4.2 Проблема штучного і природного в діяльнісній концепції знання.

Діяльність – форма людської активності, через яку здатна проводити зміни у світі. Ці зміни торкається речовини, енергії, інформації. Діяльність характеризується опредметненням і розпредметненням, трансформаціями зовнішнього у внутрішнє і навпаки, виявом людських можливостей, цілепокладанням і цілереалізацією.

Коли в діяльності має місце цілепокладання, самоімітація, смислотворчість, то це є життєдіяльність. Найяскравішим різновидом діяльності є праця, гра, самодіяльність. Значною ознакою всіх видів діяльності є творчість.

Вчення про діяльність як реалізацію можливостей заклав Арістотель. Проблема діяльності розроблялась в німецькій класичній філософії, зокрема в працях Фіхте і Гегеля. Маркс акцентував увагу на ще пильній діяльності, на ролі праці.

В методології існує діяльнісний підхід, який намагається пов’язати суперечності між об’єктивним і суб’єктивним, ідеальним та матеріальним.

Як будується буття зовнішнього світу? Будь-які уявлення про структуру світу, які складаються і розвиваються в історичному розвитку пізнання, являють собою погляд на світ крізь призму діяльності. Концептуальні структури теоретичного мислення є своєрідна згортка діяльності. І тому так важливо виявляти їх операціональні аспекти.

І велику епістемологічну проблему виростає здавалось би, наприклад, таке просте і очевидне питання : Який смисл вкладує дослідник в твердження, що місяці, сонце і зірки існують як об’єкти незалежно від людської діяльності? Зауважимо, що епітемологія – галузь філософії, яка досліджує наукове пізнання, що історично розвивається. Центральним питанням для епіїтемології є проблеми природи пізнання його походження, історичного розвитку, історичної зміни його структури, соціокультурного розвитку, взаємозв’язків із життєвим світом людини, мовною та практичною діяльністю.

Повернемось до нашого питання. Якщо людський спосіб фрагментації світу визначається рівнем історичного розвитку практики, то як це проявляється щодо астропологічних об’єктів? Як взагалі це має відношення до об’єктів, які людина фіксує шляхом безпосереднього спостереження? Адже тут жодної діяльності немає. Чи можна інтерпретувати в термінах діяльнісного відношення до світу спостереження, скажімо, за зірками, галактиками?

Будь-яке системне спостереження в астрономії має відношення до практики експерименту, оскільки має місце “приладна” ситуація. Ознаки, за якими в спостереженні фіксуються об’єкти астрономії операціональної структурою цієї прикланої ситуації. Даний приклад дозволяє побачити дані ознаки, інший прилад вияв би інші ознаки. Об’єкти спостереження і концептуальні структури виявляються як дані у формі практики, як результат діяльнісного відношення людини до світу (створення певних приладів, налагодження практики спостереження).

Можна сказати, що існування зірок, Сонця, Місяця як об’єктів-носіїв певних ознак визначено їх включеністю в структури діяльнсті (прилади, спостерігач, процес спостерігання). Зрозуміло, що ці об’єкти (як і інші) не мають абсолютної залежності від людини, та її діяльності. Зірки існують незалежно від людини. Але існують відносина залежність об’єкта від структури діяльності. За допомогою діяльності людини виділяє із багатьох ознак тільки ті, які виявляє єдиний прилад, даний спосіб спостереження. Тобто завжди дослідники виділяє обмежений підклас ознак об’єкта. І тому об'єкт виступає як конструктор, що систематизує і спрощує дійсність.

Світ існує незалежно від людини, її діяльності. Але те, що ми знаємо про цей світ, – залежить від нашої діяльності. Ми знаємо, що є щось поза нами, й що це є, виявить наша практична і пізнавальна діяльність.

“Можна допустити, – пише Стьопін В.С.,– що об’єкти, які включається в діяльність, існували до і незалежно від неї і що діяльність не формує, а тільки виявляє то, що притаманні об’єктам”. Але можна запропонувати інше рішення. Світ не складається із стаціонарних об’єктів як речей, що володіють актуально даними властивостями. Він скоріше, набір потенціальних можливостей лише частина яких може актуалізуватися. Діяльність реалізує ті можливості, які не актуалізуються в природі самі по собі. Вона створює об’єкти, переважна більшість яких не виникають природнім шляхом. Природа не створила ані колеса, ані автомобіля, ані ЕОМ на кристалах. Але їх винекнення не суперечить законам природи.