12.3. Як не треба закінчувати виступ

Не рекомендується закінчувати жартом, що не стосується до справи, – це викликає в аудиторії здивування, а якщо аудиторія після того, як оратор пішов, залишилась у здивуванні, весь ефект від виступу зникає.

Не слід вибачатися: «я розумію, мені не вдалося все охопити», «я бачу, трохи стомив вас...» та ін.

Не треба нічого згадувати додатково після того, як ви сформулювали висновок, – усе враження від нього буде змазане.

Не можна обривати промову без висновку та йти з трибуни.

У жодному разі не можна залишати аудиторію в настрої безнадійності й безпросвітності у зв’язку з намальованими вами похмурими картинами – обов'язково треба дати слухачам деяку перспективу, намітити вихід з положення й виразити впевненість у тім, що гірше не відбудеться. Завершувати виступ треба тільки на оптимістичній ноті.

Не рекомендується завершувати виступ фразою типу «От і все, що я хотів сказати» – закінчувати краще фразою, що стосується змісту виступу або подякою за увагу.

Контрольні питання

1. Що таке закон краю? Які наслідки має цей закон для побудови оратором середньої частини свого виступу?

2. Про яке правило побудови публічного виступу говорить приказка «Кінець – справі вінець»? Поясніть її зміст стосовно публічного виступу.

3. Які дві функції виконує висновок?

4. Перелічіть можливі варіанти кінцівок виступу, які ви запам'ятали.

5. Як називається кінцівка, що починається зі слів «Отже...» ? Як формулюється висновок у випадку використання такої кінцівки?

4. Як треба дякувати за увагу?

Лекція 13. Аргументація

План лекції:

13.1. Тези та аргументи.

13.2. Переконливість аргументів.

13.3. Правила аргументації.

13.4. Способи аргументації.

13.5. Універсальні прийоми ефективної аргументації.

13.1. Тези та аргументи

Основна, найважливіша частина публічного виступу, являє собою доказ оратором якоїсь думки чи ідеї. Тому, наскільки успішно він це робить, залежить успіх його виступу.

Оратор аргументує свою точку зору, тобто здійснює аргументацію.

Під аргументацією розуміється процес приведення доказів, пояснень, прикладів для обґрунтування якої-небудь думки перед слухачами або співрозмовником.

Теза – це головна думка (тексту або виступу), виражена словами, це головне твердження оратора, що він намагається обґрунтувати або довести.

Аргументи – це докази, що наводять на підтримку тези. Аргументи – це факти, приклади, твердження, пояснення, словом, усе, що може підтвердити нашу тезу.

Від тези до аргументу можна поставити запитання «чому?», а аргументи відповідають: «тому, що».

Наприклад:

«Телевізор дивитися корисно» – теза нашого виступу. Чому?

Аргументи – тому, що:

1.  По телевізорі ми довідуємося про новини.

2.  По телевізору повідомляють прогноз погоди.

3.  По телевізору ми дивимося навчальні передачі.

4.  По телевізору показують цікаві фільми й т.д.

Аргументи, які наводить оратор, бувають двох типів: аргументи «за» (за свою тезу) і аргументи «проти» (проти чужої тези). Ваші аргументи «за» повинні бути:

– правдивими, опиратися на авторитетні джерела;

– доступними, простими й зрозумілими;

– максимально близькими до думки більшості аудиторії;

– відбивати об'єктивну реальність, відповідати здоровому глузду.

Аргументи «проти» повинні переконати аудиторію в тім, що аргументи, які наводять на підтримку критикованої вами тези, слабкі, не витримують критики.

Важливе правило аргументації: аргументи треба приводити в системі. Це значить, що треба продумати, з яких аргументів почати, а якими закінчити.