Процес розвитку знань

Теоретизація і розвиток знань. Теоретизація — сукупність методів, прийомів, завдяки яким досягається пояснення і розуміння дійсності на основі загальних абстрактних припущень і об'єднання розрізнених знань про окремі явища в "енну" цілісність. Ненауковими істинами теоретичного пояснення світу були одухотворення сил природи, міфологія, релігія, натурфілософія.

Дійсність відтворюється у свідомості людини через знання. Завдяки знанням людина має можливість ставити мету, вибирати необхідні засоби для її досягнення, виконувати потрібні дії, які можуть привести до бажаного результату Пізнання — практична або теоретична діяльність, спрямована на здобуття знань. Пізнання може бути побічним продуктом трудової діяльності, а може мати й відносно самостійний характер у вигляді наукового дослідження. Коли факти об'єднуються на основі абстрактних припущень, систематизуються, виникають спеціальні методи пізнання тоді з'являється наука як особлива форма знання, особлива діяльність. Саме у 18-му ст., коли незліченні факти були впорядковані, пояснені, виникла наука, знання стало наукою, науковим. Життєвий досвід – не систематизоване донаукове знання.

Наукове знання дістає своє вираження в теоріях. Теорія описує, пояснює явища і передбачає досі невідомі явища і процеси. Для створення теорії необхідні такі передумови: су­купність фактів, абстрактні припущення, певні поняття і су­дження, які описують і пояснюють ці факти. Наукове теорети­чне знання має бути системним і істинним.

Кожен новий етап у розвитку науки означає теоретизацію знань, нові способи опису і пояснення уже відомих нових явищ, використання понять дедалі більшого ступеня абстрак­тності, вищу абстрактність, узгодженість подання реальності у знанні. Наука сьогодні виникає як результат теоретизації знань.

Способи теоретичного подання реальності, теоретизації знань починаються з намагання вченими мисленно осягнути нагромаджені факти, відшукати такі загальні положення, з яких можна було б дедуктивно вивести знання про всю при­роду або її окремі фрагменти, пізнання сутності речей, їх спів­відношень і взаємозв'язків. Першим теоретичним поданням реальності була механіка Галілея-Ньютона.

Розвиток детермінований розширенням сфери практики -і рівнем розвитку абстрактного мислення, творчості. Для засво­єння якоїсь реальності необхідні абстрактні визначення. У знанні, у мисленні реальне виступає як конкретне, оскільки воно результат мисленного об'єднання таких визначень. Ре­ально конкретне не створюється, як думають ідеалісти, а відт­ворюється. Метод підняття, сходження від абстрактного до конкретного є спосіб пізнання цього конкретного. Конкретна цілісність — продукт абстрактного пізнання мислення. В абс­тракції відображають дійсність глибше, істинніше, повніше, ніж неузагальнені знання. Абстрактність - ступінь до пізнання конкретного. Абстрактні наукові поняття безпосередньо не виводяться з чуттєвого досвіду і разом з тим їх не можна вва­жати продуктом чистого мислення. Вони — продукт чуттєво­го і мисленного, конкретного і абстрактного, емпіричного і теоретичного, матеріального і духовного.

Математизація є різновид теоретизації. Найбільш сучасною формою теоретизації природознавства є математизація. Наука розвивається таким шляхом, що на певному етапі в ній складаються необхідні умови для математизації, і відбуваєть­ся подальший розвиток самої математики, її можливості за­стосування до інших наук. Історично спочатку були матема­тизовані ті природничі науки, між мовою яких і мовою відпо­відних розділів математики існував ізоморфізм. Наприклад, між механікою і теорією диференціальних рівнянь.

Кожна мова науки має дві частини: інформативну (сукуп­ність фактів) і обчислювальну (форма вираження зв'язків, су­купність правил які дозволяють переходити від одних мовних утворень до інших). Чим багатшу обчислювальну частину має мова науки, тим більші в неї можливості застосовувати математику. Обчислювальна частина свідчить про рівень теоретизованості даної науки.

Застосування математики до фізики, розпочате Ньютоном, дало могутній поштовх розвитку нових розділів математики: теорія диференціальних рівнянь, тензорного аналізу, матричного числення теорії груп. З виникненням теорії магнітного поля Максвелла, релятивістської і квантової механіки математика виявила себе як евристичний засіб, засіб наукового пошуку, а не тільки як спосіб узагальнення фактів, систематизація знань, як допоміжний фактор.

Математика сприяла передбаченню ще невідомих науці фактів. Наприклад, з рівнянь Максвелла випливало, що електромагнітне поле може поширюватись у просторі у вигляді електромагнітних хвиль. З спеціальної теорії відносності були отримані висновки про відповідність лінійної довжини і відрізків часу, про залежність маси від швидкості руху системи, про взаємозв'язок маси і енергії.