2.1.2. Сутність навчання, його структура та функції

Навчання завжди існувало і існує в реальній практиці взаємовідношень між дорослими і дітьми, в результаті чого забезпечується пристосування дитини до дійсності, її орієнтація в різноманітних життєвих ситуаціях і підготовка до трудової діяльності.

Навчання, як суспільне явище, є цілеспрямована, організована, систематична передача старшим поколінням досвіду суспільних відношень, суспільної свідомості, культури виробництва, діяльності і відношень з оточуючим середовищем молодшому поколінню. Воно забезпечує спадкоємність поколінь, повноцінне функціонування суспільства і відповідний рівень розвитку особистості. Змістом навчання є основні форми суспільної свідомості, а саме: наука, мистецтво, право, мораль, культура, виробничий досвід. Основними механізмами засвоєння змісту в процесі навчання є цілеспрямована організація сумісної діяльності дітей і дорослих, їх пізнавально-змістовне спілкування.

Навчання складається з двох взаємопов’язаних явищ: передача дітям суми знань, вмінь і навичок та їх учіння. Перша характеризується діяльністю, яка включає в себе: педагогічну обробку знань, умінь і навичок, які передаються дітям; мистецтво їх викладання; стимулювання пізнавальної діяльності дітей; здійснення педагогічної діагностики; виявлення задатків, здібностей, обдарувань дітей; одержання і обробки зворотної інформації; корекції засвоєння навчального матеріалу дітьми; організації практичної діяльності дітей і рішення комплексу задач, спрямованих на навчання, виховання і розвиток дітей. Така загальна структура навчання як викладання чи передачі дітям суспільного досвіду.

Учіння - це спеціально організована, самостійно піз­навальна, трудова і естетична діяльність дітей, спрямована на засвоєння знань, умінь і навичок, розвиток психічних процесів і здібностей.

Структура учіння включає в себе такі види діяльності дітей: сприйняття навчального матеріалу, усвідомлення, творча переробка, застосування в системі навчальних вправ і в рішенні життєвих задач.

Результатом навчання дитини є певна освіта, яка роз­глядається, як система засвоєних знань, умінь, навичок, сфор­мованих відношень, так і процес розвитку, змін і удосконалень даної системи на протязі всього життя, тобто готовність особистості до постійного накопичення знань, їх перетворення і удосконалення.

Навчання, відносно до виховання, є його органічною частиною, духовним стрижнем, серцевиною.

Функції навчання полягають у:

- підготовці дітей до гармонійної взаємодії з трьома сферами життєдіяльності: космопланетарною, соціальною, біопольовою;

- підготовці дітей до активної участі у виробництві і суспільних відношеннях на основі одержання ними системи знань, фактів, законів, узагальнень, що сприяють формуванню цілісного світогляду;

- розвитку інтелектуальних, психічних, емоційних, вольових якостей особистості, що забезпечують розширення можливостей, удосконалення фізичних сил, інтелектуальних здібностей, ціннісних орієнтацій;

- формуванні духовних потреб, пізнавальних інтересів, вольового напруження в практичній діяльності, що спрямована на здобуття знань;

- виявленні здібностей, нахилів, дарувань, професійних задатків.

Далі виникає питання - які завдання стоять перед теорією навчання?

Об’єктом теорії навчання, або дидактики, є навчально-виховний процес, його цілі, зміст, методи, форми організації, технології, результати.

Предметом теорії навчання, або дидактики, є процес пізнання людиною навколишньої дійсності і себе, навчання і виховання, освіта і самоосвіта.

До основних понять дидактики відносять: навчання, учіння, освіту, самоосвіту, пізнавальну діяльність, навчально-пізнавальний процес, зміст, методи, форми організації навчання, знання, уміння, навички.

Пізнавальна діяльність характеризується виявленням фонду знань, умінь, навичок, формуванням творчих процедур і творчої діяльності за конкретними евристиками, аналізом здобутого досвіду як репродуктивної, так і творчої діяльності.

Навчально-пізнавальним називають навчальний процес, який включає творчий шлях засвоєння знань, що передбачає: сприйняття соціальних знань і способів діяльності в процесі спостережень, спілкування і праці; цілепокладання в умовах співробітництва; перетворююча предметна діяльність учня; запам’ятовування, усвідомлення в процесі діяльності; творче відтворення засвоєних знань; досвід творчого і репро­дуктивного застосування засвоєного.

Iснують різні підходи до визначення процесу навчання, що орієнтується на навчально-пізнавальну діяльність. Ю.К. Бабанський розглядає процес навчання, як цілеспрямовану взаємодію викладача і учнів, що послідовно змінюється і в ході якої розв’язуються завдання освіти, виховання і загального розвитку учнів.

А.М. Алексюк і В.I. Чепелєв трактують процес навчання як специфічну форму пізнання дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом, нагромадженим попередніми поколіннями людей.

I.Ф. Харламов розглядає процес навчання, як тісну взаємодію вчителя і учнів, основу якої складає організація навчально-пізнавальної діяльності останніх, її активізація і стимулювання для оволодіння учнями знаннями, уміннями, навичками, розвитку творчих здібностей, світогляду, морально-етичних поглядів, переконань.

