Теми 3. Розвиток політичної думки в Україні.

План лекції:

1. Зародження та розвиток політичної думки в княжу добу історії України.

2. Політичні в Україні у 16 – 18 ст. Конституція П. Орлика.

3. Основні напрямки української суспільно-політичної думки 19 – 20 ст.

Центральне місце в суспільно-політичній думці Київської Русі належить проблемі князя та князівської влади. Як і багато інших державних інститутів ранньокласового суспільства, князівська влада формувалася з органів військової демократії. У процесі еволюції військово-політичних союзів VI—IX ст. складалися умови для перетворення племінних вождів на носіїв державно-політичної влади, формувалися відповідні функціональні обов'язки. Серед них важливе значення мали військове керівництво, організація збройних походів проти ворогів.

У системі політичної влади князя вагома роль належала судовій діяльності, основне вістря якої було спрямоване на придушення класового невдоволення, а також на регуляцію правових відносин між громадянами. За свідченням тогочасних документів, найвищою судовою інстанцією в країні був князь.

У системі політичних поглядів руської феодальної держави, формуванні владних відносин важливе місце належало представницьким установам, що мали глибокі демократичні традиції. У Київській Русі, як і в багатьох інших феодальних державах, існували відповідні структури: князівська рада, боярська рада, князівські з'їзди, собори тощо. Серед них найвпливовішою можна вважати князівську раду, становлення якої було результатом компромісу міцної державної структури з відживаючими, ще з періоду воєнної демократії, установами.

РЕЛІГІЙНО-ПОЛІТИЧНІ ІДЕЇ МИТРОПОЛІТА ІЛАРЮНА

— Давньоруський церковний діяч. Без дозволу візантійського патріарха першим із русинів обраний Київським митрополитом. Його «Слово про закон і благодать» формувало політичну свідомість багатьох поколінь народу.

— Основна ідея «Слова» — підкреслення загальнолюдської значимості християнського вчення та важливості його прийняття для становлення руського народу.

— Іларіон показує, що людська благодать полягає в пізнанні істини, в духовній свободі. Закон тільки готує народ до благодаті. Християнська віра приводить людей до Істини.

— Руський народ вийшов з пітьми язичництва і став на шлях, що веде до Царства Христового. Це означає, що релігія в Русі стає могутнім ідейно-моральним регулятором поведінки людей.

— Іларіон рішуче заперечує пануючу політико-церковну доктрину, за якою правителі держав розглядалися як члени родини царів, очолюваної Візантійським імператором. Київська Русь, її князі — рівноправні члени спілки вільних народів.

— Ідеальний образ правителя держави включає такі риси, як мудрість і знання. Про князя Володимира каже: «Засіяв розум у серці його». Одним із перших вітчизняних мислителів говорить про моральні якості державних діячів, про їх відповідальність перед Богом і народом.

Цілком природно, що актуальними й гострими в антифеодальній ідеології, в тому числі й у поглядах гуманістів-полемістів, були питання про державу та її основи, закон і право, форми й методи управління державної влади та межі її панування над особою, індивідом. Найповніше ці питання розкриті в творчості Станіслава Оріховського (1513—1566), який був найвизначнішою постаттю східнослов'янського Відродження. Відомий польський історик Кромер, сучасник Оріховського, зазначає, що його ім'я відоме в Італії, Іспанії, Франції й Німеччині, там чути схвальні відгуки про його твори, які становлять гордість і захист Вітчизни.

Українські гуманісти одними з перших у європейській філософській думці заперечували божественне походження влади й держави, виступали проти підпорядкування світської влади церковній, втручання церкви в державні справи. В умовах розвитку буржуазних відносин вони зробили вагомий внесок у вчення про витоки держави із суспільного договору, стверджували, що королівська влада походить не від Бога, а від угоди між людьми.

