Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорні конспекти СМК / Курс лекцій / Тема 3 Соціол. вивчення комунікатора.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.05.2020
Размер:
141.82 Кб
Скачать

4. Основні напрями вивчення комунікатора

Результати соціологічних досліджень допомагають журналістам і тоді, коли вони самі стають об'єктом вивчення. Їм необхідні відомості про характер і стан журналістського корпусу — працівників преси, радіо і телебачення різних рівнів, а також про професійні проблеми, що виникають. Важливо знати фігуру журналіста саме як активно діючу силу системи мас-медіа, щоб шукати шляхи подальшого удосконалення діяльності преси, радіо і телебачення.

У принципі в якості предмету вивчення методами соціології можуть виступати всі сторони журналістської діяльності, організації роботи редакції, а також соціальні та професійно-творчі характеристики журналістських кадрів. При цьому важливо, щоб соціолог у своїй роботі спирався на дані наук, котрі, використовуючи свої методи, також вивчають цей об'єкт. Це історія, теорія і практика журналістики; економіка і організація газетної справи, підготовки радіо і телепередач; психологія журналістської творчості тощо.

Визначити шляхи подальшої оптимізації функціонування преси, радіо і телебачення — це значить встановити (в ряду інших факторів) напрямки удосконалення роботи журналістів. Але для цього треба мати точні, систематизовані та всебічні відомості про сьогоднішній стан редакцій, рівень організації їхньої праці, про професійні якості журналістів, їх знання, навички і вміння, а також вміти проаналізувати ці відомості з точки зору відповідності потребам ефективної роботи даного органу масової комунікації.

При цьому правомірні й актуальні два типи дослідження. Перший — багатоаспектне дослідження, коли у поле зору потрапляє практично увесь комплекс редакційної діяльності — від планування і постановки цілей до вивчення дійсності та ефективності роботи органу комунікації. Перевага такого типу робіт у наш час пояснюється слабким вивченням цього об'єкта соціологічними методами і намаганням отримати про нього якомога більше потрібних відомостей. Дещо втрачаючи у глибині розробки питань, такі дослідження допомагають вивчити багато сторін роботи редакції в їх взаємозв'язку.

Другий тип дослідження, який поки мало ще розповсюджений, але дуже необхідний, — вузькоспрямоване, поглиблене вивчення визначеного аспекту діяльності редакції.

Що стосується конкретних соціологічних досліджень мас-медіа, то їх в Україні на жаль було проведено дуже мало. Можна згадати львівське дослідження, яке було виконане в основному за програмою проекту "Районна газета". Але в інших регіонах Радянського Союзу таких досліджень було значно більше.

Взагалі, проведені у 60-70 рр. соціологічні дослідження мас-медіа мали важливе значення. З їх допомогою були отримані дані про соціально-демографічні та деякі професійно-творчі характеристики журналістів різних органів інформації. Це дозволило уявити динаміку журналістських кадрів — їх складу за віком, рівнем освіти. Щоб мати цілісну картину мас-медіа в Україні конче потрібні такі дослідження і зараз.

Важливі також дослідження взаємовідносин журналіста з іншими складовими комунікаційного процесу. По-перше, це взаємовідносини з власником. З точки зору роботи власника вони були розглянуті у попередніх пунктах. Однак в цій взаємодії журналістам також належить активна роль, і до них ставляться визначні професійні вимоги. По-друге, це взаємодія журналістів з аудиторією. Знання об'єкта свого інформаційного впливу — читачів, слухачів, глядачів, реалізація їх інтересів, сподівань — одна з найважливіших умов ефективності діяльності органу інформації в цілому і кожного журналіста зокрема.

