99

Тема:Позовна давність як особливий строк захисту цивільного права у суді

ЗМІСТ

Y

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1.ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ. 8

1.1 ПОНЯТТЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ЯК ІНСТИТУТУ ПРАВА 8

1.2 ВИДИ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ, ТА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ 12

1.3 ОБЧИСЛЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ТА ЗМІНИ ЩО ДО ТРИВАЛОСТІ 21

РОЗДІЛ 2.ЗУПИНЕННЯ ТА ПЕРЕРИВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ 32

2.1 УМОВИ ТА ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗУПИНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ 32

2.2 ПЕРЕРИВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ 40

2.3ПІДСТАВИ ЗА ЯКИХ ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ НЕ ПОШИРЮЄТЬСЯ 44

2.4. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПЕРЕБІГУ СТРОКІВ ЗАДАВНЕНОГО ПОЗОВУ 47

РОЗДІЛ 3.АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ЯК ОСОБЛИВОГО СТРОКУ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ У СУДІ 59

3.1ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ У СУДОВІ ПРАКТИЦІ 59

3.2ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ У ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН 71

ВИСНОВОК 90

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 94

ВСТУП

Поняття часу набуває значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності. Час відіграє важливу роль у цивільних правовідносинах. Суб’єктивні права та юридичні обов’язки їхніх учасників виникають і припиняються у певний час. Дія Законів України також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах, є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності осіб. Взагалі, таке поняття як «строки» встановлює певні рамки, забезпечує чіткість і визначеність у правах та обов’язках суб’єктів.

Наділяючи суб’єктів цивільних правових відносин певними правами та обов’язками, законодавство України, водночас, піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Значення позовної давності полягає в тому, що саме цей інститут цивільного права є однією із гарантій захисту прав і обов’язків особи за законодавством України, а саме визначає стабільність цивільно-правових відносин, виховує та дисциплінує учасників цивільно-правових відносин, є стимулом для активного використання ними власних прав, а з іншої сторони зміцнює договірну дисципліну.

За порушенням громадянських прав слід право їх захисту. Але це право не безстроково. Щоб упорядкувати цивільні правовідносини законодавець запроваджує інститут строків позовної давності. Це означає, що правовим наслідком закінчення строку позовної давності є втрата уповноваженою особою можливості здійснити належне йому матеріальне право у примусовому порядку. При цьому закінчення терміну позовної давності зовсім не означає, що особа не може подати позов про порушення свого права. Терміни позовної давності не є жорсткими рамками, що обмежують право на захист прав і свобод. Вивчення цієї теми дає можливість дізнатися на які правовідносини строки позовної давності не поширюються, де застосовуються скорочені строки позовної давності та які існують особливості застосування даного інституту. Дана тема актуальна, оскільки має практичне застосування.

Метою роботи є розглянути теоретичні аспекти та особливості практичного застосування строків позовної давності а також дослідження правових засад позовної давності з виявленням її юридичної природи, місця в системі цивільно-правових строків та розроблення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, до сфери регулювання якого належать ці питання. Основними завданнями дослідження стали: з’ясування поняття позовної давності як строку захисту суб’єктивних цивільних прав; установлення її правової природи через співставлення з юридичними фактами; комплексний та порівняльний аналіз позовної давності з іншими строками, що межують з цією інституцією – пересічними, претензійними строками, строками давності, в тому числі набутої; характеристика дієвості строків захисту; виявлення особливостей позовної давності в аспекті захисту різних видів суб’єктивних прав – речових, зобов’язальних, виключних, переважних, особистих немайнових, організаційних, корпоративних; розгляд підстав зупинення, переривання, поновлення перебігу позовної давності; визначення проблемних моментів початку перебігу та спливу позовної давності; формулювання наукових висновків та пропозицій щодо внесення змін до законодавства України.

У процесі вивчення даної теми були поставлені наступні завдання:

1. Простежити розвиток інституту позовної давності;

2. Розглянути види строків позовної давності;

3. Розкрити особливості перебігу позовної давності;

4. Вивчити особливості застосування строків позовної давності;

5. Порівняти інститут позовної давності в законодавствах різних країн.

6.Вивчення теоретичних питань, пов'язаних з поняттям строків у цивільному праві, окремих видів строків у цивільному праві, в тому числі і строку позовної давності; із загальною характеристикою терміну позовної давності, визначенням порядку обчислення позовної давності, правовими наслідками закінчення терміну давності. 

Дана робота велася за наступними етапами: складання плану, пошук джерел інформації та їх аналіз, виявлення особливостей даної теми і акцентування уваги на найбільш цікавих її аспектах.

