Тема 12. Міжнародна політика.

План лекції:

1. Формування та розвиток політичної думки з проблем міжнародних відносин.

2. Поняття міжнародних відносин.

3. Міжнародна політика: суть, цілі, функції.

4. Україна на міжнародній арені.

Із розвитком організованості людського суспільства політика отримала два важливих виміри — міжнародний і внутрішній. Міжнародна політика — це комплекс двосторонніх та багато-сторонніх політичних, економічних, дипломатичних, військових, культурних, науково-технічних відносин між державами, державами й міжнародними організаціями та об'єднаннями. Вона виступає історично зумовленою формою, яка виникає в процесі розвитку світового співтовариства держав та організацій. Міжнародна політика — це також форма взаємодії між суб'єктами такого співтовариства, система владної ієрархії на міжнародній арені, відносин панування і підпорядкування. Водночас це і певна форма існування міжнародного співтовариства, тобто разом — це діяльність різних суб'єктів політики — держав, урядових, позаурядових об'єднань, а інколи й діяльність окремих юридичних і фізичних осіб.

За структурою поняття «міжнародна політика» складається з низки понять, таких як «світова політика», «закордонна політика», «міжнародні відносини», «міжнародна діяльність», «міжнародна арена», «міжнародне життя» тощо. Отже, «світова політика» становить абстракцію, що виражає погляд дослідника політики на міжнародні відносини, в яких умовно виділяють політичний бік, політичний вимір. Все більше сьогодні у цьому понятті акцент зміщується до нетрадиційних суб'єктів, зокрема неурядових громадських об'єднань. Поняття «закордонна політика» означає суб'єктність у світовій політиці тих чи інших держав, політичних об'єднань. Воно майже тотожне поняттю «зовнішня політика». Суть поняття «міжнародна арена» полягає у тому, що мова йде про політичне поле, в якому реалізується закордонна політика держав, їх інститутів, різних об'єднань. Межі поля визначають сферу діяльності та компетенції міжнародного права.

Суть поняття «міжнародне життя» розкривають різноманітні політичні процеси, які відбуваються на міжнародній арені — реалізація закордонної політики держав, самостійна діяльність провідних політиків, що виконують певні замовлення, — це і міжнародні відносини з їх ієрархією, діяльність різних міжнародних організацій. Складовою цього поняття є, на думку деяких дослідників, поняття «світовий політичний процес», під яким вбачають сукупну діяльність «народів і держав та їхніх інститутів, соціальних спільнот та їх організацій і рухів, які мають на меті певні політичні цілі у сфері міжнародного життя».

Однак суть поняття «міжнародна політика» буде неповною без аналізу міжнародних відносин та міжнародної діяльності. Отже, щодо міжнародних відносин, то зазначимо, що це — владні відносини між різними суб'єктами політики, тобто, вони формуються на основі нерівності, які в Античності й у Середньовіччі були домінацією виключно сили. Приблизно з середини XVII ст. в Європі вперше встановився певний баланс сил, релятивна рівновага (починаючи з укладення Вестфальського миру). Така рівновага була надзвичайно хитка, тимчасова, її зруйнували наполеонівські війни, щоб замінити таким собі праваріантом первинної європейської колективної безпеки монархій (після Віденського конгресу). XX ст. знову підтвердило тезу про силовий характер міжнародних відносин. Сьогодні міжнародні відносини в ідеалі формуються відповідно до Статуту ООН як рівноправні відносини. В реальному житті вони будуються як відносини панування та підпорядкування, у мирний час це має завуальований характер. Відповідно такі відносини ієрархічні, що дозволяє нам диференціювати їх на прості зв'язки, стосунки й власне міжнародні відносини.

Найменш чітко ієрархічними є відносини між різними міжна-родними неурядовими організаціями, що мають незначний політичний характер. Пропонуємо такі відносини називати зв'язками. Далі наступає черга ієрархічних відносин між державами, нерівними між собою за військовими, соціально-економічними, культурно-демографічними потенціалами, які назвемо стосунками. Ця фактична нерівність означає, що між такими суб'єктами панують стосунки панування і підпорядкування, тобто панує нерівність і певний завуальований примус. Врешті, між кількома великими світовими державами тимчасово укладаються дійсно більш-менш тимчасові рівноправні відносини, які спираються на військово-політичний, соціально-економічний потенціали тощо, складається баланс сил.

Наступним структурним елементом міжнародних відносин та стосунків є їхній поділ за формою. Це включає в себе поділ за рівнем представництва, статусом. За рівнем представництва відносини та стосунки діляться на найвищому рівні (перші особи держав, організацій, суб'єкти міжнародного права), якими визнаються лише держави та окремі міжнародні об'єднання, діяльність яких не суперечить духу та принципам Статуту ООН. Наступний рівень — високий (як правило міністри закордонних справ, члени КМ, заступники керівників міжнародних організацій), середній рівень — заступники міністра закордонних справ чи прирівняні до них посадові особи, спеціальні представники перших осіб, держав, керівники департаментів чи управлінь міжнародних організацій, низький рівень (надзвичайні та повноважні посли держав, посланники, спеціальні представники організацій). В окремих випадках представництво за суб'єктом міжнародного права може делегуватися й нижчим рангам — генеральним консулам, консулам, заступникам керівників відділів міжнародних організацій, окремим спеціальним представникам владної, військової, інтелектуальної еліти. Окрім цього, у специфічних умовах передкризових, кризових ситуацій, конфліктів суб'єкти міжнародних відносин можуть вступати у відносини, стосунки між собою за допомогою довірених осіб секретних служб, вищих партійних функціонерів, членів відомих родин тощо.

За статусом міжнародні відносини й стосунки поділяються на офіційні та неформальні, неофіційні. Перші — це насамперед дипломатичні, оскільки в міжнародній практиці встановити дипломатичні відносини означає мати офіційні відносини з кимось, неформальні — це відносини та стосунки позадипломатичні, позаофіційні, тобто позаурядові, а навіть позадержавні.

Зміст функцій міжнародної політики визначається ієрархією її стратегічних цілей. Сьогодні можна говорити про формування комплексу універсальних, загальнолюдських цілей, до реалізації яких і прагне світове співтовариство — мир, безпека, співробітництво. Саме навколо цих цілей і можуть об'єднатися держави з різними національними інтересами, політичними цілями. Водночас наприкінці XX ст. після кардинальних змін, що мали місце в міжнародному житті, формується певна, ще досить нечітка, ієрархія стратегічних цілей різними за могутністю держав. Передовсім — це цілі супердержави — США, великих держав — Японії, КНР, Німеччини, Великобританії, Росії, Франції та ін. В основі стратегічних національних цілей є національний інтерес. Він, як правило, визначається певними етапами розвитку як самих суб'єктів міжнародного права, так і етапами розвитку міжнародних відносин і конкретними політичними ситуаціями, врахуванням національних цілей та інтересів інших суверенних держав. Причому, чим вищий ранг у світовій ієрархії могутності має дана держава, тим менше вона на практиці зважає на інтереси інших.

Однак можна ствердити, уся міжнародна політика виконує більш-менш однакові функції: охоронну, регулятивну, представницько-інформаційну та організаційно-посередницьку. Так, охоронна функція пов'язана з охороною, захистом прав, інтересів держави, її громадян за кордоном. Це і політичні, військові, соціально-економічні, культурні права, інтереси держав-суб'єктів світового співтовариства, а також охорона престижу, доброго імені, запобігання порушенню недоторканості кордонів, охорона державних таємниць, життя та майна громадян, посадових осіб.