1.2 Види позовної давності, та їх визначення

Усі терміни позовної давності поділяються на загальний і спеціальні.

Згідно з Цивільним Кодексом загальний строк позовної давності тривалістю у три роки незалежно від суб'єктного складу учасників спору.

Згідно з Цивільним Кодексом спеціальні строки позовної давності встановлюються законодавчими актами для окремих видів вимог. Вони можу бути скороченими чи тривалими в порівнянні із загальним терміном.

У новому Цивільному Кодексі значно зменшилася кількість вимог, за якими раніше застосовувалися скорочені терміни давності. Зокрема з переліку скорочених термінів встановлених ст.74 Цивільного Кодексу 1964 року, виключений шість місячний термін, який діяв за позовами: про стягнення неустойки (штрафу пені); про недоліки проданих речей випливають з поставки товарів неналежної якості та некомплектних, і т.д. [9, ст.74].

Цивільний Кодекс не відтворив і двох місячний термін давності за позовами клієнтури та органам транспорту. Вказівки про спеціальні строки позовної давності міститься у окремих статтях чинного Цивільного Кодексу річний самий строк давності установлюється за позовами:  Трьох місячний строк давності встановлено для вимоги учасника спільної часткової власності про переведення на нього прав і обов'язків покупця при продажу частки з порушенням переважного права купівлі [8,ст.253].

Спеціальна позовна давність підлягає застосуванню лише у випадках, прямо передбачених законом.

У зв'язку з цим господарським судам необхідно мати на увазі, зокрема, таке.

За приписами пункту 4 частини другої статті 258 і статті 681 Цивільного Кодексу України до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік. А частиною восьмою статті 269 Господарського Кодексу України передбачено шестимісячний строк пред'явлення позовів, що випливають з поставки товарів неналежної якості. Однак це не один і той самий строк, а два різні строки, оскільки перший з них (річний) застосовується щодо договорів купівлі-продажу (стаття 655 Цивільний Кодекс України), а другий (шестимісячний) - договорів поставки (стаття 265 Господарський Кодекс України, стаття 712 Цивільний Кодекс України). Різниця між ними полягає ще й у тому, що законом не передбачено можливість захисту порушеного права в разі пропущення, в тому числі й з поважних причин, шестимісячного строку пред'явлення позову. Отже, у вирішенні питання про застосування зазначених строків господарському суду слід ретельно з'ясовувати правову природу укладеного сторонами договору на предмет його відповідності ознакам договору купівлі-продажу або поставки.[59,c138]

Що ж до позовів постачальників (продавців) до одержувачів (покупців) про стягнення вартості товару, від оплати якого останні відмовилися з посиланням на його неналежну якість, то у таких спорах застосовується загальна позовна давність, оскільки ці вимоги пов'язані з розрахунками за товар.

Щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. А при стягненні сум збитків, заподіяних у зв'язку зі сплатою неустойки (штрафу, пені), застосуванню підлягає загальна позовна давність.

За правилами частини першої статті 259 Цивільного Кодексу України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.[62,c99].

Частина друга згаданої статті Цивільного Кодексу України забороняє скорочення встановленої законом позовної давності. Відтак договір (умова договору) щодо скорочення зазначеного строку має визнаватися господарським судом недійсним, у тому числі й з ініціативи суду (пункт 1 статті 83 Господарський Процесуальний Кодекс).

Наведене у попередньому абзаці стосується й умови договору, пов'язаної зі зміною порядку обчислення позовної давності, що в силу вимог частини другої статті 260 Цивільного Кодексу України не допускається (наприклад, обчислення позовної давності не з моменту прострочення виконання зобов'язання, а з дати, визначеної шляхом зворотного підрахунку певного строку від дати звернення з позовом до господарського суду).[69,c113].

Умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 Цивільного Кодексу України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу.

Передбачений статтею 48 Закону України "Про іпотеку" тримісячний строк для оскарження в суді прилюдних торгів за своєю правовою природою є спеціальною (скороченою) позовною давністю стосовно відповідних позовних вимог осіб, зазначених у цій нормі (іпотекодержателя, іпотекодавця, боржника, іншого учасника прилюдних торгів)[15,ст48].

