Тема 13. Етнонаціональна політика.

План лекції:

1. Поняття нації. Сучасні концепції нації.

2. Типи етнічних спільнот.

3. Поняття націоналізму. Різновиди націоналізму.

4. Сучасна етнополітика України.

Етнополітика — це система тактико-стратегічних дій, заходів та програм певного політичного об'єкта (насамперед держави, політичних партій, громадсько-політичних рухів тощо) в галузі взаємовідносин етнонаціональних спільностей між собою та їхніх стосунків з державою. Отже, головним суб'єктом етнополітики є держава. Але і етносоціальні спільності з точки зору етнополітики також є об'єктом останньої. У ширшому розумінні об'єкт етнонаціональної політики складає уся сукупність етнополітичних явищ:

— політичне життя етнічних груп, до яких належать громадяни держави (виборчі компанії, референдуми, місцеве самоврядування тощо);

— розселення етносів на території, на яку поширюється суверенітет держави;

— соціально-економічні та політико-культурні взаємини етносів між собою та з державою;

— стосунки етнічних груп, що проживають на території даної держави, з їхніми етнородичами в інших державах.

Однією з головних категорій етнонаціональної політики є етнічний інтерес. Етнічний інтерес — це інтерес етнічної спільноти чи групи, яка об'єднується специфічними зв'язками, це об'єктивно зумовлені мотиви діяльності етнічної спільноти, які складаються з усвідомлення ними власних потреб та з'ясування й пошуку засобів та умов їх задоволення. Цей інтерес пов'язують з пошуком і усвідомленням найбільшої вигоди для себе у співпраці з державою, іншими етнічними спільностями, націями, класами тощо. Етнічний інтерес виникає навколо різноманітних проблем суспільно-політичного життя: матеріальних (економічна діяльність, соціальна мобільність, проблеми демографічного розвитку тощо), політичних (участь у здійсненні владних рішень, правові гарантії від утисків), духовних (збереження ідентич¬ності, розвиток мови та культури). Тому етнонаціональна політика тісно пов'язана із соціальною, демографічною, економічною, екологічною політикою. Такі інтереси можуть полягати як у врівноваженні прав усіх етносів, так і в прагненні забезпечити панівне становище певній етнічній групі.

Узгодження етнічних інтересів та досягнення міжетнічного й міжнаціонального порозуміння — одна з головних умов реалізації національних інтересів. Національний інтерес — це уявлення нації, національної держави про найоптимальніші умови свого самозабезпечення та розвитку. Політичними умовами забезпечення цього інтересу є суверенітет, територіальна цілісність, політична стабільність і т. ін. Зміст етнополітики — застосування системи державних засобів для створення оптимальної, з точки зору національних інтересів, системи етнонаціональних відносин. У цьому й полягає її основна мета.

Але неузгодженість, взаємосуперечливість інтересів різних етнонаціональних спільнот може спричинити етнонаціональний конфлікт — зіткнення між етнічними спільностями з протилежними інтересами та цінностями. Він пов'язаний з боротьбою за отримання і використання державної влади з метою реалізації етнічних інтересів, особливо коли останнє неможливе в умовах існуючої політичної системи. Врегулювання конфліктів теж є одним з провідних завдань етнополітики.

Для регулювання і локалізації міжнаціональних конфліктів можна застосувати такі механізм:

1) створення спільної децентралізованої економічної інфраструктури співробітництва;

2) створення культурної інфраструктури консенсусу (культурні товариства, фестивалі);

3) збільшення відкритості регіону, заохочення всебічних контактів;

4) залучення третьої сторони до розв'язання суперечностей (посередництво, арбітраж);

5) переведення конфлікту в мирне русло (створення механізму представництва інтересів різних етнонаціональних спільностей через виборчу систему);

6) політико-адміністративна реформа— утворення автономій в унітарній державі або введення федералізму. Це важливо тому, що унітарна держава має єдину територію, і управління її адміністративними одиницями здійснюється з центру, а федеративна складається з державних утворень, які делегують спільним органам влади деякі повноваження. Тому федеральна конституція має пріоритет перед конституціями суб'єктів федерації. Але федерації, утворені за національним принципом, мають тенденцію до розпаду (СРСР, Югославія).

Звичайно, етнополітика кожної держави має свої особливості — цілі, принципи, засоби тощо. Але, недивлячись на це, можна виділити деякі загальновизнані принципи етнополітики, яких дотримуються більшість країн сучасного світу. До цих принципів належать:

1) науковий аналіз і творче осмислення вітчизняного та світового досвіду в цій галузі;

2) рівноправність усіх національностей, взаємоповага до цінностей усіх народів, заперечення дискримінації;

3) непорушність державних кордонів, оскільки територіальні претензії є джерелом міжнаціональних і міжнародних конфліктів;

4) органічна єдність усіх сфер суспільного життя;

5) цілісність національної політики, врахування взаємозв'язку усіх її компонентів та факторів;

6) здійснення спеціальних програм щодо розвитку соціальних меншин;

7) формування етики міжнаціональних відносин на основі взаємної довіри.

Етнополітика регулюється не лише нормативними актами окремих країн, а й

нормами міжнародного права. Відповідні положення закріплені в Статуті ООН (1945) та Гельсинських угодах (1975). Основоположним принципом цих актів є право націй на самовизначення, першість у теоретичному обґрунтуванні якого належить В. І. Леніну та В. Вільсону. Але на практиці самовизначення націй пов'язане з територіальним питанням і реалізується у двох формах: а) відокремлення, яке передбачає вихід нації із складу багатонаціонального утворення, під впливом волевиявлення більшості народу; б) возз'єднання, яке передбачає можливість об'єднання одного народу (нації) з іншим народом (нацією).