4.3 Філософське поняття інтелекту.

Інтелект (від лат. intelectus – пізнання, розуміння, розсудок), здатність мислення, раціонального пізнання, на відміну до таких душевних здатностей як почуття, воля, інтуїція, уява. Інтелект, як слово, утворене з грецького “nyc” (розум).

У середньовічній схоластиці інтелект означав вищу пізнавальну здатність, надчуттєве осягнення духовних сутностей. Ratio (розум) означав нижчу пізнавальну здатність. У Канта інтелект означає розсудок (Verstand), він здатний утвердити поняття. А розум (Versnunft) утворює метафізичні ідеї.

Арістотель розрізняв інтелект активний та інтелект пасивний. Цей поділ запозичила середньовічна філософія. Інтелект активний – основна сила, завдяки які чуттєві образи стають понадчуттєвими, умосяжними (species intelliibiles). Така трансформція здійснюється через фантазію. Умосяжними образи існують у своїй тілесній оболонці, потім перебувають в інтелекті пасивному. Інтелект активний утворюється з цих образів поняття.

У філософії ще використовують поняття “інтеллігібельне” (від лат. intelligibitis – умосяжний, такий, що осягається розумом, мисленням) – все те, що осягається розумом і недоступне чуттєвому пізнанню.

У Платона інтеллігібельне – світ ідей, у середньовічній філософії – есенціальне (суттєве), пізнавальне розумом.

Поняття Канта “ріг в собі” є інтеллігібельне, вона мислима, але не пізнається.

В зоопсихології під інтелектом (“ручним мисленням”) вищих тварин розуміють такі реакції, які характеризуються раптовістю рішенням задач, легкістю відтворення раз знайденого рішення, переносом його в іншу ситуацію, здатністю рішення “двофазних” задач.

4.4 Інтелектуальна активність у творчості.

Інтелектуальна активність співвідноситься з творчістю. Творчість характерна інтелекту. Інтелект, інтелектуальна активність – атрибут творчості. Творчість – вища форма специфічного людського відношення до світу.

Мірою інтелектуальної активності є інтелектуальна ініціатива. Сама інтелектуальна ініціатива є продовження мислительної діяльнсті за межами вимог заданої ситуації. Тобто у творчості наявні моменти свободи, самостимульвоності, самодіяльність. Творчість не можна вивести із сукупності зовнішніх, утилітарних вимог. Вона безкорисна, самоцільна, спонтанна реалізація внутрішніх сил і потенцій. Творчість знімає суперечність міє бажаним і повинним.

У творчості розвиваються всі людські сили безвідносно до будь-якого наперед встановленого масштабу.

Творчий процес є вихід за межі освоєних способів діяльності, відкриття нових граней і пластів об’єктивної дійсності. Творчість не вичерпується доцільністю, бо завжди покладаються нові цілі. Інтелектуальна активність і є пізнавальне цілепокладання. Цілепокладаюча діяльність має певну надлишковість, оскільки її результат (постановка нової проблеми) ширший змісту рішення, що вимагає наявна проблемна ситуація.

Інтелектуальна активність як творчість є не тільки відповіддю, тільки рішенням раніще поставленого питання. Вона є більше того, бо виходить на нову проюлемну ситуацію, що розширює поле можливостей людської діяльності.

Як творчість так і інтелектуальна ініціатива не можна зовсім вивести з-під дії зовнішньої детермінації, але їх не можна пояснити тільки цією детермінацією. Інтелектуальна ініціатива народжується не всупереч зовнішній детермінації і не із неї. Це розкриття глибинних потенцій особистості, внутрішня детермінованість, свобода. Свобода дії – це відношення людини до об’єктивного світу, що опосередковується багатством внутрішнього світу людини. Внутрішній світ людини – своєрідна форма накопичення і розвитку історичного досвіду культурного творення.

Інтелектуальну активність не можна зводити до інтелектуальної складової, до сукупності формальних вмінь операцій і результується не тільки в деякому об’єктивному продукті, але і в особистому діянні, в рівні особистісного буття, в єдності пізнавальних і мотиваційних факторів.

Поняття “штучний інтелект” означає пріоритетний науковий напрям, що склався у кібернетиці у зв’язку з моделюванням процесів мислення, інтенсифікації інтелектуальної діяльності через комп’ютеризацію тих чи інших видів.

Знання про штучний інтелект стає основою високих інформаційних технологій. В становленню істотні аналогії між системою головного мозку і комп’ютера.

Доведено, що природній інтелект подібний до штучного інтелекту. Головний мозок за структурною організацією та діяльністю аналогічний комп’ютеру. І навпаки, функціонування комп’ютера здійснюється за виявленими фізіологією та психологією принципами діяльності мозку. Комп’ютер діє ніби як мозок. Але ототожнення діяльності людського мозку і функціональності комп’ютера приводить до хибних наукових висновків.

Наука і спеціальні дисципліни, покликані розробляти правила користування алгоритмів роботи комп’ютерної техніки, але з умови щоб ці технічні вироби імітували би розумну цілеспрямовану діяльність. Констатується необхідність створення таких комп’ютерних програм, що їх функціонування кваліфікували як розумне.

Теорія інформації – основа схем і теорії штучного інтелекту. Особливо в аспектах кодування перекодування і трансляції. Особливе місце кодування в проблематиці штучного інтелекту знімає реконструкція інтелектуальних процедур оперування знаннями, знаками, символами.

І.Глушков писав, що під штучним інтелектом слід розуміти штучну систему, що імітує рішення людиною складних задач в процесі життєдіяльності.