Такою ж позовною давністю є встановлений частиною другою статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" місячний строк подання заяви про визнання недійсною угоди, укладеної на аукціоні, конкурсі, - стосовно учасників аукціону, конкурсу або органу приватизації.[17,ст20]

До позовних же вимог, пов'язаних з оскарженням прилюдних торгів та визнанням недійсними згаданих угод і заявлених іншими особами, які не належать до кола осіб, визначених згаданими нормами, застосовується загальна позовна давність згідно з приписами Цивільним Кодексом України.

Подібним чином вирішується й питання щодо застосування визначеного частиною першою статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" тримісячного строку оскарження акціонером рішення загальних зборів або порядку прийняття такого рішення: стосовно акціонера господарського товариства даний строк є спеціальною (скороченою) позовною давністю, для інших же осіб, які оскаржують у судовому порядку згадані рішення, діє загальна позовна давність.[11, ст50].

Скорочені строки давності покликані не тільки прискорити захист і примусове відновлення порушених прав, але і скоротити розрив у часі між до пущеним правопорушенням і застосуванням примусових заходів до сторони, не виконала покладену на неї обов'язок, що сприяє правильно вирішення даного спору.

Шляхом пред'явлення позову зацікавлена особа отримує можливість здійснення порушеного права за допомогою суду, господарського суду або третейського суду. За загальним правилом, строк позовної давності починає текти з при порушень однією особою суб'єктивного права іншої особи (об'єктивного момент), коли останньому стало відомо або повинно було стати відомим про цей факт (суб'єктивний момент).[63,c367]

Передбачається, що потерпіла сторона дізналася чи повинна була дізнатися про порушення свого права у той же день, коли воно було фактично порушено. Збіги об'єктивного і суб'єктивного моментів характерно для зобов'язань з певним терміном виконання, в якому в якому уповноваженій особі відомі зобов'язана особа, термін виконання обов'язків, а так само те що вона не виконана або виконана неналежним чином. За такими зобов'язаннями перебігу позовної давності починається після закінчення терміну виконання. Перенести початок перебігу давності на більш пізній термін можна у випадку, якщо позивач доведе що не знав і від конкретних обставин не міг знати про порушення свого права в момент вчинення правопорушення. Наприклад, громадянин, що знаходилася у відрядженні дізнався про порушення своїх житлових прав лише після її закінчення. Наступний день після його повернення на постійне місце проживання і стане початком перебігу строку позовної давності.

Однак при цьому можна посилатися не на будь-які, а тільки на об'єктивні обставини. Зокрема, якщо буде встановлено, що позивач не знав про порушення свого права внаслідок халатності, безгосподарності та інших причин, що свідчать про відсутність у нього інтересу до здійснення і захисту порушеного права, то строк позовної давності повинен обчислюватися з моменту вчинення правопорушення. На визначення початку перебігу строку давності впливає і та обставина, що власник права не має відомостей про порушника його права (наприклад, власнику відомо, хто саме викрав або пошкодив його майно). За позовами випливають з обставин, в яких термін виконання не встановлений або визначений моментом вимоги (П.2 ст.295 Цивільного Кодексу), позовна давність обчислюється від дня закінчення розумного терміну після виникнення зобов'язань або семи денного пільгового терміну, наданого боржнику для виконання зобов'язань після письмової вимоги кредитора.[61,c181].