Станіслав Оріховський (Роксолян) (1513—1566)

Іван Вишенський (1550—1620)

— Філософ і полеміст. На першому етапі твор­чості — активний прихильник Реформації. — Автор праць: «Напучення польському коро­леві Сигізмунду Августину» (1543), «Політес королівства польського на взірець арістотельських політик» (1556), «Польські діалоги полі­тичні» (1563). — Опираючись на досягнення античної думки, один з перших мислителів Європи розпочав розробку ідеї природного права. — Відстоюючи концепцію природніх прав, а також позицію про доцільність розмежування різних гілок влади через унормування їхньої діяльності, став першим в українській політико-філософській думці теоретиком гуманісти­чної політики та свободи. — Основна умова реалізації політичних сво­бод— закон, законопослушність, правопорядок. «Закон вищий за державу і вищий за короля». — У ранніх творах робив спроби відокремити політичну науку від теології. Пізніше зайняв компромісну позицію, поставивши на вершині трикутника влади Бога, а в інших кутах — це­рковну і світську влади. — Керівництво державою повинно здійснюва­тись методами переконання з використанням традицій і досвіду народу. — Активно пропагував самобутність українсь­кого народу, закликав польського короля за­хищати Русь. Одним з перших запропонував ідею православної та католицької унії.

— Письменник-полеміст. Найбільш відомий твір — «Послання єпископові» (1598). — Дійшов визнання основоположності й визначальності первісно-демократичних засад раннього християнства для церковного жит­тя, а на цій основі і для світських відносин. — Висунув концепцію соборності правління християнською церквою, засновану на ідеї рівності всіх людей перед Богом. Усі церкви рівні між собою, будують свої відносини й управляються соборно, а верховним влади­кою над ними є лише Христос. Ідеал Вишенського — громадянська колективність, яку він бачив у діяльності українських братств. — Насильство, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадоби багатства і необмеженої влади. — Нагромаджуючи власні багатства, людина утверджує бідність інших. Бідність за своєю суттю породжує прагнення рівності. — Одержавши владу від Бога, володар не може користуватись нею на свій розсуд. Влада дана не для того, щоб нею чинити на­сильство, а щоб утверджувати закон і спра­ведливість. — Гостро засуджував зрадництво, ренегатс­тво верхівки українського духовенства після Берестейської унії і з симпатіями ставився до уярмленого народу. Сподівався, що саме простолюд зможе відстояти цінності предків і відродити українську державу.

Важливу роль у розвитку української політичної думки, демократичних засад державотворення відіграла конституція Пилипа Орлика, одного з найближчих сподвижників гетьмана Івана Мазепи. Це основний закон тієї самостійної української держави, за яку боровся Орлик і його однодумці. Головною тезою цього документа була теза про право українського народу на вільне життя, не залежне від чужого ярма.

ПОЛІТИЧНІ ІДЕЇ ТА ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЇ ПИЛИПА ОРЛИКА (1710)

Ідея суспільного договору. Принцип конституціоналізму. Принцип народного суверенітету.

Принцип державного суверенітету і незалежності. Принцип протекторату. Ідея парламентаризму. Ідея провідної політичної ролі суспільного стану (козаків, козацька республіка). Ідея парламентсько-президентської республіки. Ідея унітарної держави з одним автономним утворенням (Запорозької Січі)

Ідея природних прав людини і народу. Ідея звичаєвого права (державна підтримка та використання традицій Запорозької Січі). Принцип поділу влади. Незалежність судової системи.

Ідея правової держави. Ідея соціальної держави. Ідея державної релігії

Принцип виборності усіх державних посад знизу доверху. Вибори глави держави вищим представницьким органом. Всезагальне рівне виборче право (в рамках козацького стану). Поєднання військової та адміністративної влади, їх структур. Обмеження і контроль за виконанням повноважень глави держави.

Відділення державної системи (фінансової та ін.) від сфери приватного життя.

Отже, в українській політичній думці, ще задовго до хвилі буржуазно-демократичних революцій у Європі, було сформульовано чимало прогресивних правових ідей. Це була альтернатива тому шляху, яким ішла Росія з її феодально-кріпосницьким гнобленням, абсолютизмом, колоніальною політикою денаціоналізації, русифікації народів, які потрапили в залежність від неї.