Тема: Соціологічне вивчення комунікатора План

1. Власники органів масової комунікації. 2. Керівництво мас-медіа. 3. Специфіка журналістської діяльності. 4. Основні напрями вивчення комунікатора. 5. Соціологічні дослідження творчого процесу журналіста. 6. Вивчення безпосереднього зв'язку комунікатора і аудиторії. 7. Соціологічна служба редакції.

Комунікатор відіграє велику роль у процесі масової комунікації. Саме він вирішує, що і в якому контексті дізнається аудиторія. Виходячи з ролі та значення цього персонажу йому можна дати таке визначення: комунікатор — це особа або група осіб, які мають вплив на зміст масової комунікації. Таким чином, з цього поняття виводяться технічні співробітники, які, наприклад, забезпечують друк газети або передачу сигналу. Вони не мають впливу ані на створення змісту масової комунікації, ані на його зміни і, таким чином, не відносяться до поняття “комунікатор”. Можна виділити чотири основних типів комунікатора: власник, керівництво, журналіст, журналістський колектив.

1. Власники органів масової комунікації

Відомо, що при вивченні усякого соціального суб'єкта слідує розглянути систему, структуру цього суб'єкта, його основні суттєві характеристики, його місце і роль у суспільстві, пов'язані з цим соціальні функції та, на кінець, реальну діяльність по реалізації цих функцій. Все це можна зробити за допомогою соціологічних методів.

При соціологічному вивченні проблем керівництва мас-медіа, звичайно, перш за все постає завдання ознайомлення з деякими характеристиками працівників, які здійснюють керівництво (на грунтовному і особистісному рівнях). Великий інтерес можуть являти дані про досвід роботи, стать, вік, рівень і тип освіти, інформованість, їх читацькі та глядацькі інтереси тощо.

Порівняння цих характеристик з даними про орієнтацію керівників, їх судження про свою роботу і роботу підлеглих колективів допомагають чіткіше визначити шляхи подальшого удосконалення мас-медіа і керівництва ними.

Не секрет, що протягом попередніх десятиліть діяльність української преси, як в принципі й всієї преси Радянського Союзу, жорстоко контролювалась видавничими органами, в основному партійними комітетами різного рівня. Це робилося відкрито і журналістам давали прямі вказівки, що писати і як писати, тобто, які події і як треба перш за все висвітлювати.

Зараз такого жорсткого авторитарного стилю керівництва нібито вже немає. У багатьох мас-медіа власниками є самі колективи газет. Працівники преси, радіо, телебачення усвідомили себе як активну силу, "четверту владу" і вже не бажають сліпо керуватися чиєюсь думкою. Але практика свідчить і про інше. Зараз власники, ті, хто вкладають гроші в мас-медіа, розуміючи, яку вагу мають ці органи і яку велику роль вони відіграють при створенні громадської думки, намагаються знов взяти ці засоби під свій контроль, щоб використовувати в основному у своїх цілях. Зараз ще рано говорити про те, яким шляхом підуть молоді українські мас-медіа у плані відносин з своїми видавничими органами, але зрозуміло, що ті будуть грати більш чи менш активну роль у керівництві пресою, радіо і телебаченням. А значить для вивчення мас-медіа треба вивчати і їх видавничі органи. І при цьому, мабуть, не слід відкидати досвід, накопичений за минулі десятиліття. Соціологічні дослідження видавничих органів проводилися і на Україні, але найбільш велике у межах колишнього Радянського Союзу таке дослідження було здійснене у 1969-1971 рр. лабораторією по вивченню функціонування преси, радіо і телебачення факультету журналістики Московського державного університету під керівництвом проф. Є.П.Прохорова у рамках проекту "Районна газета і шляхи її розвитку". Давайте розглянемо більш детально, як і до яких висновків дійшло це дослідження. Звичайно, нас зараз не цікавлять такі аспекти, як партійний стаж і партійна освіта. Однак, в цілому це дослідження можна було б взяти як одну з моделей вивчення сучасних власників.

