5.3 Практична діяльність - основа творчої суспільної життєдіяльності людини

Здатність в процесі практики освоювати все нові види буття розвиває саму людину як суб'єкта практичної діяльності. Практика формує діяльно-творчий спосіб відношення до діяльності, який визнає всі форми життєдіяльності людини. Саме він виводить людину за межі пристосовницької поведінки. Своєю поведінкою людина пристосовується до оточуючого природного і суспільного середовища, дотримуючись певного набору можливих дій, життєвих стереотипів, програм. В межах такої пристосовницької поведінки можна бути активним, творчим.

Вищою формою відношення людини до дійсності є діяльність, її суть - перетворення, зміна дійсності. Діяльність на відміну від поведінки постійно змінює, переглядає, вдоскона­лює свої власні основи життєдіяльності. В діяльності люди не виконавці заданих програм, а творці нових дій, визначають цілі на основі своїх власних рішень, долають задані умови, виходять за рамки наявної ситуації. Діяльність розширює горизонт життєвого простору і збагачує життєвий час людини.

Практика, з одного боку, стимулює всі види діяльності, а з другого, - всі види діяльності мають вихід на практику. Практично-перетворююча діяльність розширює природні умови існування людини, вдосконалює соціальне середовище, створює умови для духовного розвитку.

Продуктивна діяльність людини є "самопородження" людини, вона створює і видозмінює все конкретно-історичне розмаїття людської культури. Конкретно - історична визначеність суспільних відносин зумовлює особливості і діяльності кожного індивіда. Діяльність людини має предметний, суспільний, перетворюючий, цілепокладаючий і творчий характер.

Через практичну діяльність ми осмислюємо навколишню дійсність і самих себе. Практика - визначальний засіб революційної перебудови суспільства, рушійна сила історичного прогресу. Практику слід розглядати не тільки у гносеологічному відношенні (практика як основа пізнання, критерій істини), але й у широкому світоглядному плані. Практика є предметноматеріальною передумовою цілісності духовного освоєння світу, поєднуючи в собі раціональність, безпосередню чуттєвість, предметність. Приводячи в дію всі сутносні сили людини, практика виконує три взаємопов'язані функції: перетворення природи, суспільства і самої людини. Практику не можна відривати від суспільних відносин, що опосередковують способи освоєння предметного світу.

Тому можна сказати, що практика є предметно-матеріальна діяльність, взята у єдності з її соціальними відносинами. Діалектичність практики яскраво проявляється у зв'язку між цілепокладаннями і об'єктивними умовами. Цілепокладання є вимогою людини до об’єктивної дійсності. Але самі цілі зумовлені існуванням об'єктивного світу. Людина в цілепокладанні виражає певну самостійність.

Цілі людини тільки здаються чужими, "іншими" щодо природи, а насправді вони не є такими. Сучасні екологічні кризи в різних регіонах світу доказують, що цілі людини можуть бути і чужі, згубні до природи.

В процесі практичної діяльності кожен індивід включається в суспільне життя і стає суб'єктом історичної дії. В такій діяльності, що є основою суспільного буття, люди виробляють засоби до життя, відтворюють або створюють нові суспільні відносини.

Практика є матеріальний процес, в якому "світ в собі" перетворюється у "світ для нас", є той процес, в якому об'єктивний матеріальний світ "суб'єктивується", стає скла­довою частиною суспільної життєдіяльності людини, процесів її пізнання. Практика - об'єктивна основа формування людських суспільних потреб і відповідних їм предметних форм олюдненої діяльності.

Створення штучної системи знарядь праці - основа практичного відношення людини до дійсності. По суті через практичну діяльність людина розвиває себе, свої здібності, способи діяльності, пізнає свою силу і слабкість. Практика як суб'єктивно-об'єктивна діяльність має завжди суспільний ха­рактер. Отже, вдосконалення практики і розвиток самої людини йде як по шляху розвитку взаємодії з об'єктами, так і по шляху розвитку з суб'єктами, тобто через форми спілкування, культуру спілкування.

Практика розвиває і свідомість людини. Свідомість не пасивно йде за практикою, а постійно намагається її випереджувати.

Практика виникає як специфічний спосіб людини задовольнити свої потреби. У зв'язку з нею у людини відкрилися можливості розвитку нового типу буття, який робить людину не абсолютно залежною від примх природи. За допомогою практики людина має можливість пізнавати об'єктивні властивості речей відносно до біологічних потреб людського організму. Як писав Маркс, в практичній діяльності людина виявляє свою універсальність, бо виробляє продукти, які можуть відповідати будь-яким потребам. Творчо-конструктивна діяльність людини успішна тоді, коли спирається на об'єктивні закони, які є основою такої діяльності. Розуміння того, що практика людини обмежена об'єктивними законами, доводить, що ефективність її не тільки в тому, щоб добиватись за­доволення людських потреб, але й, щоб діяльність людини відповідала об'єктивним властивостям і законам, перетворю­ючи дійсність. Суб'єктивістський активізм практичної діяльності може загубити природу, знищити її, отже, і саму людину.

Практика як перетворення природи є праця. Якщо в цій праці виділити соціалізацію природи, розширення сфери суспільного буття, практика виступає як виробництво. Практика як наукова діяльність, що змінює речі і явища з метою їх пізнання, є науковий експеримент. Практика як зміна суспільних відносин є громадсько-політична, революційна діяльність.