподіяння шкоди. Якщо шкоду в момент її заподіяння не був виявлений, позовна давність починає текти з моменту, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися про заподіяння йому шкоди За регресивними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається з моменту виконання основного зобов'язання Зміна осіб у зобов'язанні не тягне за собою зміни строку позовної давності.[54,c444].

Залежно від способу визначення всі процесуальні строки (встановлені і законом, і судом) можна поділити на такі, що визначаються:

1) конкретною календарною датою. Хоча про такий спосіб визначення процесуальних строків нічого не сказано у Цивільного Процесуального Кодексу України, його наявність випливає із інших норм цивільного процесуального законодавства.

2) проміжком часу. Відповідно до положень Цивільного Процесуального Кодексу України ці строки обчислюються роками, місяцями і днями

У такому разі процесуальні дії можна вчинювати у будь-який день протягом усього встановленого проміжку часу, але не пізніше останнього його дня, тобто до дня закінчення процесуального строку.

Однак законодавець встановив також кілька процесуальних строків, що обчислюються годинами [10, ст281,284].

3) вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Взагалі, подія - це різновид юридичних фактів, які виникають незалежно від волі суб'єктів правовідносин. Проте стосовно визначення початку та закінчення перебігу процесуальних строків законодавець розуміє під подією також і обставини, які залежать від волі осіб, тобто їхні дії або бездіяльність. Так, у разі перебування сторони у тривалому службовому відрядженні суд може зупинити провадження у справі до припинення цього відрядження (ст. 203 Цивільного Процесуального Кодексу України); особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження [10, ст330].

Відповідно до Цивільного Процесуального Кодексу України, за загальним правилом, перебіг процесуального строку, який визначається проміжком часу, а також такого, початок якого залежить від відповідної події, починається з наступного дня відповідно:

1) або після конкретної календарної дати. Наприклад, 5 березня суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання встановлених законом вимог, надав позивачу три дні для усунення недоліків відповідно до ч. 1 ст. 121 Цивільного Процесуального Кодексу України. Перебіг такого строку починається з 6 березня;

2) або після настання зазначеної події. Наприклад, заяву про перегляд заочного рішення можна подати протягом десяти днів з дня отримання його копії (ст. 227 Цивільного Процесуального Кодексу України). Відповідач отримав таку копію 17 червня. Отже, першим днем встановленого десятиденного строку буде 18 червня.[42,c98].

Для початку перебігу процесуального строку не має значення припадає його перший день на робочий чи на неробочий день.

Якщо початок процесуального строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то він все одно починає обчислюватися із цього дня, а не з найближчого робочого.

Якщо строк визначається певним проміжком часу, то він має не тільки початковий, але і кінцевий момент свого перебігу. Для того, щоб не рахувати календарні дні, які складають рік або місяць, законодавець у Цивільного Процесуального Кодексу України передбачив правила встановлення моменту закінчення процесуальних строків залежно від того, чим вони обчислюються або визначаються.

Отже, строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Припустимо, що початком перебігу трирічного строку для пред'явлення до примусового виконання рішення іноземного суду (ст. 391 Цивільного Процесуального Кодексу України) буде 10 вересня 2006 р. Тоді цей процесуальний строк закінчиться у відповідні місяць, тобто у вересні, і число, тобто 10 числа, останнього року строку, тобто 2009 р. Але за умови, що 10 вересня 2009 р. не припаде на неробочий день, оскільки тоді застосовуватиметься правило, передбачене у Цивільного Процесуального Кодексу України.[42,c115].

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку.

Так, у разі, коли місячний строк на подання скарги у зв'язку з винятковими обставинами (ч. 1 ст. 355 Цивільного Процесуального Кодексу України) розпочнеться 11 вересня, закінчиться він 11 жовтня (звичайно, якщо 11 жовтня є робочим днем).

Однак може трапитися, що у місяці, на який припадає закінчення строку, немає відповідного числа (наприклад, процесуальний строк повинен закінчитися 31 квітня, а у цьому місяці тільки ЗО днів). У такому разі строк закінчується в останній день цього місяця, тобто 28 (29) лютого, 30 квітня, червня, вересня або листопада.

Хоча це положення закріплене у нормі, яка присвячена закінченню процесуальних строків, які обчислюються місяцями, за аналогією воно підлягає застосуванню і при встановленні останнього дня строку, обчислюваного роками.

Строк, який обчислюється днями, закінчується через відповідну кількість днів, тобто у цьому разі не передбачено спеціальних правил визначення останнього дня строку і потрібно рахувати календарні дні. Так, якщо десятиденний строк на повернення після закінчення касаційного провадження справи до суду, який її розглядав (ст. 352 Цивільного Процесуального Кодексу України), розпочнеться 11 вересня, то закінчиться він 20 вересня (але за умови, що 20 вересня є робочим днем)[43,c231].

Процесуальний строк перебігає безперервно, із зарахуванням усіх неробочих днів. Однак, коли закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Відповідно до ст. 67 Кодексу законів про працю України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідні дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.[52,c342]

У разі, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Однак свої особливості має визначення вихідних днів на підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку із необхідністю обслуговування населення, зокрема у магазинах, на підприємствах побутового обслуговування, у театрах, музеях тощо (ст. 68 Кодексу законів про працю України); і на підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту .

Відповідно до Кодексу законів про працю України святковими днями є: 1 січня - Новий рік; 7 січня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України.

Робота також не провадиться у дні релігійних свят, тобто іншими неробочими днями є: один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) – Трійця[5, ст68,73].

Крім того, на підставі відповідних нормативно-правових актів керівники підприємств, установ та організацій для створення сприятливих умов для святкування, а також раціонального використання робочого часу можуть переносити робочі дні[34]

Отже, у разі, коли закінчення строку припадає, наприклад, на 1 травня (як зазначалося вище, 1 і 2 травня є святковими днями), то останнім днем строку є 3 травня, однак якщо цей день не є також неробочим.

Деякі процесуальні дії можуть або мають бути вчинені у строк, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати. Відповідно до ч. 4 ст. 70 Цивільного Процесуального Кодексу України перебіг такого процесуального строку закінчується наступного дня після настання відповідної події.

Проте законодавець встановлює і винятки із цього правила. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 299 Цивільного Процесуального Кодексу України заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в апеляційному суді. Таким чином, у момент відкриття судового засідання у суді апеляційної інстанції закінчується строк на приєднання до апеляційної скарги.

За загальним правилом, останній день процесуального строку триває до 24-ї години.

При цьому потрібно враховувати, що вчиняти дії в судах можливо лише протягом робочого дня, а вони закінчують свою роботу раніше. Тому, якщо особі необхідно вчинити певну процесуальну дію саме в суді, то строк закінчується у момент закінчення у ньому робочого часу.

Інколи не обов'язково передавати особисто адресату певні документи (заяву, скаргу тощо), матеріали чи грошові кошти. У таких випадках, якщо до 24-ї години останнього дня строку зазначені документи, матеріали або кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв'язку, то строк не вважається пропущеним. У зв'язку із цим не має значення, коли суд отримає заяву або скаргу, коли грошові кошти надійдуть до адресата тощо. Хоча це фактично відбудеться уже після закінчення процесуального строку, правила, встановлені Цивільного Процесуального Кодексу України, до таких випадків не застосовуються.[68,c233].

Установити факт вчинення процесуальної дії у відповідний строк можна за поштовим штемпелем, квитанцією, випискою із реєстру поштових відправлень і т. п.

Процесуальні строки встановлюються законом або судом для використання особою наданого їй права на вчинення певної процесуальної дії чи для виконання покладеного на неї обов'язку. У зв'язку із цим наслідки пропущення процесуальних строків залежать від того, для здійснення права чи для виконання обов'язку їх було встановлено.

Якщо процесуальний строк встановлено для виконання обов'язку, то з пропущенням строку особа не звільняється від його виконання. Крім того, ця особа може бути притягнена до відповідальності або для неї можуть настати інші несприятливі наслідки. Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків. За порушення цього обов'язку суддя притягується до дисциплінарної відповідальності[18,ст31].

У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановления ухвали про забезпечення доказів. Якщо у зазначений строк особа не подає позовної заяви, вона зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, завдані у зв'язку із забезпеченням доказів (ч. 4 ст. 133 Цивільного Процесуального Кодексу України).

За неповідомлення суду про неможливість подати докази взагалі або у встановлені судом строки, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. При цьому, притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази (частини 5, 6 ст. 137 Цивільного Процесуального Кодексу України).

Із закінченням же строку, встановленого для вчинення процесуальної дії за розсудом самої особи (незалежно від того, встановлений він законом або судом), втрачається право на її вчинення (наприклад, на подання апеляційної скарги, на приєднання до неї). Це означає, що особи, які не скористалися наданим їм правом і не вчинили певну процесуальну дію, більше не мають права її вчиняти. Хоча у них залишається право клопотати перед судом про поновлення або продовження пропущеного процесуального строку.[60,c212].

Ще одним негативним наслідком пропущення процесуальних строків, встановлених для використання особою наданого їй права на вчинення певної процесуальної дії, є те, що документи, подані після закінчення строків, за загальним правилом, залишаються без розгляду.

Але суд може задовольнити клопотання особи, яка подала такі документи, про поновлення або продовження строку за наявності для цього підстав (ч. 2 ст. 72 Цивільного Процесуального Кодексу України). Зрозуміло, що розглядати подані документи можна тільки після того, як буде поновлено (продовжено) процесуальний строк.

Інколи законодавець додатково наголошує на застосуванні цього наслідку пропущення процесуальних строків .

Таким чином, у разі пропущення процесуального строку для осіб настають несприятливі наслідки, а саме:

1) вони втрачають право на вчинення процесуальних дій;

2) у встановлених законом випадках до них можуть бути застосовані визначені законом санкції.

Але при застосуванні наслідків пропущення процесуальних строків потрібно мати на увазі, що:

1) у будь-якому разі особи не позбавляються покладених на них процесуальних обов'язків, навіть при пропущенні строку для їх виконання, тобто особа зобов'язана виконати відповідну процесуальну дію і після закінчення процесуального строку;

2) ці наслідки не поширюються на випадки, коли процесуальні строки поновлено або продовжено.[44,c21].