Практична сторона роботи виражена у введенні, п'яти пунктах, укладенні та списку літератури.

Поняття «строк» має подвійний сенс: або певний період або певний момент часу і використовується в обох значеннях. Проблема часу грає велику роль не тільки в господарській діяльності, але і в цивільно-правовому обороті в цілому. Виробництво та оцінка будь-яких дій нереальна без дотримання термінів. Існування прав і обов'язків у часі - головний засіб юридичного впливу на учасників цивільних правовідносин.

Інститут позовної давності стимулює учасників цивільних правовідносин, права яких порушені, своєчасно пред'являти вимоги про захист порушених прав, так як із закінченням терміну позовної давності особа позбавляється судового захисту свого права. Необхідність дотримання строків, строків позовної давності, зокрема, обумовлюється тим, що ті чи інші обставини після закінчення тривалого часу, не завжди можуть бути встановлені з необхідною достовірністю, що багато доказів (наприклад, письмові) з часом втрачаються.

Актуальність обраної теми обумовлюється тим, що своєчасне здійснення та захист порушених прав сприяє досягненню тієї мети, яку суб'єкти переслідували, вступаючи в ті чи інші цивільні правовідносини.

Позовна давність в якості інституту матеріального чи процесуального права застосовується сьогодні практично у всіх відомих правових системах. У російській правовій системі, що відноситься до числа континентальних, позовна давність є інститутом громадянського матеріального права, в той час як в системі англосаксонського права позовна давність є інститут процесуального права. Інститут позовної давності завжди був об'єктом найпильнішої уваги.

Одним із найважливіших видів строків є позовна давність, яка надає можливість ефективного захисту порушених прав у судовому порядку. Регулювання позовної давності піддане істотним змінам і потребує ретельного аналізу та осмислення, співставлення з іншими цивільно-правовими інститутами з метою їх гармонізації. Ці аспекти не знайшли належної розробки в науці цивільного права, де бракує досліджень з цього питання. Строки взагалі та позовна давність, зокрема піддавалися всебічному дослідженню ще за радянських часів у працях відомих цивілістів І. Б. Новицького, В.П. Грибанова, М. П. Ринга, М. А. Гурвича. Сучасні ж дослідження цих питань знаменуються працями українських правників Т. М. Вахонєвої, В. В. Луця, Шовкової О.В, О.В.Дзера, Андрійчука О. та Харитонова Є. О. , які торкалися широкого кола питань відносно строків. Наукових наробок, звичайно, виявилося недостатньо для з’ясування численних проблем у цій сфері, тим більше, що питанням позовної давності взагалі відводилося небагато місця. На порівняння, в РФ опублікована ціла низка ґрунтовних праць М. Я. Кириллової, О. П. Сергєєва, Є. О. Крашенинникова, І.А. Фаршатова, В. В. Лантуха, Л. Г. Вострикової, Л. О. Зеленської, К. Ю. Лєбєдевої, О. П. Вершиніна та ін.

Строки є однією з правових категорій, які часто відіграють основоположну роль в цивільно-правових відносинах, бо час має істотне значення для виникнення, зміни та припинення відносин, і для належного виконання зобов’язань, і для захисту прав та інтересів осіб. Отже, значення часу і строків важко переоцінити не тільки для соціального буття людини, а й для її перебування у правовідносинах.

Дотримання термінів, в тому числі і строків позовної давності, сприяє стабільності правопорядку, стабільності фактично склалися між суб'єктами правовідносин. Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються між їх учасниками, при застосуванні строків позовної давності, що регулюються цивільним, цивільно-процесуальним та арбітражно-процесуальним законодавством. Предметом дослідження є аналіз, особливостей правового регулювання порядку застосування строків позовної давності і виявлення прогалин у чинному законодавстві.

Необхідність дотримання строків, строків позовної давності обумовлюється тим, що ті чи інші обставини після закінчення тривалого часу, не завжди можуть бути встановлені з необхідною достовірністю, що багато доказів (письмові докази) з часом втрачаються. Застосування позовної давності захищає обличчя від не обгрунтованих домагань. Позовна давність одночасно спонукає сторони в правовідносинах, завчасно виявляти турботу про здійснення і захисту своїх прав і тим самим сприяє зміцненню фінансової та господарської дисципліни в цивільному обороті.

Розділ 1.Правові засади позовної давності за законодавством україни.

