33

ВСТУП

На початку листопада минуло 307 років від кривавих осінніх подій на берегах Сейму - погрому військами Меншикова за наказом Петра І гетьманської столиці. Нажаль, ми згадуємо про певні історичні події, щасливі чи нещасливі, дуже часто лише тоді, коли приходиться відзначати „круглі” дати, що віддалили їх від сьогодення, або тоді, коли знову стикаємося з агресією.

Абсолютно справедливими до недавнього часу були слова видатного мецената, бізнесмена, громадського діяча Петра Яцика: «Світ нас не знає – і правильно Що ми таке видатне звершили, аби удостоїтися честі якщо не визнання, то бодай знання нас у світі? Ми тільки співаємо тужливих пісень про свою колишню велич і про те, що запануєм у своїй сторонці... ”. [7]

Віддавна у світі українців стали називати «нацією, що зводиться на ноги». Трагізм у тому, що і досі ми ще не твердо на них стоїмо. Реалії сучасності знову випробовують українців, як і раніше. У своєму минулому ми мали не один шанс. Проте втриматися на поверхні плеса історії тоді не змогли. На це склалася низка причин, про які не любимо говорити. А слід згадати про них, бо історія вчить тільки того, хто хоче вчитися.

Застереженням для нас має стати трагедія Батурина, бо, не заважаючи на те, що її від нас віддаляє понад 3 століття, імперські амбіції сусідньої держави знову загрожують інтересам України.

Третій президент України Віктор Ющенко сказав: «Для мене батуринська трагедія співзвучна з голодомором 30-х. Для нації є вибір: пам’ятати історичні трагедії та усвідомлювати їх уроки, або знову їх переживати. Наступні покоління будуть змушені платити за нинішнє духовне каліцтво». [17]

Попіл Батурина має ще й досі стукати в наше серце, бо з російського боку жодних об’єктивних оцінок того, що сталося в Батурині досі не пролунало. Більше того, Росія ігнорує сам факт батуринської трагедії.

Актуальність звернення до теми трагедії гетьманської столиці полягає у тому, що вона є ще одним підтвердженням того, що імперські амбіції, замішані на великодержавному шовінізмі є причиною людських трагедій. Об’єктивне висвітлення подій українсько-російських відносин має відкрити «український фронт» проти російської псевдоісторичної антиукраїнської пропаганди.

Об'єктом дослідження автора роботи є зруйнування Батурина російськими військами. Предмет дослідження – визначення масштабів трагедії та висвітлення її у ЗМІ та на сторінках шкільних підручників в Україні та Росії. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період кінця 1708 року.

Мета роботи обумовлена необхідністю висвітлення трагічних сторінок української історії. Для досягнення дослідницької мети було поставлено такі завдання: проаналізувати передумови, які спричинили руйнування гетьманської столиці; ознайомитися із дослідженнями науковців щодо масштабів трагедії та порівняти дані про людські втрати серед жителів та захисників міста; спробувати оцінити наслідки батуринської різні для занепаду державотворення в Україні; визначити основні тенденції висвітлення зазначеної трагедії в українському та російському інформаційному просторі, в шкільних підручниках з історії.

Стан наукової розробки теми. Велику увагу вивченню зазначеної теми приділив Сергій Павленко - мазепознавець, дослідник Гетьманщини. У творчому доробку С.Павленка, зокрема, книга-дослідження «Загибель Батурина 2 листопада 1708 року». Статті дослідника опубліковані у багатьох вітчизняних наукових збірниках та часописах, а також у виданнях Аргентини, Канади та Великобританії.   Тема батуринської трагедії простежується у працях знаних істориків, які присвятили їх діяльності Мазепи.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вона є спробою визначити основні тенденції у висвітленні теми знищення Батурина в Україні та Росії, як в інформаційному просторі, так і у шкільних підручниках. У дослідженні застосовано принципи історизму, наукової об'єктивності, комплексності та достовірності. У роботі застосовано порівняльно-аналітичний, описовий методи дослідження.

Джерельна база дослідження в роботі представлена російськими шкільними підручниками для учнів 10 класів авторів Данилова А.А., Косулиної Л.Г., Брандта М.Ю.,  Левандовского А.А., Сахарова А., Боханова А., а також публікаціями російських інтернет-видань.

Практичне значення результатів дослідження. Представлений у роботі фактичний матеріал, основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані при підготовці до уроків історії України.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

У вступі обґpунтовано актуальність теми, її хронологічні рамки, визначено мету й основні завдання, об'єкт, предмет, наукові принципи і методи дослідження, аргументовано наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі «Батурин: від розквіту до падіння» описано укріплення міста, зроблена спроба визначити кількість важкої артилерії, яка була на озброєнні захисників міста; проаналізовано передумови трагедії, фактори, які сприяли падінню столиці; висвітлено перебіг трагічних подій.

У дpугому pозділі «Трагедія Батурина: погляд з минулого та сприйняття сучасниками» міститься огляд тогочасних історичних джерел, які висвітлюють зазначені тодії; підсумовано масштаби людських втрат, проаналізовано основні тенденції висвітлення зазначеної трагедії в українському та російському інформаційному просторі, в шкільних підручниках з історії.

У висновках узагальнено pезультати пpоведеного дослідження і викладено основні положення роботи.

