Теми 6. Держава та її інститути.

План лекції:

1. Походження держави, її сутність, ознаки і функції

2. Поняття форми держави. Форми державного правління та державного устрою

3. Вищі органи державної влади та її поділ.

4. Громадянське суспільство.

Найкоректнішим способом визначення сутності держави буде схарактеризувати її через сукупність складників або засад існування державності. Таким мінімальним засадничими елементами держави є триєдність — народ, влада і територія, де кожен з елементів має рівносильну іншим двом, але не самодостатньою вартість. Цей мінімальний засновок потребує доповнення ще, принаймні, двома компонентами: суверенітет і єдина мова та самоназва. Поєднання народу, влади і території може утворити політичну одиницю федеративного статусу і лише ознаки суверенітету свідчитимуть про статус державний. Суверенітет означає право держави (її уряду) бути суддею в останній інстанції свого інтересу й своїх дій на території, чітко окреслений своїми кордонами. Спільна мова та самоназва є особливо актуальною вимогою для багатонаціональних держав федеративного устрою.

Єдиного погляду немає також не існує і щодо проблеми походження держави. З широкого спектру політичних теорій, присвячених цій проблемі, зупинимося на основних: патріархальна, органічна, конвенційна (угодова), теорія насильства, сакральна (магічна), психологічна, географічного детермінізму.

Патріархальна теорія, що веде свій відлік від тверджень Арістотеля про природу держави, вважає шлях простого фізичного розростання сім'ї схемою виникнення держави. Держава є кінцевою ланкою розвитку сім'ї у рід і плем'я. Відповідно природною формою політичної влади є монархія як аналог батьківської влади в сім'ї.

Органічну теорію найширше розробив Спенсер. Суть її полягає в проведенні аналогії між тілом держави та живим організмом. «Суспільства, як і живі тіла, починаються як зародки — виникають із мас, дуже малих порівняно з масами, яких вони у підсумку досягають» (Спенсер). А з розвитком суспільств його частини стають несхожими, і відбувається нарощення структур за рахунок зростаючої диференціації суспільних та професійних ролей і функцій.

Конвенційна (угодова) теорія має найчисленнішу аудиторію розробників та апологетів. Держава виникає в наслідок укладеної між людьми угоди, на яку вони пристають з міркувань власної безпеки, прагнучи подолати стан «війни всіх проти всіх» (Т. Гобс), чи з міркувань втілення розумної форми суспільного устрою, що відбивав би досконалу людську природу (Ж.-Ж. Руссо).

Теорії насильства (Л. Гумплович) пояснюють походження держави необхідністю вироблення таких політичних інституцій (апарату примусу), які дозволяли б утримувати переможцям владу над переможеними племенами. Класову теорію походження держави (Ф. Енгельс) можна розглядати як одну із версій теорії насильства. Держава розвивається як організація правлячого класу, що для захисту своїх «приватно класових» інтересів використовує монополію на фізичне насильство.

У державі, як у певний спосіб упорядкованому суспільстві, є значна кількість обов'язків і щодо окремого громадянина, і щодо суспільства в цілому. Ці обов'язки упорядковуються відповідно до функціонально-ролевого розподілу. Функції держави поділяють на внутрішні та зовнішні. Внутрішні функції мають три широкі напрями: законодавчий, адміністративний (виконавчий) та судовий. Не менш важливі також і політична (ідеологічна), культурно-освітня, соціально-економічна та поліційна функції, які не вписуються в межі одного з напрямів, а швидше є зв'язковою мережею поміж ними. Зовнішні функції зосереджуються в налагодженні міждержавних відносин, забезпеченні системи захисту державних кордонів, суверенітету та цілісності держави.

Форма держави розглядається як двоскладна структура: форма державного правління та форма державного устрою. Перша відповідає на питання: «Хто править?», а друга — «За яким територіальним принципом?».

Форма державного правління залежить від способу організації верховної влади в державі, від того, що визнається формальним джерелом влади: воля однієї особи, небагатьох осіб (панівної верстви) чи спільної волі всього народу (схема 13). Такий принцип класифікації форм державного правління бере початок від Платона та Арістотеля, які виділяли три форми: монархію, аристократію, демократію (політію — у Арістотеля) та їхні спотворені чи недоцільні типи. На сучасному етапі виділяють дві форми: монархію та республіку.

Монархії — це держави, влада в яких належить одній особі пожиттєво на підставі спадкоємного права. Монархії можуть бути абсолютними (необмеженими) та обмеженими. В абсолютних монархіях влада максимально централізована — фактично законодавча, судова та виконавча її гілки підлягають управлінню з єдиного центру. Сучасні монархії переважно конституційні, які обмежені в повноваженнях володаря. Конституційні монархії є двох типів: парламентська та дуалістична. У парламентських монархіях реальна влада належить парламенту, а монарху відведено представницькі функції; в дуалістичних — монарх очолює виконавчі структури.

Республіки — це такі держави, де головою держави є одна особа чи колективний орган, що обираються всім населенням через процедуру періодичних виборів.

Головною відмінністю між цими обома системами є те, що за парламентської системи всенародно обираються депутати до парламенту, а за президентської— і депутати, і президент. Відповідно «прямий мандат народу», наданий президенту, визначає особливий його статус із широкими повноваженнями: президент є одночасно і головою уряду, і головою держави. У парламентській республіці влада зосереджена в парламенті, а голові держави відведено представницькі функції.

Існує також змішана система — парламентсько-президентська. Тут, як і за президентської системи, і парламент і президент обираються народом, незалежно одне від одного. Але, на відміну від неї, присутня посада прем'єр-міністра, який очолює виконавчу владу в країні.

Форма державного устрою — це таке територіально-організаціне структурування держави, яке визначається порядком поділу країни на складові частини (штати, кантони, провінції, республіки, землі, області тощо), характером взаємин поміж ними та центральною владою. Вирізняють дві основні форми державного устрою: унітарна та федеративна.

Унітарною є така держава, яка являє собою єдину, політично однорідну організацію, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які не мають власної державності. Вона має єдину конституцію та громадянство, єдину систему права та «урядову вертикаль».