Отже, у дослідженні "Районна газета і шляхи її розвитку" було проведене опитування працівників видавничих органів райкомів і райвиконкомів — семи районів двох центральних областей Росії. Перш за все була звернута увага на рівень освіти працівників, які мають відношення до керівництва районною пресою. Цей рівень був достатньо високим: 78 % мали вищу освіту, 14 % — незакінчену вищу, 6 % — середню спеціальну. Потім дослідники звернули увагу на тип освіти. Третина опитуваних мала технічну освіту, ще приблизно третина — педагогічну, чверть вчилися в сільськогосподарських навчальних закладах і тільки 8 % мали стаж роботи у газетах. Особливу увагу дослідників привернув той факт, що близько 50 % опитуваних мали вік не старше 50 років, причому 41 % — від 30 до 39 років і половина — від 40 до 49 років. На той час ці дані дали дослідникам змогу зробити висновок, що ці керівники досвідчені, всебічно підготовлені люди і в плані рекомендацій вказати на необхідність підвищити інформованість в області керівництва журналістськими колективами тих, хто займався переважно виробничими питаннями. Зараз ми можемо зробити більш радикальні висновки. Ми бачимо, що журналістам давали вказівки люди, жоден з котрих не мав журналістської освіти і тільки 8% працювали в газетах. Це свідчить, що їхнє керівництво носило безграмотний з точки зору журналістської творчості характер, що ці люди були абсолютно не підготовлені до професійного керівництва журналістськими колективами.

У наш час видавцем є, як правило, чи державні установи та громадські організації, які пропагують свої погляди, чи комерційні структури і приватні суб’єкти. Зрозуміло, що люди, які працюють в цих установах, теж у більшості своїй мало що розуміють у журналістській діяльності. І якщо вони будуть втручатися в неї так само грубо, як їх попередники, то це не призведе до позитивних результатів. Наслідком може бути чи конфлікт з журналістами-професіоналами, чи падіння популярності видання, чи і перше, і друге.

Описавши суб'єкт керівництва мас-медіа у різноманітності його характеристик, важливо відтворити і зовнішні зв'язки видавничих органів з іншими учасниками процесу функціонування мас-медіа у суспільстві: журналістами і аудиторією. Це дасть можливість охарактеризувати функції власника у цьому процесі.

Для власника важливо знати умови діяльності журналістського колективу: стан виробничо-технічної та матеріально-фінансової бази даного видання, матеріально-побутові умови працівників редакції тощо.

Необхідною для власника є інформація про ефективність свого мас-медіа, а це найтіснішим чином пов'язано зі знанням об'єкта журналістської діяльності — аудиторії, на якій власник вважає за потрібне зосередити увагу того чи іншого видання.

У принципі точне і детальне знання аудиторії свого типу видання потрібно перш за все журналістам, оскільки саме вони безпосередньо спілкуються з читачем, слухачем, глядачем, їхні зусилля спрямовані на те, щоб бути прийнятими аудиторією, щоб донести до неї інформацію з найменшими витратами при передачі. Однак загальне уявлення про аудиторію необхідно і власнику.

При цьому треба відзначити, що саме на підставі знання основних груп читачів, їх складу та інтересів проводиться диференціювання преси, створення спеціальних органів для визначених груп аудиторії.

Політика власника у відношенні мас-медіа засновується на зіставленні знання про реальний склад аудиторії з її бажаним складом, що планується на співвідношенні її реальних інтересів з тими, котрі власник через журналістику хоче розвивати.

Без точної фіксації теперішнього стану речей важко уявити собі вдалу роботу по досягненню бажаної моделі. При дослідженні районних газет виявилося, наприклад, що і власник при судженні про аудиторію газети деякою мірою видавав бажане за дійсне, тобто вважав, що в аудиторії значно більше, ніж реально виявилося, читачів з високим рівнем освіти і молоді.

Говорити про сучасні дані, на жаль, немає можливостей, бо серйозних досліджень в цьому напрямку давно не проводилося.