Треба сказати, що за даними соціологічних досліджень в цілому орієнтованість журналістів з приводу важливості врахування потреб, характеристик, побажань, оцінок своєї аудиторії достатньо велика. Однак ті ж дослідження показують, що з ряду причин, часто об'єктивного характеру, значна частина співробітників редакції недостатньо інформована у цьому відношенні. При цьому мова йде як про знання фундаментального характеру — маються на увазі відомості про закономірності спілкування людей з масовою комунікацією, її ролі для аудиторії, характерних особливостей сприйняття газетних, радіо і телевізійних матеріалів різними групами читачів, слухачів, глядачів, — так і про знання оперативні, практично-інструментальні, які стосуються конкретної аудиторії того чи іншого органа інформації. Здавалося б, недавні випускники журналістських вузів, професійна підготовка котрих базується на останніх досягненнях науки у даній області, мають особливо глибоко опанувати першу групу знань. Але, згідно з соціологічними дослідженнями , це далеко не завжди так. Звичайно, тут мова йде не про конкретне знання журналістами-початківцями характеристик аудиторії тієї газети, студії, куди вони прийшли на роботу. Відсутність такої інформованості на початку роботи повністю зрозуміла. Необхідно, щоб журналіст-випускник був у даному відношенні більш грунтовно підготовлений методологічно, більш чітко зорієнтований на важливість такої інформації, володів методикою її отримання, був поінформований про тенденції, закономірності, факти, які встановлені у соціології масових комунікацій.

Недолік цей характерний не тільки для журналістів-початковців. Притаманний він і людям, які мають достатній досвід практичної роботи. Цікаво, що журналісти, як правило, самі відчувають недостатність своїх знань, компетентності у цьому питанні. Так, за даними проекту "Районна газета" відповідаючи на питання: "Чи добре Ви знаєте аудиторію Вашої газети, її запити, інтереси, сподівання, які адресовані редакції?", — тільки 8% газетярів висловили повне задовольняння своїми знаннями, 28% — в основному, 32% — частково, а 31% — незадоволені. Навіть враховуючи самокритичність журналістів не можна не відзначити, що ці цифри насторожують. Причому між керівниками редакцій і рядовими співробітниками, ветеранами і початківцями великої різниці не спостерігається.

Самооцінки журналістів підтверджуються даними аудиторних досліджень. Так, модель потенційної аудиторії, яка існувала у свідомості журналістів районних газет, значно відрізнялась від демографічної структури населення району в цілому, а уявлення про реальну аудиторію — від фактичного складу читачів. Це стосується і статевого, і вікового складу, і рівня освіти. У структурі аудиторії цих газет виявилося значно більше, ніж вважали журналісти, жінок, людей похилого віку з невисоким рівнем освіти. А це значить, що ці групи аудиторії були недостатньо охоплені увагою і впливом газети.

Подібні дані були отримані у проекті "Громадська думка" відносно працівників органів інформації міського і обласного рівнів. У процедурі, яка була присвячена вивченню ставлення журналістів до діяльності місцевої преси, радіомовлення, телебачення як джерела інформації населення, аналізувалися уявлення журналістів про очікування читачів, слухачів, глядачів від цих різних за своїм характером, технічними можливостями мас-медіа. Аналіз позиції журналістів з цього питання є дуже важливим з точки зору необхідності координації та взаємодії преси, радіо і телебачення, наприклад, на рівні області. Питання формулювалися у найзагальнішому вигляді і були, на думку дослідників, коректно поставлені.

Думки співробітників редакцій зіставлялися з даними про фактичну структуру аудиторії преси, радіо і телебачення у місті та селі, а також про специфіку їх сподівань, інтересів, які були зафіксовані як у цьому проекті, так і в інших соціологічних дослідженнях. Виявилося, що найбільш значущими для журналістів ознаками диференціації аудиторії різних засобів є вік і освіта. Недостатня увага приділяється таким характеристикам, як стать, професійна структура, професійний статус. Між тим і в міський, і особливо в сільській аудиторії ці ознаки виявляються значущими. В цілому опитані журналісти непогано уявляли очікування аудиторії від преси, радіо, телебачення.