Б.Т. Лихачов визначає процес навчання, як цілеспрямовану, організовану за допомогою спеціальних методів і різноманітних форм, активну навчаючу взаємодію вчителя і учнів при проведній ролі вчителя. Даний процес має чітку структуру, системоутворюючим елементом якої є мета. Крім головної і загальної мети - передачі дітям сукупності знань, умінь і навичок та розвитку розумових сил учнів, кожний вчитель ставить перед собою власні завдання по забезпеченню глибоких знань дитини та формуванню її особистості. Наступним компонентом процесу навчання є зміст соціального досвіду, що засвоюється дітьми. Зміст соціального досвіду являє собою об’єкт передачі, і роботи вчителя, предмет пізнання дітьми, і засіб розвитку розумових сил. Центральною фігурою процесу навчання є вчитель - носій змісту освіти і виховання, організатор всієї пізнавальної діяльності дітей. Головним учасником і суб’єктом процесу навчання є учень, заради якого створюється процес, в якому він вступає в суб’єктно-об’єктні відносини з учителем і навколишнім середовищем. Важливим елементом процесу навчання виступають механізми навчаючого пізнання: сприйняття-засвоєння, що забезпечує розуміння, засвоєння і усвідомлення навчального матеріалу; засвоєння-відтворення, що забезпечує більш детальне засвоєння з метою заглибленого пізнання; творче практичне застосування знань.

Не менш важливим елементом процесу навчання є учнівський колектив, як об’єкт навчаючого впливу вчителя і суб’єкт пізнання. Сутнісним елементом структури є також методи навчання, організаційні форми та самостійна позаурочна робота учнів.

Елементами структури процесу навчання, що її завер­шують, є практичне застосування знань, умінь і навичок, яке трансформується в суспільну виробничу практику та педагогічна діагностика, яка забезпечується спеціальними методами, способами і прийомами для виявлення якості одержаних знань учнями.

Сучасний підхід до процесу навчання розглядається з позицій цілісності. Так, М.Д. Касьяненко дає визначення цілісному процесу навчання, як високоорганізованій взаємоузгодженій комплексній діяльності учителя і учнів, їхніх колективів у засвоєнні соціально-історичного досвіду та шляхів його примноження з метою забезпечення всебічного розвитку особистості. Комплексну діяльність він визначає, як єдність пізнавальної, трудової, ігрової, педагогічної, художньо-естетичної, фізкультурно-оздоровчої, суспільно-політичної діяльності. Забезпечує цілісність також єдність освітньої, виховної, розвиваючої функцій, спрямованих на всебічний і гармонійний розвиток особистості кожного.

Процес навчання можна розглядати, як розвиваюче і виховуюче, тобто воно виконує розвиваючу і виховну функції. Нині розвиток особистості в процесі навчання передбачає розвиток пам’яті, мови, мислення, культури навчальної і наукової діяльності, творчих якостей, формування досвіду емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності і себе, досвіду гуманних відносин і творчої діяльності.

Виховна функція процесу навчання полягає у формуванні цілей, мотивів, пізнавальних інтересів, ціннісних орієнтацій, свідомості і свідомого засвоєння знань, наукового світогляду, високої культури діяльності і гуманних відносин, загальнолюдських якостей особистості.

Якщо за основу процесу навчання брати способи передачі соціально-історичного досвіду новому поколінню, то можна виділити такі види навчання:

- інформаційно - повідомлююче, яке забезпечує передачу і засвоєння готових знань, вміння їх відтворити;

- пояснювально-ілюстративне, яке забезпечує пояснення, обґрунтування, ілюстрацію готових соціальних знань, вміння їх відтворити, а також розв’язувати типові задачі, виконувати практичні роботи за зразком;

- проблемне навчання, яке включає розгляд проблемних ситуацій, їх зняття і розв’язування, оволодіння досвідом пізнання в ході їх рішення;

- ігрове навчання або навчально-ділові ігри, які забезпечують моделювання соціальної діяльності, поєднуючи одночасно гру і учіння;

- модульне навчання, основою якого є вивчення явищ, процесів природи і суспільства, розробка теорій і технологій, прогнозування з метою цілісного регулювання цими процесами на практиці;

- інноваційне навчання, яке розглядається, як процес пізнавальної і трудової діяльності з метою формулювання ідей, розробки теорій і технологій шляхом проведення досліджень та створення експериментальних зразків матеріальних і духовних цінностей;

- індивідуалізоване навчання, яке організовується за спеціально упорядкованою системою, що включає: самостійну роботу, відповідну технологію засвоєння знань, досвід творчої діяльності з урахуванням фізичних, психічних і соціальних властивостей особистості;

- диференційоване навчання, що здійснюється за виділеними спільними для учнів ознаками і якостями особистості.

У навчанні слід виділяти предметно-процесуальний зміст, тобто такий, що за його засвоєнням можна було б спостерігати та керувати, і предметно - діяльнісний, що за джерелами знань поділяється на три рівні: наочно-матеріалізований, предметно-матеріальний, словесно-знаковий.

Предметно-процесуальний зміст навчання характеризується джерелами знань і умінь та тими видами об’єктів і засобів, які є їх носіями, а також конкретними роботами, які виконуються, або мусять бути виконаними.

За пізнавальною характеристикою змісту навчання виділяють: поняття і зв’язки між ними, закони і закономірності розвитку явищ, завдання і проблеми науки, способи їх розв’язання, концепції і теорії.

На практиці до змісту навчання належать: підготовка відповіді і відповідь на запитання, що ставляться перед учнями; виступ перед товаришами навчальної групи; написання реферату, конспекту, письмової творчої роботи; самостійно розв’язані за темою задачі; творчі практичні роботи; дослідження явищ чи процесів; розробка теорій і технологій їх впровадження; створення духовних і матеріальних цінностей.

Зміст освіти характеризують досягнуті знання, уміння, навички, досвід діяльності людини у певній сфері дій. Він відображається у навчальних планах, програмах навчальних дисциплін, підручниках і навчальних посібниках, методиках навчальних предметів.