4.4.2. Фактор погляду

Під час бесіди необхідно підтримувати зоровий контакт із своїм співрозмовником (співрозмовниками). Приблизно половину часу бесіди необхідно дивитися на свого співрозмовника, такий контакт ним буде розцінений як зацікавленість темою бесіди і людиною, яка говорить цікаві речі. Якщо ж ми дивимось на співрозмовника доброзичливо 60-70% часу, то він розуміє, що подобається вам.

Доброзичливий, з посмішкою, короткочасний погляд в очі можна розглядати як сигнал позитивного ставлення, зацікавленості, симпатії, бажанням контакту.

При довготривалому спілкуванні етикет вимагає дивитися не в очі, а в обличчя, не фіксуючи погляд на очах співрозмовника. Допитливий погляд в очі сприймається як прояв ворожості – не слід дивитись занадто допитливо ні на кого. Так, наказ дивитись в очі – це ознака тиску, комунікативного насильства.

При вирішенні ділових питань необхідно використовувати діловий погляд –спрямований на трикутник «очі-ніс», це створює враження серйозних намірів.

При дружньому спілкуванні погляд краще опускати нижче – на трикутник «очі-рот», такий погляд демонструє дружнє ставлення, бажання контактувати. Погляд нижче, від очей до грудей, називається інтимним, він показує особисту зацікавленість.

Погляд скоса звичайно говорить або про зацікавленість, або про ворожість. Коли він поєднується зі злегка піднятими бровами або посмішкою, то говорить про зацікавленість. Якщо ж він поєднаний з опущеними бровами, нахмуреними бровами або опущеними куточками рота, то це говорить про підозрілість чи іронічне ставлення.

Якщо співрозмовник вам неприємний, намагається здійснювати на вас тиск – дивіться йому в «третє око» – на перенісся. Цим ви підсилюєте свою комунікативну позицію й послаблюєте комунікативну позицію співрозмовника.

4.4.3. Фактор фізичної поведінки

Це – мова міміки й тіла. Цей фактор передбачає правильне використання міміки, жестів і поз.

Мімічні сигнали

Міміка – це виразні рухи обличчя. Найбільш ефективна й дієва міміка привітності, ядром якої є посмішка.

Посмішка при спілкуванні виконує такі функції:

• характеризує того, хто посміхається як людину-носія позитивних ознак, як хорошу людину (про людей, які посміхаються всі думають тільки добре);

• викликає відповідну позитивну емоцію у співрозмовника, легко віддзеркалюється;

• піднімає настрій тому, хто говорить (функція самовпливу);

• стимулює продовження контакту (тому на Заході заставляють посміхатися продавщиць, адже тоді від них не хочеться відходити, а вони стоять біля товару);

• тренує близько 40 м’язів обличчя, попереджає завчасні морщини;

• зменшує больові відчуття (у людини, яка посміхається менше болить забиття чи рана – це доведено лікарями).

Ознака щирої посмішки – рухливість брів у момент посмішки, якщо ж брови нерухомі, а людина посміхається одними губами, то посмішка нещира.

Сигнали жестів і поз

Жести – динамічні виразні рухи тіла (не тільки рук!).

Пози – фіксовані, статичні положення тіла, які приймає людина. Позу можна розглядати як застиглий жест.

Жестові сигнали поділяються на такі типи:

• оціночні: позитивні та негативні;

• сигнали ставлення;

• сигнали намірів;

• сигнали станів;

• риторичні (підсилювальні, зображувальні, вказівні).

Розглянемо ефективність деяких видів невербальних сигналів.

Ефективні сигнали позитивної оцінки, прихильності до співрозмовника. Це такі сигнали, як «розгортання» грудної клітки, рухи рук у бік співрозмовника, демонстрація долоней, будь-які жести того, хто говорить біля свого обличчя (якщо співрозмовник у закритій позі), нахил голови, рух кистями догори, нахил уперед, рух тулубу вперед.

Важливі правильні риторичні жести, перш за все підсилюючі (ритмічні рухи рукою, руками, указкою в такт мови). Вказівні жести слід долонею, а не пальцем, інакше це виглядає як прояв агресивності.

Пози бувають відкритими, закритими й авторитарними. Для ефективного спілкування пози мають бути відкритими, ноги й руки не повинні бути схрещеними, грудна клітка має бути відкритою, підборіддя злегка підняте. Авторитарні пози – це пози, які демонструють високий статус того, хто говорить, його вищість над співрозмовником, стремління чинити тиск на співрозмовника. Приклади авторитарних поз: ноги розставлені ширше плечей, руки за спиною («поза американського сержанта»), поза «руки в боки» і деякі інші. Усе вони, як правило, покликані чинити тиск на співрозмовника, підкоряти його собі. Сприймаються такі сигнали негативно.

Постава має бути невимушеною, спина не повинна бути сутулою (ознака невпевненості), хребет повинен бути прямим.

Стійка, при якій ліва нога виставлена вперед, розглядається як агресивна (права нога готова нанести удар), виставлена вперед права нога – сигнал готовності до контакту, сигнал довіри. Неможна демонстративно схрещувати ноги – це негативний сигнал. Доцільно трохи піднімати вгору підборіддя – це надає впевненості і тому, хто говорить, і переконує слухача в тому, що людина дійсно знає що говорить.

Посадка – краще за все сидіти, не схрещуючи ноги, сідати на все сидіння (пересуватися у процесі спілкування на край сидіння – означає демонструвати зацікавленість), не слід розставляти широко ніг (це сприймається звичайно як байдужість), не можна класти руки на живіт. Якщо голова нахилена трохи вперед, злегка відкритий рот – ознака уваги до співрозмовника.

Рух у процесі спілкування потрібно теж використовувати правильно. Під час виступу перед аудиторією рекомендується нахилятися в бік аудиторії, протягувати руки в бік слухачів, виходити до них з-за трибуни, проходжуватись по аудиторії.

Хода теж виконує знакові функції. Робить позитивне враження помірно енергійна хода, бадьорість рухів. Не слід тримати при ходьбі руки в кишенях – це сприймається як прояв прихованості та невпевненості.

Маніпуляції з речами (окулярами, ручками, олівцями, сигаретами, малювання абстрактних узорів на папері, побрязкування ключами тощо) не рекомендуються в процесі спілкування, вони видають негативний настрій людини, її нерішучість, тобто саме те, що демонструвати якраз не варто.