1.1 Поняття позовної давності як інституту права

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. .[8,ст256]

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Значення інституту позовної давності пояснюється низкою причин. Насамперед, обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками. Тобто позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу у здійсненні прав і виконанні обов’язків.

Позовна давність встановлена безпосередньо законом і може змінюватися угодою сторін лише у бік збільшення строку, але не скорочення. Про таке збільшення строків позовної давності сторони мають укласти договір, для якого передбачається письмова форма.

Значення позовної давності полягає у тому, що саме цей інститут цивільного права є однією з гарантій захисту прав і обов’язків особи за національним законодавством України, а саме - визначає стабільність цивільно-правових відносин, виховує та дисциплінує учасників цивільно-правових відносин, є стимулом до активного використання ними власних прав, а з іншої сторони - зміцнює договірну дисципліну.[44,c244].

Поняття часу набуває значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності. Час відіграє важливу роль у цивільних правовідносинах. Суб’єктивні права та юридичні обов’язки їхніх учасників виникають і припиняються у певний час. Дія законів України також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах, наприклад, у формі існування суспільного буття, є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності осіб. Взагалі, таке поняття як «строки» встановлює певні законні рамки, забезпечує чіткість і визначеність у правах та обов’язках суб’єктів. Цивільні правовідносини не існують абстрактно.[51,c324].

Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах: 1) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; 2) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки правомірності поведінки суб’єктів з погляду її своєчасності тощо. Отже, треба визначити, чітке поняття строків та позовної давності для з’ясування всіх тонкощів даного інституту цивільного права, оскільки кожен юрист повинен не тільки розуміти ці поняття, але й правильно та вміло застосовувати відповідні норми закону, щоб вчасно захистити права та інтереси громадян та осіб України, не допустити факту виявлення власної правової необізнаності та низького рівня правової культури.

Якщо брати до уваги історію, то позовна давність не була відома у стародавньому римському праві: скільки існувало саме право, стільки й існувало право на позов; і лише імператор Феодосій II у 424 р. вводить спеціальні строки для погашення права на позов тривалістю в 30 років. Згодом для деяких позовів встановлюються строки в 40 років. За українським законодавством, відповідно до ст. 256 Цивільного Кодексу України, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Поняття строку є більш широким і охоплює поняття позовної давності, оскільки остання являється одним з видів строку, важливо чітко знати загальну характеристику строку, для подальшого розуміння самої позовної давності як його важливого та невід’ємного елементу.

Отже, під строком у цивільному праві розуміють, момент або проміжок часу, з настанням або із закінченням якого законодавець пов’язує певні правові наслідки. Наприклад, якщо протягом 1 року громадянин відсутній за місцем постійного проживання і його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити такого громадянина безвісно відсутнім. Ось цей проміжок часу (1 рік) і є строком.[58,c133]

За правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об’єктивний характер і не залежить від волі суб’єктів цивільних правовідносин. Цю думку поділяють більшість цивілістів. Але в юридичній літературі висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, що в системі юридичних фактів строки займають особливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій. Цю позицію поділяє, наприклад, професор В.В.Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв’язку з діями і подіями. Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній системі юридичних фактів, а є часовою формою протікання подій або здійснення дій, оскільки строки породжують юридичні наслідки лише у зв’язку з діями чи подіями. Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації. Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.[47,c90].

Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.

У Цивільному Кодексі України позовна давність визначається як строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Словосполучення "позовна давність", з одного боку, відображає зв'язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого — з тривалістю захисту права у часі (давність). Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді, арбітражному і третейському суді. І хоч закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову (наприклад, у справах окремого провадження, при деяких інших формах захисту — товариським судом, профспілковим органом тощо).[64,c666].

За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила

По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у кредитні установи (зокрема, ощадний банк).

Характер майнових відносин, які склалися між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вкладника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом. Проте, якщо з яких-небудь причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті кредитних відносин, що розглядаються як безстрокові, не обмежені будь-якими часовими рамками.

По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом. Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у разі порушення. Але для захисту честі й гідності громадян та організацій встановлено строк позовної давності в один рік.

По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю громадянина. Проте такі вимоги задовольняються не більше ніж за три роки, що передують пред'явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час. Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які позовна давність не поширюється.[47,c105].

Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Зокрема для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності.

Претензійний строк — це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання спору, що виник між ними, їх дотримання має важливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість позовного захисту. Водночас сфера застосування цих строків обмежена і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі господарські відносини).

Більш загальною є вимога дотримання строку позовної давності, яка стосується всіх учасників цивільних правовідносин.[52,c351].