Якими ж джерелами користуються при цьому журналісти? У цьому зв'язку цікаво подивитися на відповіді на питання, яке було задано працівникам 14 газет у проекті "Районна газета": "Якими методами для отримання потрібної інформації про аудиторію Ви найчастіше користуєтеся?". Виявилося, що абсолютна більшість журналістів віддає перевагу особистим зустрічам і спостереженням, знайомству з листами до редакції. Приблизно половина отримує потрібну інформацію під час читацьких конференцій. Біля 10% використовують дані спеціальних досліджень по вивченню аудиторії, наради з газетярським активом. І взагалі не беруться до уваги дані соціологічних досліджень.

Як бачимо, на першому плані особисті контакти з людьми, знайомство з листами до редакції. Однак тільки на їх базі неможливо програмувати діяльність редакцій, знайти точні адреси матеріалів на ті чи інші теми, проблеми, оскільки в результаті окремих бесід, зустрічей у поле зору журналістів потрапляє, як правило, несистематизована інформація.

Так, за даними проекту "Громадська думка", не існує збігу проблем регіону, в якому проводилося дослідження місцевими газетами, проблем міського життя з тими, котрі в даний момент особливо турбують громадську думку. Одна з причин полягає у тому, що працівники редакцій недостатньо знають про позицію населення, різних груп аудиторії з ряду питань.

Дослідження показало також, що уявлення журналістів про думку населення і аудиторії формуються, як правило, на підставі досить регулярного спілкування (у зв'язку з роботою, в сімейному колі) з визначеними групами, в основному, з інтелігенцією. Звичайно, що точка зору цих груп може не збігатися з позицією інших верств населення, а також з громадською думкою в цілому. У цьому зв'язку редакціям потрібно регулярно звертатися до інших, більш систематизованих і наукових методів вивчення громадської думки, наприклад, періодичними короткими зондуваннями за проблемами, які актуальні для населення і органу інформації. Треба також активніше використовувати такі форми, як соціологічне вивчення аудиторії, науковий аналіз пошти, спеціальні читацькі конференції.

Але давайте подивимося на подібні дослідження під іншим кутом зору. Чи була професійна необхідність дослідження аудиторії повною мірою усвідомлена усіма працівниками редакцій? Виявилося, що ні. Багато хто з журналістів ще до початку роботи висловлював припущення, що основні дані їм і так відомі й взагалі вони можуть бути отримати на підставі багатого життєвого і практичного досвіду, без використання методів соціології. Щоб наочно і аргументовано показати неможливість заміни соціологічних методів іншими способами отримання інформації було проведене опитування групи експертів, куди були включені й представники редакції, з метою прогнозування можливих аудиторних оцінок. Порівняння результатів опитування з фактичними відповідями читачів виявило значні незбігання уявлень журналістів з думкою аудиторії.

Цікаво, що частина можливих читацьких оцінок явно занижувалася журналістами. Так, фактичні випадки незгоди читачів з позицією газети зустрічалися майже у два рази рідше, ніж передбачали журналісти. Дещо вище, ніж здавалося співробітникам газети, оцінювався читачами рівень критики на сторінках газети. Це, звичайно, говорить перш за все про високу вимогливість до себе журналістів, але разом з тим свідчить про недостатню інформованість з приводу читацьких думок. Були також отримані дані, які виявили невиправданий оптимізм журналістів. Наприклад, працівники газети частіше, ніж її читачі, відмічали, що останнім часом газета стала цікавішою.

Отримана у ході перших аудиторних досліджень інформація по групі колишніх центральних газет дозволила внести важливі корективи у програму їх діяльності. Але не менш важливими ці результати виявилися і в іншому плані: практично зникли самовпевнені заяви окремих журналістів про те, що їм точно відомо, чого хоче читач, що вони самі добре знають, які статті треба друкувати тощо. Не викликає подиву, що після першого обстеження практично в усіх редакціях виникає потреба у проведенні нових досліджень.