Розділ 1 батурин: від розквіту до падіння

1.1 Батурин: від примонастирського хутора до гетьманської столиці

Місто Батурин, що виникло на початку ХVІІ ст., розташоване на живописному березі р.Сейму на Чернігівщині. Впродовж свого існування воно було резиденцією чотирьох гетьманів. [Див.: додаток А, рис. 1]

За порівняно невеликий проміжок часу місто подолало шлях від невеличкого примонастирського хутора Батурин до гетьманської столиці.

Після провалу польської та турецької альтернатив у період Руїни українці були вимушені спізнатися з суворими правителями міцніючої Росії. Відтак основним питанням політичного життя України XVIII ст. стає тривала й затяжна боротьба імперського централізму Росії з українським прагненням до автономії.

Вирішальний етап у стосунках між Лівобережжям та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи – одного з найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України, при якому підвищується особливо статус гетьманської столиці. Сюди стікаються іноземні посли, резиденти, прочани. При Мазепі Батурин швидко перетворився не тільки на квітуче місто, але й на столицю духовності, культури. У ньому було п’ять храмів, розкішна резеденція гетьмана мала чудову колекцію картин, добірну бібліотеку.

Батуринська фортеця за описом ХVІІІ ст. мала від Новомлинських воріт до Конотопських 233 сажнів (497 м), від Київських воріт до берега Сейму – 184 сажні (393 м). Отже, при прямокутних пропорціях її площа становила 19,5 га. Проте контури її, що й до наших днів збереглися та проглядаються у рельєфі центральної частини міста, вказують на дещо округлі форми оборонного валу та частоколу. А тому площа фортеці не перевищувала 14-15 га. Цей розрахунок показує, що Батуринський замок однаково був одним із найбільших на Лівобережжі. Адже, наприклад, площі фортець в інших містах становили в середньому від 6 до 8 га. [25]

Батуринську фортецю просто так здолати було неможливо. Це вже згодом її взяття дослідники пояснювали, посилаючись на донос Василя Кочубея про те, що «Батурин 20 лет стоит без починки и того ради валы около него везде осунулись и обвалились». [23] А відтак, мовляв, серйозної фортифікаційної перешкоди для московського війська не було. Насправді ж у вересні-жовтні 1708 р., перед початком основних бойових дій на території України фортецю укріпили. Про це свідчить прохання гетьмана, надіслане тією порою в посольську канцелярію про необхідність поновлення оборонних споруд в Батурині. [9] Зрозуміло, гетьман не зумів залучити до цієї роботи значні сили. Але навіть оборонці за 4-5 днів до приходу московських військ могли укріпити частокіл, підсипати вали. Також сюди було завезено значні запаси продовольства.

Фортеця була оточена з 3 боків глибоким ровом та земляним валом. З боку річки батуринці не чекали серйозної небезпеки, оскільки від берега здіймалася висока і крута гора. Фортеця ще за описом 1654 р. мала високі дубові стіни, 6 кутових і 2 надбрамні башти. За звичаєм тодішнього містобудування кам’яні церкви, які розташовувались у замку, також мали оборонне значення. Вікна у них виконували роль бійниць. Ще й тепер у центрі Батурина, особливо невесні, спостерігаються провали ґрунту. Нічого дивного у цьому немає. Адже всі фортеці того періоду будувалися з розгалуженою мережею підземних сходів і тунелів. Батуринська – не виняток. Вона мала, крім того, кілька потайних виходів за місто, через які можна було зробити раптову виправу, послати розвідників чи вістунів. [Див.: додаток А, рис. 2]

У Батурині стояв ще один укріплений палац, у якому була резиденція гетьмана. Ця міні-фортеця мала розміри 53 на 58 сажнів. [Див.: додаток Б, рис. 1]

Навіть якщо ремонт оборонних споруд у 1708 р. й не був значним, все одно Батурин мав суттєвий козир – потужну гетьманську артилерію. Гармашів забезпечували всім необхідним жителі Риботина, Сохачів, Райгородка та Лукнів. Коні-тягачі випасались у Біловезькому степу. У гетьманській резиденції «арматними» ділами відала найсуворішим чином канцелярія Генеральної військової артилерії. Вона тримала під контролем ливарні, порохові та кінні заводи. Батурин мав великі запаси пороху. Під час облоги, за деякими джерелами, у замку нараховувалося до 315 гармат. [23] Але це явне перебільшення. Можливо, стільки одиниць далекобійного на той час озброєння було на рахунку канцелярії Генеральної військової артилерії. Адже, як повідомляла 10 липня 1709 р. австрійська газета «Постмегліхер Меркуріюс», тільки під час знищення російськими військами Запорозької Січі було захоплено 150 гармат. [23] За оцінками шведських учасників походу та істориків, гарнізон мав їх на озброєнні 70 – 80 одиниць. [23] Про «70 бронзових гармат» Батурина доповідав датський дипломат Ґрунд у своїй доповіді від 31 жовтня 1710 р. королю Фредеріку IV. Водночас у написаному в 1733 р. «Житії Петра Великого» йдеться про «сто добрых пушек», знайдених у Батурині. [23] У повідомленні прусського посла, у Москві, Кайзерлінґа за листопад 1708 р. також ідеться про понад 90 батуринських гармат. [23] Хоч би як там було, втрата їх значно знизила можливості шведсько-українського війська. Так, Карл XII мав на по чатку кампанії 1708 р. всього-на-всього 40 гармат, а в бою під Полтавою – 4 (на інші 28 не було пороху!). [23]

Таким чином, столиця Батурин у 1708 р. представляла собою велике, добре укріплене місто, що славилося своєю архітектурою.