Багато правовідносини з участю юридичних осіб і громадян носять триває характер (договір поставки, будівельного підряду, найму житлового приміщення і ін Виконання обов'язків у цих правовідносинах проводитиметься частинами у визначені терміни. Тому позовна давність обчислюється окремо щодо кожної вимоги, що виникає у зв'язку з невиконанням обов'язків у межах приватних термінів. Наприклад, при затримці громадянами щомісячних розрахунків організаціями за користуванням жилими приміщеннями та комунальні послуги, куплені з оплатою в розстрочку товари позовна давність починає текти по кожному випадку несплати грошових коштів. За вимогами про сплату поточної неустойки (штрафу, пені ), що справляється за кожний день прострочення виконання обов'язку без обмеження строком або сумою (наприклад, при несплаті грошей за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги), позовна давність обчислюється по кожному дню окремо в межах загального терміну давності. За деякими видами вимоги початковий момент перебігу строку давності визначається спеціальними правилами. Так, за позовами, що випливають з поставки товарів неналежної якості або некомплектних, термін позовної давності обчислюється з дня складання покупцям (одержувачем) акта про характер недоліків поставлених йому товарів або їх некомплектність

Перебіг терміну про позовної давності за позовами про недоліки виконаної за договором підряду роботи починається з дня прийняття результату роботи. Якщо на товар або результат роботи встановлено гарантійний строк або спеціальний термін для виявлення недоліків, термін давності обчислюється з дня заяви про недоліки, зроблених в межах цих термінів Після виникнення в особи права на позов можуть відбутися зміни в суб'єктному складі правовідносини у порядку правонаступництва. Згідно зі ст. 202 Цивільного Кодексу зміна осіб у зобов'язанні не впливає на тривалість загального та спеціальних термінів позовної давності. Це означає, що уповноваженій особі не надається додатковий час для захисту порушеного право у зв'язку із заміною кредитора чи боржника. Правонаступництва не позначається і на порядок певного початкового моменту перебігу строку давності. За позовом пред'явленим правонаступником кредитора до боржника (при переході прав кредитора до іншої особи), давність обчислюється від дня, коли виникло право на позов у первісного кредитора, а за позовом кредитора до нового боржника (при переході боргу) з дня виникнення правана позов до колишнього боржника.[68,c258]

За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме — до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об'єктивний характер і не за­лежить від волі суб'єктів цивільних пра­вовідносин. Цю думку поділяють біль­шість цивілістів. Але в юридичній літературі висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, що в системі юридичних фактів строки займають особ­ливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій[40,c254].

Цю позицію поділяє і професор В.В. Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв'яз­ку з діями і подіями . Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній сис­темі юридичних фактів, а є часовою формою проті­кання подій або здійснення дій, оскільки строки по­роджують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями чи подіями.

Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації.

Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.

І. За правовими наслідками строки поділяються на:

— правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окре­мих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням грома­дянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

— правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких за­конодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

— правозмінюючі. По закінченню цих строків припи­няються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначе­ного строку особа перестає бути власником речі і право власності на що річ виникає у держави.

II. За підставами встановлення строки розрізняють:

— законні (тобто строки, встановлені законом чи під-законним актом). Ці строки сторони не можуть змінюва­ти за домовленістю. Так, при порушенні права привілеє­вої купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України;

— судові. Це строки, тривалість яких визначається су­дом чи арбітражним судом залежно від обставин конкре­тної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні ви­конати сторони. Скажімо, якщо в арбітражному засідан­ні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості не-поставленої за договором продукції, арбітражний суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

— договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей кон­кретних правовідносин.

III. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

— імперативні строки, тобто такі, що не можна змі­нити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

— диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передба­чені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'я­зання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання.

IV. За призначенням:

— строки здійснення цивільних прав, тобто строк, про­тягом якого володар суб'єктивного права може реалізу­вати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В ос­новному такі строки встановлюються законом, але мо­жуть бути визначені й сторонами. Це — строки придат­ності, зберігання, гарантійні строки;

— строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

— строки захисту цивільних прав, тобто строк, про­тягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

V. За способами визначення, а саме - строки, які ви­значаються:

— календарною датою (строк повернення боргу);

— певним періодом часу (поставка продукції пок­вартальна, щомісячна);

— вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (на­стання навігації — за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конк­ретну дату настання цієї події).

VI. За ступенем визначеності:

— визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

— невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажання креди­тора (наприклад, строк повернення боргу "за першою вимогою")[41,c33].